Справа № 708/325/15-ц
Номер провадження № 2/708/141/15
Іменем України
17 грудня 2015 року.
Чигиринський районний суд Черкаської області
в складі:
головуючої - судді Ткаченко С.Є.
при секретарі - Гончар Н.М.,
з участю відповідача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чигирині справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,
Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, зазначивши, що в червні 1994 року вона познайомилась з відповідачем, з яким стала проживати в фактичних шлюбних відносинах, а в грудні 2003 року вони зареєстрували шлюб офіційно.
Під час спільного проживання у них народилося троє дітей: син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Однак в зв'язку з припиненням сімейних відносин, згідно до рішення Чигиринського районного суду від 29.01.2014 року, шлюб між ними було розірвано.
Під час шлюбу нею спільно з відповідачем було придбано ? частину будинку вартістю 100000грн.,земельну ділянку площею 0,4994га вартістю 100000грн., автомобіль Volkswagen Саddу вартістю 200000грн. та сільськогосподарську техніку, а всього було придбано майна на загальну суму 701758,12грн.
Посилаючись на те, що придбане під час спільного проживання та шлюбу майно, повинно бути розділене між нею та відповідачем в рівних частках, позивачка прохала визнати вказане майно їх спільною сумісною власністю та визнати за кожним з них право власності на ? частину цього майна.
В судовому засіданні позивачка змінила свої позовні вимоги та прохала виключити з переліку майна ? частину будинку та частину сільськогосподарської техніки і запчастин до неї, додавши до розподілу грошові кошти, які прохала поділити, як і інше майно, порівну, пояснивши суду, що під час спільного проживання з відповідачем вона займалася вирощуванням худоби, вела домашнє господарство і вважає, що все майно набуто спільно.
Відповідач позов визнав частково та пояснив суду, що багато з вказаної позивачкою техніки не належить йому, а є власністю сина, а частина майна залишилась у позивачки.
Тому позов він визнає лише щодо розподілу автомобіля.
Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що відповідач не згідний поділити майно, хоча вони спільно проживали і спільно його надбали.
Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що позивачка всі 20 років спільного проживання займалася сільським господарством і також має право на частину майна.
Вислухавши сторін та їх представників, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.
Як встановлено судом, сторони з 18.12.2003 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який відповідно до рішення Чигиринського районного суду від 29.01.2014 року було розірвано (а.с.14).
Під час шлюбу вони придбали автомобіль Volkswagen Саddу, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартість якого, згідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи № 23 від 22.09.2015 року, становить 116254 гривні (а.с.140).
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності подружжя.
Виходячи з цього, суд вважає необхідним визнати вказане майно об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Як передбачено ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна та дружини чоловіка є рівними.
Відповідно до ч.2 ст.71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
В даному випадку автомобіль, згідно з ч.2 ст.183 ЦК України, має ознаки неподільної речі, оскільки його поділ без втрати його цільового призначення є неможливим.
Також, як зазначено в ч.4 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що даною нормою закону чітко визначено, що при поділі спільного майна подружжя присудження одному з них грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності без його згоди не допускається виключно на нерухоме майно (житловий будинок, квартира, земельна ділянка).
Беручи до уваги, що автомобіль є рухомим майном, то до нього правила ч.4 ст.71 СК України застосуванню не підлягають.
А згідно до ч. 5 ст.71 СК України, присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У зв'язку з цим суд вважає можливим присудити позивачці грошову компенсацію у відшкодування вартості ? частини спірного автомобіля в сумі 58127 гривень (116254грн.:2=58127грн.).
Разом з тим позовні вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,4994га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню, оскільки, як слідує з державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 (а.с.15), дана земельна ділянка надана відповідачеві у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.
А у відповідності до ч.5 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України..
З врахуванням цього суд вважає, що зазначена земельна ділянка не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і не підлягає поділу між сторонами.
Крім того судом встановлено, що інше майно, а саме: трактор МТЗ-82, 2009 року, НОМЕР_3; трактор МТЗ-82, 2009 року, НОМЕР_5; трактор ЮМЗ-6, 1992 року, НОМЕР_6; трактор ДТ-75, 1993 року, № НОМЕР_4; причіп «2 ПТС-40», 1982 року, НОМЕР_7; причіп «2 ПТС-40», 1986 року, НОМЕР_8; причіп «СТК-55», 1986 року, НОМЕР_9; плуг «ПЧ-4,5», 1999 року; кормозбиральник КПІ 2,4 4-4/6; прес-збиральник «Forschritt К-454; жатка «ЖВН-6»; борона БДТ-7; граблі «ГВК»; оприскувач «ОП-2000А»; підбирач ПВ-6; культиватор «КПМ -8»; культиватор «КРН-5,6»; косилка «КС-2,1»; косилка «КС-2,1»; розкидач «РОУ-6»; бензовоз; ваги «ВДП-200»; подрібнювач «ІКС»-5; доїльна установка «АД-100»; станок токарно-гвинторізний; самохідне шасі, Т-16 НОМЕР_10; бочка на колесах, №21701C А; комбайн «Нива» марки СК НОМЕР_11; насос ЕЦВ5-6, 5-80; повозка використовуються відповідачем для здійснення його підприємницької діяльності, оскільки останній, судячи з свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № НОМЕР_12 з 12.07.2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець.
А одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.
Відносини стосовно майна фізичної особи-підприємця регулюються нормами ЦК України, Господарського кодексу України та Закону України "Про підприємництво".
Статтею 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства визначено свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі у підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.
Результатом наділення юридичних осіб - приватних підприємств і фізичних осіб-підприємців свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.
Відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Окремою формою підприємницької діяльності є підприємницька діяльність фізичних осіб. Жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено.
Як передбачено ч. 2 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
А, як зазначено в п.29 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", відповідно до положень статей 57,61 СК України, ст.52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
Таким чином, придбавши під час шлюбу вище вказане майно, відповідач, як фізична особа-підприємець, використовував його для здійснення підприємницької діяльності, тобто діяв виключно як власник цього майна й суб'єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності.
Щодо майна у вигляді бензовозу, вагів «ВДП-200», подрібнювача «ІКС»-5, доїльної установки «АД-100» та повозки, то відповідач заперечував проти його наявності, а позивачка не надала доказів протилежного, не визначивши при цьому його вартість, що унеможливлює вирішення питання про його розподіл, до того ж, судячи з наданих позивачкою накладних (зокрема, а.с.30), зазначене майно було розподілене між власниками майнових паїв, до числа яких, крім сторін, входили ще й інші особи.
Також суд вважає безпідставними вимоги позивачки й щодо розподілу грошових коштів.
Як встановлено судом, сторони після розірвання 29.01.2014 року шлюбу продовжували проживати однією сім'єю до жовтня 2014 року.
А судячи з банківських даних, станом на 30.09.2014 року кошти на рахунку відповідача відсутні (а.с.217).
Також суд вважає необхідним у відповідності до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягнути з відповідача на користь позивачки сплачений нею судовий збір в сумі 581,27грн., при цьому останньою не надано суду доказів в підтвердження розміру витрат на проведення автотоварознавчої експертизи, у зв'язку з чим суд не може вирішити питання про їх відшкодування за рахунок відповідача.
На підставі викладеного та, керуючись п.5 ч.1 ст.57 , ст., ст. 60, 61, ч.1 ст.69, ч.1 ст.70, ст. 71 СК України, ст., ст. 3, 52, 320 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст., ст. 10, 60, ч.6 ст.147, ст.,ст.212, 213, 215 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати автомобіль Volkswagen Саddу, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості ? частини автомобіля Volkswagen Саddу, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, в сумі п'ятдесят вісім тисяч сто двадцять сім гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі п'ятсот вісімдесяти однієї гривні 27коп.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області протягом 10 днів з дня його проголошення, а учасниками процесу, які не були присутні при його оголошенні, в той же строк з дня отримання його копії.
Головуюча