І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
29 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Махлай Л.Д., Левенця Б.Б.,
при секретарі: Калініній Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відновлення становища, яке існувала до порушення, -
В травні 2015 року ОСОБА_2, посилаючись на порушення її права власності ОСОБА_1, звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом про визнання незаконними дій відповідача по знесенню паркану та просила суд зобов'язати відповідача відновити становище, яке існувало, а саме відновити самовільно знесений паркан, який позначений на плані земельної ділянки по АДРЕСА_1 в межах та у розмірах, що існував до такого знесення.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправними дії ОСОБА_1 по самовільному знесенню паркану на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та зобов'язано відновити паркан, який позначений на плані земельної ділянки в межах та у розмірі, що існував до його знесення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій посилалася на те, що рішення суду є несправедливим, незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначала, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги. В позові не зазначено та судом не встановлено які саме права позивачки були порушені та яким чином паркан, що був встановлений попередніми співвласниками будинку, порушує її права та інтереси.
Вказала, що зміст судового рішення свідчить про незаконність і упередженість, оскільки у вступній частині рішення суд вказує, що розглядає справу про відновлення становища, яке існувало до самовільного знесення паркану, а в резолютивній частині рішення задовольняє позов про зобов'язання вчинити дії, що є грубим порушенням норм процесуального права.
Судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Матеріали справи не містять доказів, що спірний паркан є власністю позивача і в рішенні про це не зазначено. Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачка успадкувала лише 1/ 2 частину житлового будинку. Свідоцтво не містить відомостей, про те, що остання успадкувала спірний паркан. У зв'язку з чим позивачем не доведено, що їй належить право власності на паркан.
Постановляючи оскаржуване рішення судом не взято до уваги той факт, що спірний паркан встановлювався її чоловіком, як співвласником будинку, ще у 1970 році для господарських цілей за усною домовленістю з іншим співвласником будинку. Вказала, що це не була капітальна споруда і за багато десятиліть він розсипався під впливом погодних умов. Рішення суду вважає незаконним, тому що суд зобов'язав відновити те, що було знищено часом.
Суд, не встановивши з яких матеріалів існував паркан та його межі, маючи лише відомості про його висоту, зобов'язав відновити паркан у межах та у розмірі, що існував до його знесення.
Також, як на порушення судом норм процесуального права посилалась на те, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано до вказаних правовідносин строк позовної давності, про що заявлено відповідачем до ухвалення судового рішення.
Крім того, судом в порушення норм процесуального права в судових дебатах оголошено перерву. Ухвалюючи рішення судом взято до уваги у якості письмового доказу нотаріально посвідчену заяву позивача, надану до суду під час перерви у дебатах, яка судом не досліджувалася.
Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просила рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених в ній та просили задовольнити.
Представник позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 та розташований на ній будинок належали на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6, де кожному належало по Ѕ частині будинку та земельної ділянки.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
За життя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 земельна ділянка, на якій розташований будинок з надвірними спорудами, була огорожена парканом обладнаним воротами та хвірткою. Крім того на земельний ділянці знаходився паркан, за відомостями технічного паспорта станом на 19.05.2006 року позначеного на плані під № 4, висотою 1,3 м.
Спадкове майно, яке складалося з Ѕ частини будинку та Ѕ земельної ділянки площею 0,0845 га по АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_5 успадкувала ОСОБА_7, яка у зв'язку з одруженням змінила прізвище на ОСОБА_2.
Спадкове майно після смерті ОСОБА_6, яке також складалося з Ѕ частини будинку та Ѕ земельної ділянки площею 0,0845 га по АДРЕСА_1, успадкувала ОСОБА_1
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо користування земельною ділянкою, який виник у зв'язку із знесенням паркану, що знаходився в межах земельної ділянки і фактично її розподіляв.
Звертаючись до суду з позовом позивачка посилалась на те, що до складу її спадщини входив спірний паркан, а на час спадкування відповідачкою спадщини паркану вже не існувало.
Суд першої інстанції встановивши, що паркан під № 4 існував на момент видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, і вона, як власник Ѕ частини житлового будинку та земельної ділянки не здійснювала дій по знесенню цього паркану та не надавала дозволу іншому власнику на знесення вказаного паркану, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК України).
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що мотивувальна частина рішення не містить відомостей щодо встановлених судом обставин щодо розміру паркану (довжини), місця та меж його розташування.
Разом з тим, з резолютивної частини рішення вбачається, що судом зобов'язано відновити паркан, який позначений на плані земельної ділянки в межах та у розмірі, що існував до його знесення.
Таке порушення судом норм процесуального права призвело до ухвалення рішення, яке є ілюзорним.
Проте, рішення суду не може бути ілюзорним, а повинно бути таким, що виконується. На зазначене неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, які є джерелом права для національних судів (див. п. 26 рішення «Кічко проти України»).
В роз'ясненнях, які містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14, зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Згідно ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п. 1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Звертаючись до суду з позовом позивачка в обґрунтування позовних вимог зазначила, що право власності на частину будинку та земельної ділянки перейшло сторонам у справі в порядку спадкування. На земельній ділянці крім житлового будинку знаходяться господарські споруди, до складу яких входив і спірний паркан.
Суд встановивши, що позивачка успадкувала Ѕ частину будинку та Ѕ частину земельної ділянки, не зважаючи на те, що в судовому засіданні остання не доводила, що спірний паркан збудовано її спадкодавцем та належав останньому на праві приватної власності, дійшов висновку про наявність у позивачки правових підстав для звернення до суду за захистом свого права відносно всього спірного паркану, при цьому суд не звернув уваги, що у позовній заяві позивачка вказувала на те, що розподіл житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки в натурі не здійснювався.
Встановивши факт зруйнування спірного паркану, суд виходив з неправомірності дії відповідача по його знесенню.
Колегія суддів не можу погодитись з таким висновком суду, оскільки обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, недоведені.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що знесення спірного паркану відбулося за життя колишнього співвласника - ОСОБА_6, і здійснення таких протиправних дій могло відбутися як самостійно ОСОБА_6, так і спільно з відповідачкою, так і самостійно відповідачкою, так і шляхом замовлення такої послуги стороннім особам чи підрядним організаціям.
Суд не звернув уваги, що таке обґрунтування позовних вимог ґрунтується на припущеннях.
Проте, відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження часу знесення спірного паркану, підстави його знесення та особи, яка його знесла. Крім того матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження місця знаходження та меж розташування спірного паркану.
В судовому засіданні апеляційної інстанції, суд, сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій та надав можливість заявити клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів на підтвердження своїх позовних вимог або заперечень.
Своїми правами особи, які беруть участь у справі, скористались на власний розсуд. Клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів не заявляли.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача заявив, що доказів на підтвердження розміру, меж та місцезнаходження спірного паркану, та доказів, що знесення паркану відбулося внаслідок неправомірний дій відповідачки не існує. Вказав, що ОСОБА_1 є відповідальною особою за дії спадкодавця по знесенню спірного паркана.
Колегія суддів не може погодитись з висновком суду, що до складу спадщини, після померлого ОСОБА_6, входили обов'язки останнього по відновленню знесеного паркану.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачкою не доведено обставин, що відповідальною особою по знесенню паркану є відповідач.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з недоведеністю, відсутні правові підстави для застосування строків позовної давності.
За таких обставин судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відновлення становища, яке існувала до порушення - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 760/9866/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/15715/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Кізюн Л.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.