09 грудня 2015 року
справа № 2а-3385/09/0870(СН/808/35/14)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.
суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.
за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Прокурора Ленінського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Елтіз» про стягнення заборгованості, -
Прокурор Ленінського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів звернувся з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Елтіз», в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарнські санкції в сумі 28 259, 26 грн. та 553,70 грн. пені.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив останню задовольнити на підставах, що в ній зазначені та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове - про задоволення позову.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутністю останнього.
Заслухавши прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом.
Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного й додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Статтею 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XІI "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати
робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на вказаному підприємстві склала 81 особу. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за вказаний період склав 3 робочих місця.
Водночас у 2008 році на підприємстві працювали 2 особи, які мають відповідний статус.
При цьому, ПП "Елтіз" за вказаний період були подані до Правобережного міжрайонного центру зайнятості звіти (Форма № 3-ПН) про наявність вільних робочих місць для інвалідів лише станом на 01.02.2008, 03.03.2008, 01.04.2008, 01.07.2008, 01.08.2008, 01.09.2008, 01.11.2008, 01.12.2008, 31.12.2008.
Тобто за січень, травень, червень та жовтень 2008 року відповідачем звіти за вказаною формою до центру зайнятості не подавались.
Викладене свідчить про невиконання ПП "Елтіз" в повному обсязі вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Тобто підприємство відповідача не надавало в повному обсязі державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, що свідчить про невиконання відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що работодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна позиція щодо застосування вказаних норм законодавства в подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2014 року (справа 21-485а13), від 28.01.2014 року (справа № 21-476а13), від 19.11.2013 року (справа 21-397а13).
Окрім того, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 17.09.2014 року зазначив, що надання інформації про вакантні робочі місця, які не пристосовані і не можуть бути використані для роботи інвалідів, не може вважатися належним виконанням підприємством обов'язку щодо працевлаштування інвалідів.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції під час нового розгляду справи мав встановити, чи було пристосовано зазначене в звітах вакантне робоче місце для роботи інвалідів.
В порушення 227 КАС України вказана обставина не була досліджена Запорізьким окружним адміністративним судом. За відсутності належних та допустимих доказів ним зазначено лише, що виробництво яке ведеться на підприємстві вимагає того, що не всі інваліди зможуть опанувати діяльність, а тільки з врахуванням відповідної нозології (класифікації хвороби), що встановлюється медкомісією при розгляді інваліда для призначення на ту чи іншу посаду.
Крім того, безпідставним є висновок суду першої інстанції про дотримання вимог законодавства щодо виконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, в тому числі створення спеціально адаптованих робочих місць, у 2008 році, оскільки на день розгляду справи на підприємстві на посаді намотувальника працювала одна особа, яка має статус інваліда, та якій за висновками МСЕК дозволено працювати на цій посаді
Надання інформації про вакантні робочі місця, які не пристосовані і не можуть бути використані для роботи інвалідів, не може вважатися належним виконанням підприємством обов'язку щодо працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З огляду на зазначене, та враховуючи те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та враховуючи, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 161, 195, 198, 202, 207 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області - задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Прокурора Ленінського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Елтіз» про стягнення заборгованості - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємства «Елтіз» на користь Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів 28 259, 26 грн. адміністративно-господарських санкцій та 553,70 грн. пені.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: С.М. Іванов
Суддя: С.В. Чабаненко
Суддя: А.В. Шлай