І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
29 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,
при секретарі: Калініній Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2,
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми, -
В травні 2015 року позивач звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом, в якому, з підстав передбачених ст. 390 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_1 суму частки доходу за період з 01.07.2014 року по 01.10.2014 року, в розмірі 33 000 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за незаконне володіння чужим майном за період з 12.09.2014 року по 30.09.2014 року (включно) в сумі 6 966,73 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій зазначив, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та ухвалене без повного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Вказував на неправильне застосування судом першої інстанції до правовідносин, що склалися між сторонами, ст. 390 ЦК України, яка регулює правовідносини між власником та недобросовісним набувачем, а сторони у справі є співвласниками.
Зазначав, що суд дійшов помилкового висновку в частині доведеності позовних вимог щодо факту отримання доходу з спірного майна та розміру орендної плати за користування спірним приміщенням, оскільки такі розрахунки були взяті позивачем на власний розсуд з неофіційних джерел.
Посилаючись на порушення судом норм процесуального права та помилкове застосування норм матеріального права, що не підлягала застосуванню до вказаних правовідносин, просив рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Особи, які беруть участь у справі про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили.
Від ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи. Колегія суддів, визнавши причини неявки в судове засідання неповажними, залишає заявлені клопотання без задоволення та, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справі за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, застосувавши ст. 390 ЦК України, дійшов висновку по доведеність позовних вимог ОСОБА_3 щодо порушення його права власності, у зв'язку з чим стягнув на користь позивача грошову компенсацію за незаконне володіння чужим майном.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить нежитлове приміщення літ. А за адресою АДРЕСА_1, прим. 1, загальною площею 97,8 кв. м.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13.06.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11.09.2014 року встановлено порядок користування нежитловим приміщенням № 1 у буд. АДРЕСА_1, виділено у користування ОСОБА_3 приміщення - 1 - основна, площею 30 кв.м, 12 - підсобна, площею 4,6 кв.м, всього - 34,6 кв.м; виділено у користування ОСОБА_1 приміщення - 2 - підсобна, площею 14,4 кв.м, 6 - вбиральня, площею 1,2 кв.м, 7 - кладова, площею 1,4 кв.м, 8 - основна, площею 7,1 кв.м, 9 - основна, площею 6,2 кв.м, 10 - основна, площею 5,5 кв.м, 11 - підсобна, площею 5,7 кв.м, а всього - 41,5 кв.м.; залишити у спільному користуванні співвласників приміщення - 4 - підсобна, площею 13,3 кв.м, 5 - підсобна, площею 8,4 кв.м, а всього - 21,7 кв.м. Зобов'язано ОСОБА_1 звільнити приміщення 1 - основна, площею 30 кв.м і 12 - підсобна, площею 4,6 кв.м в нежитловому приміщенні № 1 у буд. АДРЕСА_1 та надати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей до вказаного нежитлового приміщення.
ОСОБА_1 спірні приміщення у добровільному порядку не звільнив.
Постановою ВДВС Подільського РУЮ м. Києві від 17.12.2014 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 12.11.2014 року на підставі вищевказаного рішення Подільського районного суду м. Києва.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції застосовано до правовідносин, що виникли між сторонами, закон, що не підлягав застосуванню, а саме ст. 390 ЦК України
Відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦК України, власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно(недобросовісний набувач), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним. Набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати, тобто, якщо знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння.
Посилаючись на ст. 390 ЦК України суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 незаконно володіє спірними приміщенням № 1 та № 12.
Разом з цим, ОСОБА_1 є співвласником спірних приміщень, порядок користування якими визначений судовим рішенням.
Проте, судом першої інстанції невірно встановлено обставини, що мають значення для справи. Рішення суду ухвалено за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Факти, котрі мають важливе значення для справи, не підтверджено передбаченими законом доказами.
Позивачем не доведено факту отримання доходів за незаконне володіння чужим майном. Враховуючи, що майно належить сторонам на праві спільної часткової власності, суд першої інстанції безпідставно застосував до вказаних правовідносин ст. 390 ЦК України.
У своєму рішенні суд зазначає, що актом державного виконавця ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві від 27.03.2015 року, встановлено, що ОСОБА_1 не звільнив приміщення № 1 та № 12 та фактично продовжує користуватися майном для отримання власного доходу. Разом з цим у вказаних актах нічого не зазначається щодо користування майном чи отримання доходу з нього.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що 09.01.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір найму (оренди) нежилого приміщення, за яким орендодавець передав орендарю у строкове користування нежиле приміщення, що належить орендодавцю на праві власності та яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та становить 11/20 частин нежилого приміщення №1.
Разом з цим, звертаючись до суду з позовом позивач посилаючись на ст. 359 ЦК України не обґрунтовував свої вимоги з підстав ст. 359 ЦК України, якою передбачено, що плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Враховуючи те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 316, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, - задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішенням, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 758/5890/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/15408/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Ларіонова Н.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.