Справа №2-476/10 14.10.2010 14.10.2010 14.10.2010
Провадження №22ц-6334/10
14 жовтня 2010 року м.Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі
головуючого Данилової О.О.
суддів Лівінського І.В., Шаманської Н.О.
при секретарі Осіпенко О.С.,
за участю позивачів ОСОБА_1, представника ОСОБА_2,
відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_5
на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15 квітня 2010 року по цивільній справі за позовом
ОСОБА_1, ОСОБА_6
до ОСОБА_3
про визначення порядку користування спільною власністю, усунення перешкод і вселення у житлове приміщення
та зустрічним позовом про поділ спільного майна
У серпні 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулись з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_7, в якому зазначали, що є власниками по 5/36 частин двохкімнатної квартири АДРЕСА_1. Відповідачкам відповідно належить 1/3 частина та 7/18 частин цієї квартири.
Посилаючись на відсутність згоди між співвласниками про поділ спільного майна та створення відповідачами перешкод у користуванні квартирою, позивачі просили поділити спірне майно, а уточнивши позовні вимоги - визначити порядок користування спільною власністю, виділивши у їх користування кімнату площею 10,2 кв.м, відповідачам - кімнату площею 16,9 кв.м, залишивши у спільному користуванні інші побутові приміщення. Позивачі також просили вселити їх та зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні квартирою.
Відповідачка ОСОБА_5 позов не визнала та звернулась з зустрічними вимогами. Вона зазначала, що на підставі договору дарування частки, яка належала ОСОБА_7, вона є власницею 13/18 часток спірної квартири.
Посилаючись на те, що частка ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є незначною і не може бути виділена в натурі, а позивачі ухиляються від вирішення питання щодо грошової компенсації, ОСОБА_5 просила визнати за нею право на частку кожного позивача та стягнути з неї на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_6 вартість їх часток від балансової вартості квартири.
Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15 квітня 2010 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_8 задоволено. Позивачі вселені в квартиру та визначено порядок користування. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення скасувати та направити справу на новий розгляд. Апелянт посилається на те, що суд незаконно передав в користування позивачам житлове приміщення, площа якого не відповідає розміру їх часток, а також безпідставно відмовив в задоволенні її зустрічних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_2 складається з двох житлових кімнат площею 16,9 кв.м та 10, 2 кв.м, коридору - 4,7 кв.м, кухні - 7,5 кв.м, вбиральні - 1,1 кв.м, ваної кімнати - 2.2 кв. м, шафи - 0,3 кв.м ( а.с.42).
Квартира є спільної частковою власністю, ОСОБА_5 належить 15/18 часток, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 - по 5/36 часток кожному ( а.с.43).
ОСОБА_1 має постійне місце проживання у м.Севастополі, ОСОБА_6 - у м.Києві. В спірній квартирі відповідачі не проживали. Місцем постійного проживання ОСОБА_5 за реєстрацією є спірна квартира, фактично відповідачка проживає за іншою адресою.
Відповідно до частини 3 статті 358 ЦК України кожен з учасників спільної часткової власності має право на надання йому у володіння та користування тієї частики майна, яка відповідає його частці у праві власності. Якщо це неможливо, учасник має право вимагати сплати відповідної компенсації.
Судом встановлено, що частка ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у житловій площі спірної квартири складає 3,76 кв.м на кожного, а загалом - 7,52 кв.м.
Окремої кімнати такого розміру спірна квартира не має.
Передача у користування позивачів частки спільного майна, яка перевищує їх ідеальну частку, а саме складає 10,2 кв.м, є фактичним перерозподілом часток, і без відповідної матеріальної компенсації порушує права іншого співвласника.
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги статті 358 ЦК України, зокрема на наслідки неможливості передачі в користування частини майна, яка відповідає частці в спільній власності, та не обґрунтував виділення у користування позивачів кімнати, розмір якої перевищує їх ідеальну частку.
Оскільки рішення суду в цій частині позовних вимог не відповідає вимогам цивільного законодавства, воно підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про визначення порядку користування квартирою.
Рішення суду в частині вселення та усунення перешкод в користуванні відповідачка не оскаржувала.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з недоведеності умов припинення прав ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на частку у спільному майні.
Підстави припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачені статтею 365 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність сукупності підстав, визначених частиною 1 статті 365 ЦК України, та за умови попереднього внесення позивачем на депозитний рахунок суду вартості частки, право на яку припиняється, за частиною 2 цієї норми.
При цьому розмір компенсації визначається за дійсною вартістю житлового приміщення на час розгляду справи. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку нерухомість може бути продана у даному населеному пункті ( пункт6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок»).
Але ОСОБА_5 не обґрунтувала підстави зустрічних позовних вимог, безпідставно вважаючи це поділом спільного майна, не надала доказів наявності умов для припинення права власності відповідачів, а також доказів дійсної вартості спірної квартири.
При цьому згода відповідачки на внесення на депозит суду вартості часток позивачів, виходячи з балансової вартості спірної квартири, не може вважатись виконанням вимог частини 2 статті 365 ЦК України.
Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність на час розгляду справи підстав для задоволення зустрічного позову відповідає обставинам справи та вимогам цивільного законодавства.
Доводів, які б спростовували цей висновок, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення в частині зустрічного позову апеляційна скарга не містить.
Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Скасувати рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15 квітня 2010 року в частині визначення порядку користування квартирою 3 будинку 87 по вул. Нагорній у м. Миколаєві та виділення в користування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 окремих приміщень квартири та ухвалити в цій частині нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про визначення порядку користування житловим приміщенням - квартирою № 3 будинку 87 по вул. Нагорній у м. Миколаєві.
В іншій частині судове рішення залишити без зміни.
Рішення ;набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: