Справа № 758/13667/14-ц
Категорія 26
12 листопада 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Декаленко В. С. ,
при секретарі - Кравцовій Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 11.02.2011 року ОСОБА_2 отримала кредит зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Зазначають, що згідно статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Звертають увагу суду на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла у зв'язку з чим Банком на виконання вимог 1281 ЦК України 15.06.2014 року була направлена претензія до Третьої київської державної нотаріальної контори на яку 28.07.2014 року отримано відповідь, що спадкоємцем померлої ОСОБА_2, який звернувся із заявою про прийняття спадщини є ОСОБА_1
Посилаються на те, що 30.07.2014 року до спадкоємця, ОСОБА_1 було направлено лист-претензію, згідно яких Банк пред'явив свої вимоги, однак останнім ніяких дій вчинено не було.
Обґрунтовуючи свої вимоги вказують на те, що згідно ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Зазначають, що на дату смерті заборгованість позичальника перед Банком за кредитним договором від 11.02.2011 року становила 10 698, 96 грн. та складається з: 554, 92 грн. - заборгованість за кредитом; 3 941, 10 грн. - заборгованість за відсотками; 1202, 94 грн. - заборгованість з комісії.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 259, 526, 527, 530, 608, 1218, 1219, 1220, 1221, 1223, 1268, 1270, 1281, 1282 ЦК України звертаються з даним позовом до суду та просять стягнути з відповідача, як спадкоємця позичальника вищезазначену заборгованість та судові витрати.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, до суду надав заяву, згідно якої просить провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі і проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач та його представник в судове засідання також не з'явились про день, час та місце розгляду справи повідомлені вчасно та належним чином, від представника відповідача до суду надано заяву згідно якої остання просить розгляд справи просить здійснювати за її відсутності. Проти позовних вимог заперечує у зв'язку із пропуском позивачем строку для пред'явлення вимоги до спадкоємців. Враховуючи зазначене просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності зазначених осіб, відповідно до вимог ст.ст. 158, 169 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так судом встановлено, що 11.02.2011 року ОСОБА_2 звернулась до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» із Анкетою-заявою про надання кредиту (а.с. 5).
Як вбачається зі змісту зазначеної Анкети-заяви, ОСОБА_2 виявила бажання оформити на своє ім'я Кредитку «Універсальна» із кредитним лімітом в розмірі 5000, 00 грн.
Крім того судом встановлено, що зазначена Анкета містить застереження наступного змісту: «Я згодний (-а) з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та банком договір про надання банківських послуг» (зворотна сторона а.с. 7).
Статті 202, 203 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.ст. 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, частина перша статті 634 ЦК України визначає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
При системному аналізі зазначених норм чинного цивільного законодавства України з врахуванням тих відносин які виникли між Банком та ОСОБА_2, суд приходить до висновку, що Анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, дійсно складають кредитний Договір, який вважається укладеним 11.02.2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 у зв'язку з чим до відносин, які склалися між сторонами підлягають застосуванню, зокрема норми ст.ст. 1054-1056-1 Параграфа 2 ЦК України (Кредит).
Так стаття 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вже зазначалося вище, сторони в укладеному між ними кредитному Договорі погодили, що Банк оформляє Позичальнику Кредитку «Універсальна» та надає кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку з базовою процентною ставкою за кредитом 30% на рік на залишок заборгованості.
Судом встановлено та визнається сторонами в судовому засіданні, що згідно умов кредитного Договору з врахуванням обраної ОСОБА_2 послуги Банку, а саме надання платіжної картки Кредитка «Універсальна», останньою було отримано кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Крім того, сторонами визнається та обставина, що після отримання кредитних коштів ОСОБА_2 не виконувала належним чином свої зобов'язання за договором, відповідно до вимог ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 становила 10 698, 96 грн.
Частина перша статті 61 ЦПК України визначає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
З врахуванням вищевиклдаеного, а також того, що стронами визнано факт отримання ОСОБА_2 кредиту та факт наявної заборгованості станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 і її розмір, зазначені обставини є встановленими, а тому доказуванню не підлягають.
Статті 526, 525 ЦК України визначають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Виходячи з приписів зазначених норм цивільного законодавства, а також встановлених в судовому засіданні обставин, судом вбачається порушення права ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», як Кредитора у зобов'язанні, яке виникло між ним та ОСОБА_2
В той же час як встановлено в судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується наданим суду Свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 виданим 19.09.2013 року Відділом реєстрації смерті у м. Києві (а.с. 31).
За приписами статей 1216, 1218, 1219 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
З системного аналізу вказаних норм чинного ЦК України можна зробити висновок, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли, зокрема обов'язки останньої із погашення кредитної заборгованості по Кредитному договору від 11.02.2011 року.
Згідно ст.ст. 1217, 1222 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Зі змісту статей 1268, 1269 ЦК України вбачається, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Судом встановлено, об'єктивно підтверджується наданими доказами та не заперечується самим відповідачем в наданих до суду запереченнях проти позову, що він є спадкоємцем за законом після смерті своєї матері ОСОБА_2 (а.с. 35, 36, 61).
Стаття 1282 ЦК України визначає, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у відповідача ОСОБА_1 як у спадкоємця ОСОБА_2 суб'єктивно виникли зобов'язання із задоволення вимог кредиторів останньої, в той же час суд не вбачає такого права вимоги у позивача до нього виходячи з наступного.
Так за приписами статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Як вбачається з наданого Листа ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 30.1.0.0./2-20150423/3732 від 30.04.2015 року, останні на запит суду повідомили, що Банком копія Свідоцтва про смерть ОСОБА_2 була отримана 12.10.2013 року, тобто виходячи з приписів вищезазначеної норми ЦК України саме дана дата є днем коли ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як кредитор ОСОБА_2 дізнався про відкриття спадщини і саме з даного дня розпочався перебіг шестимісячного строку для пред'явлення своїх вимог до спадкоємців померлої ОСОБА_2
В той же час судом встановлено та об'єктивно підтверджується наданими суду доказами, що позивач із Листом-претензією до відповідача (пред'явив вимогу) лише 05.08.2014 року, а позов до суду подано взагалі 16.10.2014 року, тобто із пропуском строку встановленого ч. 2 ст. 1281 ЦК України.
Частина третя статті 1281 ЦК України визначає, що кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Враховуючи вищевикладене, а також встановлені в судовому засіданні обставини, які підтверджують факт не пред'явлення позивачем вимог до відповідача, як спадкоємця ОСОБА_2, у строк встановлений ч. 2 ст. 1281 ЦК України, суд приходить до висновку про втрату останнім такого права.
За приписами ст.ст. 256, 257, 258 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
В правовідносинах які склалися між сторонами, законом встановлено спеціальну позовну давність строком в шість місяців та один рік, в залежності від того чи знав чи не знав і коли дізнався кредитор спадкодавця про відкриття спадщини.
Як вже зазначалося вище, судом достовірно встановлено, що позивачем не пред'явлено вимог до відповідача, як спадкоємця ОСОБА_2, у строк встановлений ч. 2 ст. 1281 ЦК України, тобто останнім пропущено строк позовної давності, встановлений даною нормою закону.
Стаття 267 ЦК України визначає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача надано до суду заяву про застосування по справі наслідків спливу строку позовної давності і яка прийнята судом, що є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову позивача. Останнім же будь-яких доказів поважності пропуску зазначеного строку до суду не надано, а судом їх не встановлено.
Стаття 11 ЦПК України визначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли своє доведення в судовому засіданні, є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому позов задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 16, 256, 257, 258, 267, 525, 526, 527, 530, 536, 610, 611, 612, 634, 1050, 1054, 1216, 1218, 1217, 1219, 1220, 1268, 1269, 12181, 1282 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 79, 88, 208, 209, 213-215, 217- 218, 223 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В. С. Декаленко