Номер провадження 2/754/6927/15
Справа №754/840/14-ц
Іменем України
23 грудня 2015 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді : Галась І.А.
при секретарі Фацул М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить звернути стягнення на предмет позики, виселити осіб, а також стягнути витрати по сплаті судового збору. Свої вимоги мотивує тим, що 22.06.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивач надав кредит у сумі 96000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20.06.2037 р. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25.06.2007 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір іпотеки № K2V4G100260054. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 49,0 м.кв., житловою площею 28,10 м.кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 606000 грн. Свої зобов'язання позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується заявами на видачу готівки, однак відповідач неналежно виконує умови договорів, тому вони змушені були звертатися до суду.
В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Початкову ціну предмета іпотеки визначив в розмірі ціни позову - 1715375,05 гривень.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення вимог позову заперечувала, просив в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача проти задоволення вимог позову заперечувала, в поданій суду заяві просила застосувати до вимог наслідки пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що її довірителем не було здійснено виконання умов договору з 20 вересня 2009 року. Крім того, представник зазначила, що дана квартира є єдиним житлом відповідача та членів її сім'ї.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, 22.06.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір. Відповідно до якого позивач надав кредит у сумі 96000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20.06.2037 р.
Відповідно до п. 3. 1 кредитного договору, відповідач зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитом.
Згідно п. 4.1 кредитного договору відповідач за порушення термінів оплати відсотків зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні.
В забезпечення виконання зобов'язань з кредитним договором сторонами 25.06.2007 р. був укладений договір іпотеки № K2V4G100260054. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 49,0 м.кв., житловою площею 28,10 м.кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 606000 грн.
Свої зобов'язання позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується заявами на видачу готівки.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зокрема, за ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 порушила умови кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків у визначені договором терміни та має перед позивачем заборгованість.
Відповідно до представленого суду розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, станом на 04.12.2013 складала 214690,24 доларів США, з яких: 98657,28 доларів США - заборгованість за кредитом, 75538,58 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 11781,54 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 18459,70 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору - фіксована частина у розмірі 31,29 долар США та процентна складова у розмірі 10221,86 грн.
Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, з положень ст. ст. 1050, 1054 ЦК слідує, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.
За ст. 33 Закону України «Про іпотеку» невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Згідно з умовами договору іпотеки, укладеного між сторонами, іпотекодержатель має право з метою захисту своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небуть із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 16.7.1).
Пунктом 22 договору іпотеки сторонами погоджено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі.
У відповідності до п. 33.4 сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 606000 грн.
За змістом п. 2 договору іпотеки, іпотекою забезпечується виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору, зокрема, з повернення кредиту, сплати відсотків, сплати пені, сплати винагороди за відкриття позичкового рахунку, сплати винагороди за ведення кредитної справи.
Пунктом 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Враховуючи, що судом встановлено порушення основного зобов'язання за кредитним договором з боку відповідача, при чому розмір заборгованості перед позивачем є співмірним з вартістю іпотечного майна погодженій сторонами у п. 33.4 договору іпотеки,а в судовому засіданністоронами визначена в розмірі 1715375,05 гривень, суд вважає вимогу позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтованою та такою, що відповідає умовам договору та положенням закону і підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог статті 39 Закону «Про іпотеку», у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Відповідні роз'ясненнями містяться і в п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
Згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку» рішенням суду може бути передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.
Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Як вбачається із змісту договору іпотеки у п. 27 останнього міститься відповідне застереження, що передбачає право ПАТ КБ «Приватбанк» на продаж предмета іпотеки, будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Враховуючи наведені вище положення закону та встановлені в ході судового розгляду обставини, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги позивача в частині надання ПАТ КБ «Приватбанк» права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації відповідно до вимог ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у способи, визначені цією статтею.
Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.
З урахуванням наведеного суд вважає, що в задоволенні позовних вимог позивача в частині надання ПАТ КБ «Приватбанк» повноважень на отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, на можливість здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, - слід відмовити.
В той же час 7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 статті 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Проте за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Разом з тим, мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі від 25 березня 2015 року.
Так, відповідач не є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», належна їй квартира має загальну площу 49,00 кв.м., іншого нерухомого майна у власності відповідача не встановлено, а згоди на примусове стягнення заборгованості на предмет іпотеки вона не надавала.
Отже, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VІІ.
Щодо вимог позивача про виселення відповідачки та інших осіб із спірної квартири суд виходить з наступного.
Відповідно до відомостей довідки КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва Житлово-експлуатаційна контора №302 від 13.05.2014 року, в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 (відповідач), ОСОБА_2 (дочка) та ОСОБА_3 (дочка).
Згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
У відповідності до висновку Верховного Суду України викладеному у постанові від 18 березня 2015 року, прийнятої за результатами розгляду справи №6-39цс15 з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом України в правовому висновку від 07.09.2015 року.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Як встановлено судом спірна квартира, яка є предметом іпотеки і була придбана за рахунок грошових коштів отриманих за кредитним договором 22 червня 2007 року.
З урахуванням того, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, у відповідності до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати понесенні останнім на оплату судового збору в сумі 3654,00 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 15, 30, 60, 212-215, 224-233 ЦПК України, ст. ст. 525-526, 530, 536, 610, 629, 1046-1056 ЦК України, ст. 109 ЖК України, ст.ст. 3, 6, 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ст. ст. 33, 38, 39, 40 Закону України "Про іпотеку", постанова № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" суд,
Позов Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № K2V4G100260054 від 22.06.2007 року, в розмірі 214690,24 доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 04.12.2013 року складає 1715375,05 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 49,00 кв.м., житловою площею 28,10 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1
Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Визначити, що початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 1715375 гривень 05 копійок.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Відповідно до ст. 217 ЦПК України відстрочити виконання судового рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VIІ.
Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3654 гривні.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: