Справа №2-1451
2013 рік
06 червня 2013 року Солом”янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.
при секретарі - Подолян О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-і особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсними довіреності, договору дарування та визнання права власності на частину квартири, суд,-
Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати недійсними довіреність від 19.02.2010 року від його імені на ім.”я ОСОБА_9, договір дарування ? частин квартири АДРЕСА_1, при укладенні якого ОСОБА_9 діяв від його імені, та визнати за ним право власності на цю частину квартири.
28.05.2013 року представник позивача звернулася до суду з заявою про уточнення та збільшення позовних вимог, якою прохальну частину позову виклала наступним чином: визнати недійсним договір дарування від 26.02.2010 року, посвідчений ПНКМНО ОСОБА_3 та внесений до реєстру за №294, зареєстрований у КП”Київське міське БТІ” 09.03.10 за № 31564975 та витребувати ?? частини квартири №3, що знаходиться в будинку №9 по вул. Ушинського у місті Києві, від добросовісного набувача ОСОБА_10 на користь ОСОБА_1.
Після оголошеної судом перерви представник позивача в судовому засіданні подала заяву, якою просить повернути подану 28.05.2013 року заяву позивачеві, не приймаючи її, а позовні вимоги вирішити по суті в редакції останньої уточненої позовної заяви від 07.06.2011 року.
Представник 3-ї особи ОСОБА_6 проти задоволення заяви представника позивача, поданої в судовому засіданні, заперечував, посилаючись на те, що нормами ст.ст. 27, 31 ЦПК України не передбачено права позивача на повернення поданої заяви в порядку ст.31 ЦПК України.
Крім того вважає, що заявою від 28.05.2013 року позивач фактично відмовився від вимог у частині визнання недійсною довіреності від 19.02.2010 року від його імені на ім.”я ОСОБА_9 та визнання за ним права власності на частину квартири, а тому така відмова має бути прийнята судом, а провадження в справі закрито.
Ст.31 ЦПК України не передбачено права позивача подавати суду заяви про уточнення позовних вимог, а тому в цій частині заяви також має бути відмовлено.
Що стосується вимоги про витребувати ? частин квартири АДРЕСА_2 від добросовісного набувача ОСОБА_10 на користь ОСОБА_1, вважає, що пред”явлення нової матеріально-правової вимоги до відповідача є зміною предмету позову, що можливо лише до початку розгляду справи по суті.
Вважає, що поданою заявою представник позивача фактично змінив предмет позову, т.я. змінився склад сторін за позовом, матеріально-правові вимоги позивача є різними способами захисту порушеного права, а, виходячи з цього, різними предметами позову.
Крім того, поданою заявою позивач змінює не лише предмет, а й підставу позову, одночасна зміна яких не допускається законом.
Представник відповідачки ОСОБА_2 висловив таку ж позицію щодо поданої представником позивача заяви 28.05.2013 року про уточнення та збільшення позовних вимог, так і заяви про повернення даної заяви.
3-я особа ОСОБА_8 також проти задоволення заяви , поданої в судовому засіданні, заперечувала, як і проти прийняття заяви про уточнення та збільшення позовних вимог.
Обговоривши подані представником позивача заяви, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення заяви, поданої в судовому засіданні, та прийняття заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, виходячи з наступного.
Процесуальні права та обов”язки осіб, які беруть участь у справі, визначені ст.ст.27, 31 ЦПК України.
Відповідно до ст.31 ЦПК України позивач має право до початку розгляду справи по суті шляхом подання письмової заяви змінити підставу або предмет позову і протягом всього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову.
Згідно зі ст.173 ЦПК України розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст позовних вимог.
Виходячи з того, що судом відкрито провадження в справі та розпочато розгляд справи по суті, на даній стадії судового розгляду справи законом не передбачено права позивача змінювати підставу та предмет позову.
Крім того, заява представника позивача, подана до суду, в частині витребувати ? частин квартири АДРЕСА_2 від добросовісного набувача ОСОБА_10 на користь ОСОБА_1,є фактично новим позовом і не являє собою збільшення розміру позовних вимог у розумінні вимог ч.2 ст.31 ЦПК України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 року “ Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду” та правових позицій Верховного Суду України з цього питання, які, згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковим для всіх судів України.
Крім того, цивільним процесуальним законодавством України не передбачено такого права позивача при розгляді справи, як уточнення позовних вимог, а тому і з цих підстав заява не може бути прийнята судом.
Правами, наданими особам, що беруть у чтать у справі, які перелічені в ст.ст.27 та 31 ЦПК України, не передбачено права позивача на повернення поданої в порядку ч.2 ст.31 ЦПК України заяви при розгляді справи по суті,а тому і дана заява представника позивача не може бути задоволена.
Суд не погоджується з позиціями представника 3-ї особи ОСОБА_6 та представника відповідачки ОСОБА_2 щодо того, що заявою від 28.05.2013 року представник позивача фактично відмовилася від вимог у частині визнання недійсною довіреності від 19.02.2010 року від імені позивача на ім.”я ОСОБА_9 та визнання за ним права власності на частину квартири, а, виходячи з цього, обов”язку суду прийняти таку відмову та закрити провадження в справі, виходячи з наступного.
З точки зору ст.11 ЦПК України диспозитивність цивільного судочинства полягає в тому, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету позов на власний розсуд.
Право позивача на відмову від позову гарантоване ч.2 ст.31 ЦПК України.
Згідно зі ст.174 ЦПК позивач може відмовитися від позову протягом усього часу розгляду справи, зробивши усну заяву. Якщо відмова позивача від позову викладена в адресованій суду заяві, вони приєднуються до справи.
При цьому ч.2 ст.174 ЦПК покладає на суд обов”язок роз”яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, тобто наслідки закриття провадження в справі, зазначені в ст.206 ЦПК України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.205 ЦПК України суд може постановити ухвалу про закриття провадження в справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
З викладеного вище випливає, що ініціатива на відмову від позову та закриття провадження в справі має виходити саме від позивача або його представника, якими має бути зроблена або подана відповідна заява до суду, яка тягне за собою обов”язок суду роз”яснити наслідки вчинення таких дій.
Законом такого права іншим учасникам судового розгляду не надано, як і не надано права трактувати звернення позивача чи його представника до суду. в т.ч.тарктувати їх як відмову від позову.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст.27,31,168,174ЦПК України, суд,-
Відмовити в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_11 про повернення заяви від 28.05.2013 року про уточнення та збільшення розміру позовних вимог.
Відмовити в прийнятті заяви ОСОБА_11, поданої 28.05.2013 року від імені ОСОБА_12, про уточнення та зміну позовних вимог.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя