ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
29 грудня 2015 року письмове провадження № 826/23674/15
Окружний адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О, розглянувши адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доВідділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м.Києві
про зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м.Києві (надалі по тексту - відповідач), в якій просить суд зобов'язати відповідача скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запис від 11 жовтня 2011 року за № 11706106 про накладення арешту рухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державний виконавець не вчинив дій щодо зняття арешту з майна, накладеного постановою від 30.09.2011, що призвело до порушення прав позивача та необхідності звернення до суду з даним позовом.
Представник позивача в судовому засіданні 20.11.2015 позовні вимоги підтримав, просив суд адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, своєї позиції щодо позовних вимог суду не повідомив, проте, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду.
Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи приписи вищевказаної статті, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
В провадженні відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві перебувало виконавче провадження ВП № 19900024 щодо примусового виконання постанови ВДАІ Оболонського району м.Києві від 16.01.2010 № 500077 про стягнення штрафу в розмірі 425 грн.
11.10.2011 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову ВП № 19900024 про повернення виконавчого документа стягувачеві.
У вказаній постанові зазначено, що виходом державного виконавця за адресою місця проживання боржника останнього не розшукано, в зв'язку з чим перевірити його майновий стан не виявилось можливим. Згідне повідомлення УПФУ в Оболонському районі м. Києва місце роботи боржника невідоме. Відповідно до вимог п. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, таким чином, при примусовому виконанні вищезазначеного виконавчого документа, звернути стягнення на транспортні засоби та нерухоме майно боржника с недоцільним, оскільки вартість такого майна значно вища ніж сума штрафу, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Між тим, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено реєстраційний запис про публічне обтяження рухомого майна боржника.
Крім того, в пункті 2 резолютивної частини постанови від 11.10.2011 ВП № 19900024 про повернення виконавчого документа стягувачеві державний виконавець зазначив: «Припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення».
Коли 08.10.2015 позивач вирішив продати автомобіль, виявилось, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна міститься запис від 11.10.2011 за № 11706106 про накладення арешту рухомого майна, яке на момент внесення запису належало позивачу.
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою зобов'язати відповідача скасувати запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запис від 11.10.2011 за № 11706106 про накладення арешту рухомого майна.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 11.10.2011), виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно із статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.
Як вбачається з позовної заяви, державний виконавець у постанові від 11.10.2011 ВП № 19900024 зазначив, що чинність арешту майна боржника припиняється та скасовуються інші заходи примусового виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частини третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» позивач не звертався до державного виконавця з відповідною заявою.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 року № 830 (надалі по тексту - Порядок), державна реєстрація обтяжень рухомого майна проводиться з метою забезпечення виконання зобов'язань і захисту прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна та надання в інтересах цих осіб інформації про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна.
Державний реєстр обтяжень рухомого майна - єдина комп'ютерна база даних про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження. Так, держателем Реєстру є Мін'юст, що забезпечує ведення Реєстру.
Згідно із пунктом 24 Порядку № 830, відомості про припинення обтяження реєструються на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи.
Отже, обов'язковою умовою для припинення обтяження рухомого та нерухомого майна, є звернення заінтересованою особою, тобто ОСОБА_1 із відповідною заявою до органу державної реєстрації прав.
Проте, як підтверджується матеріалами справи, позивач не звертався ні до відповідача із заявою, ні до Мін'юсту із заявою про припинення обтяжень, накладених відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві на рухоме майно ОСОБА_1
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
З аналізу вищенаведених статей, можна дійти висновку, що обов'язковою умовою для відновлення порушеного права позивача має існувати факт порушення такого права органом державної влади.
Проте, як було встановлено судом, позивач не звертався ні до відповідача із заявою, ні до держателя Державного реєстру обтяжень рухомого майна із заявою про припинення обтяжень, а одразу звернувся до адміністративного суду з проханням суд зобов'язати відповідача вчинити певні дії.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки відсутній факт порушення відповідачем законних прав позивача.
Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням наведеного, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Р.О. Арсірій