16 грудня 2015 р. Справа № 876/4218/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 17.03.2015р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, -
17.12.2014 позивач звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобовязати провести перерахунок і виплату підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком та щомісячної компенсації по втраті годувальника згідно ст.ст. 39, 51, 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-ХІІ), за період у межах строку звернення до адміністративного суду по 02.08.2014 включно, з урахуванням виплачених сум.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що йому як особі, яка віднесена до 3-ої категорії осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, а також дружині померлого годувальника потерпілого від аварії на ЧАЕС у відповідності до ст.ст. 39, 51, 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», повинна проводитись доплата до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком та щомісячна компенсації за втрату годувальника у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Однак, як вказує позивач, відповідач такі виплати проводив у значно меншому розмірі.
Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 17.03.2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача та зобов'язано його здійснити перерахунок та виплатити позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення та віднесений до 3 категорії підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком та щомісячної компенсації за втрату годувальника відповідно до ст.ст. 39, 51, 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум за період з 17.06.2014 по 02.08.2014. Постанову суду у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.У решті позовних вимог відмовлено.
Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним зясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач по справі є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії та проживає в населеному пункті (с. Лобна Любешівського району Волинської області), який відповідно до постанови КМ України від 23 липня 1991 року № 106, з урахуванням розпорядження КМ України № 17 від 12.01.1993, знаходиться в зоні гарантованого добровільного відселення.
Згідно довідки № 33 від 11.11.2014, позивач є дружиною померлого годувальника, із числа потерпілих 1 категорії, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (тут та далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоровю, особам, віднесеним до категорії 3 призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно ч. 1 ст. 52 вказаного Закону, щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Частиною третьою ст. 67 цього ж Закону визначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сімям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового прожиткового мінімуму.
Згідно зі ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зони гарантованого добровільного відселення, підвищуються на дві мінімальні заробітні плати.
Враховуючи викладені положення Закону, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоровю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком та доплати до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Статтею 63 Закону № 796-ХІІ передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до абз. 8 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 нормативно-правові акти КМУ, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти КМУ, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що починаючи з 01.01.2014 Закон України «Про державний бюджет України на 2014 рік» (далі Закон № 719-VII) (до 03.08.2014) не містив жодної норми, яка б обмежувала у 2014 році пряме застосування Закону № 796-ХІІ, зокрема ст. 39, 51, 52 вказаного Закону.
Проте, Законом № 719-VII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 № 1622-VII (далі Закон № 1622-VII), встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
При цьому, необхідно врахувати, що згідно з Прикінцевими положеннями Закону №1622-VII, останній набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Відтак, враховуючи те, що вказаний Закон був опублікований 02.08.2014 в офіційному виданні «Голос України», то такий набрав чинності з 03.08.2014.
За таких обставин, враховуючи положення ст. 99 КАС України (згідно заявлених позовних вимог), апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог за період з 17.06.2014 по 02.08.2014, з урахуванням виплачених сум.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 17 березня 2015 року у справі № 162/2262/14-а (2-а/162/464/2015) без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
На ухвалу протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді В.В. Гуляк
ОСОБА_2