22 грудня 2015 року № 876/8713/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.
за участю секретаря судових засідань: ОСОБА_1
позивача - ОСОБА_2
представника позивача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, Управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
встановив:
01.04.2015 ОСОБА_2 звернувся в суд із адміністративним позовом до Ужгородської РДА Закарпатської області (відповідач 1) та Управління охорони здоров'я Закарпатської ОДА (відповідач 2) у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
1) визнати незаконними діяльність та скасувати розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки голови Ужгородської РДА ОСОБА_4І «Про звільнення ОСОБА_2Є.» від 26.03.2015 № 39-к з посади начальника відділу охорони здоров'я Ужгородської РДА;
2) визнати незаконною діяльність та скасувати погодження Управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації від 26.03.2015 № 331-02-24 про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу охорони здоров'я Ужгородської РДА;
3) стягнути з відповідача 1 матеріальну шкоду у вигляду середнього заробітку за час вимушеного прогулу по час поновлення на роботі з негайним стягненням нарахованих сум, а також моральну шкоду в сумі 100000,00 грн;
4) зобов'язати тимчасово виконуючого обов'язки голови Ужгородської РДА ОСОБА_4 видати негайно розпорядження про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу охорони здоров'я Ужгородської РДА.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що розпорядженням від 11.06.2012 № 19-к його було прийнято на посаду начальника відділу охорони здоров'я Ужгородської РДА, з якої звільнено розпорядженням від 26.03.2015 № 39-к т.в.о. голови Ужгородської РДА ОСОБА_4 згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Підставами для звільнення у цьому розпорядженні зазначено постанову про закриття кримінального провадження від 24.03.2015, пояснення ОСОБА_2 та лист Управління охорони здоров'я від 26.03.2015 про згоду на його звільнення з посади. Позивач вважає, що таке звільнення відбулось незаконно, так як орган досудового розслідування не встановив в його діях складу злочину, адміністративного поступку чи корупційного правопорушення, а висловив лише припущення про можливу наявність у таких діях ознак дисциплінарного проступку. Проте, відповідач не вжив заходів для дослідження обставин вчинення дисциплінарного проступку, у тому числі обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, а також причин та умов, що сприяли його вчиненню, не провів службового розслідування. Оскільки розпорядження про звільнення видано без проведення службового розслідування, без висновку комісії та без відібрання в позивача пояснень, як це передбачено законом, його звільнення з роботи є незаконним.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.07.2015 у задоволенні позову відмовлено.
Із цією постановою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було досліджено, що тимчасово виконуючий обов'язки голови РДА не мав повноважень на його звільнення, ним не проведено службового розслідування щодо обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність, а також причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку. Не враховано того, що внаслідок помилкового підпису позивачем акта виконаних робіт, жодної шкоди інтересам держави не завдано, так як кошти не були перераховані ТОВ «Йовро-Буд», а договір з ним розірвано 05.11.2014. Також, позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідачем не було враховано характеристику позивача, його попередню сумлінну роботу за що неодноразово заохочувався, а також те, що він є єдиним працюючим в сім'ї, на утриманні якого перебувають неповнолітні діти, студент з платною формою навчання, дружина та брат інвалід.
Позивач та його представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити.
Представники відповідачів у судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, апеляційний розгляд справи проведено у їх відсутності.
Представник відповідач 1 на вимогу суду надав копію особової справи позивача та просить справу розглядати у його відсутності.
Управління охорони здоров'я Закарпатської ОДА надіслало до суду заяву про те, що воно не заперечує проти поновлення ОСОБА_2 на посаді та просить справу розглядати у відсутності їхнього представника.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевірив матеріали справи, обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
З матеріалів справи судом встановлено, що розпорядженням голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 11.06.2012 № 19-к ОСОБА_2 призначено на посаду начальника відділу з питань охорони здоров'я та медичного забезпечення райдержадміністрації, цього дня він прийняв присягу державного службовця та йому присвоєно 13 ранг (а.с. 16, 19-20).
Згідно запису № 21 трудової книжки позивача, відділ з питань охорони здоров'я та медичного забезпечення райдержадміністрації перейменовано на відділ охорони здоров'я райдержадміністрації (а.с. 16).
26 березня 2015 року розпорядженням т.в.о голови Ужгородської РДА за № 39-к позивача було звільнено з посади начальника відділу охорони здоров'я райдержадміністрації згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (а.с. 17).
Підставою такого звільнення, у вказаному розпорядженні зазначено постанову про закриття кримінального провадження старшого слідчого Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області за № 12014070170001425 від 24.03.2015 (а.с. 23-28), пояснення ОСОБА_2 та лист управління охорони здоров'я облдержадміністрації від 26.03.2015 року за № 331/02-24 (а.с. 18-19).
Вказана постанова на адресу відповідача 1 надійшла в день звільнення позивача, якою встановлено, що згідно акта № 2 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2014 року за договором підряду № 29/10/14/2 від 03 листопада 2014 року, підписаним та наданим начальником відділу охорони здоров'я Ужгородської РДА ОСОБА_2 та підрядником - ТОВ «Йовро-Буд» ОСОБА_5, роботи виконано в повному обсязі на загальну суму 17489,00 грн. На рахунку № 29/10/14/2 від 03 листопада 2014 року, наданого та підписаного директором ТОВ «Йовро-Буд» ОСОБА_5 на загальну суму 13259,96 грн за оплату виконаних робіт по договору-підряду № 29/10/14/2 від 03.11.2014 з поточного ремонту внутрішніх вбиралень АЗПСМ с. Тарнівці, наявна резолюція ОСОБА_2 «оплатити», яка завірена його особистим підписом. Однак, під час виїзної перевірки факту проведення ремонтних робіт АЗПСМ с. Тарнівці, за адресою с. Шишловці, вул. Д.Іштвана, 4 «а», Ужгородського району, було виявлено, що роботи не проведено.
У вказаній постанові зазначено, що оскільки оплата бюджетних коштів за вказаним вище актом виконаних робіт не проведена, тобто не спричинено істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, кримінальне провадження № 12014070170001425, розпочате 06.11.2014 за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Разом з тим, оскільки у процесі досудового розслідування встановлено можливе вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, вказану постанову вирішено скерувати особі, яка наділена повноваженнями на притягнення посадових осіб Ужгородської РДА до дисциплінарної відповідальності.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки у процесі судового розгляду підтверджено одноразове грубе порушення позивачем своїх трудових обов'язків, що проявилось у підписанні акта приймання виконаних робіт та рахунку, коли самі будівельні роботи виконані не були. При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на непроведення відповідачем службового розслідування, оскільки виходячи з обставин, які склалися у цій справі та Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМ України від 13.06.2000 № 950, обов'язкове проведення такого розслідування не вимагається. На підставі викладено, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося з додержанням трудового законодавства, зокрема, ст.ст. 148, 149 КЗпП України.
Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
Крім того, звільнення за пунктом 1 ст. 41 КЗпП за своєю природою є дисциплінарним стягненням і має проводитись із додержанням порядку і строків визначених статтями 148, 149 КЗпП України.
Так, відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, одними з яких є гарантії передбачені статтею 149 КЗпП України.
Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 по справі № 6-33цс14.
Однак, судом першої інстанції не було досліджено належним чином, чи дотримано відповідачем при обранні виду дисциплінарного стягнення положень ст. 149 КЗпП України, зокрема, щодо ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Як вбачається із матеріалів справи, приводом для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи стали обставини викладені у постанові про закриття кримінального провадження від 24.03.2015 (а.с. 24-28 Т.1), а саме допущення порушень трудових обов'язків, що проявилось у підписанні акта № 2 приймання виконаних будівельних робіт від 03.11.2014 з підрядником ТОВ «Йовро-Буд» та рахунку від 03.11.2014 № 29/10/14/2, коли фактично такі роботи виконані не були.
Разом з тим, роботодавцем не було враховано, що позивачем не заперечується ці обставини, однак він звертає увагу на те, що такі вчинені внаслідок помилки, а не з прямим умислом, і матеріали справи доказів зворотного не містять, тому суд першої інстанції безпідставно вказав на те, що звільнення позивача могло бути здійснено і за відсутності негативних наслідків.
Крім цього, відповідач 1 під час вибору виду дисциплінарного стягнення не врахував, що бюджетні кошти за вказаним вище актом приймання виконаних робіт не були перераховані підряднику, що сторонами не заперечується, а позивач самостійно достроково припинив договір від 03.11.2014 № 29/10/14/2 згідно додаткової угоди від 05.11.2014, тобто ще до надходження повідомлення про вчинення злочину (06.11.2015). Отже, фактично допущені позивачем порушення посадових обов'язків не завдали жодної шкоди, натомість позивач самостійно сприяв усуненню цих порушень.
Також, відповідач визначаючи вид дисциплінарного стягнення не врахував позитивну характеристику та успіхи попередньої роботи позивача, оскільки як вбачається із його трудової книжки та витребуваної судом апеляційної інстанції особової справи, протягом періоду проходження публічної служби на нього жодного разу не накладались дисциплінарні стягнення, у грудні 2013 року він успішно пройшов атестацію, згідно службових характеристик затверджених головою РДА 26.11.2013 та від 05.08.2015, а також щорічної оцінки від 23.02.2014, ОСОБА_2 зарекомендував себе взірцевим працівником, сумлінно виконує покладні на нього обов'язки, постійно працює над підвищенням професійного досвіду, а у 2013 та 2014 роках за розпорядженнями голови райдержадміністрації заохочувався грамотами за сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди відповідно Дня медичного працівника та Дня Конституції України.
Не враховано роботодавцем і складні сімейні обставини, які склалися у позивача на час допущення спірних порушень, а саме втрати напередодні батька ОСОБА_6, який помер 08.09.2014, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 98), а також те, що він є багатодітним батьком і на його утриманні перебуває троє дітей та брат інвалід ІІ групи, що підтверджується наявними у справі копіями свідоцтв про народження, довідки про склад сім'ї, паспорта та довідки МСЕК (а.с. 94-102).
З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний відповідачем вид дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача з роботи, не відповідає характеру вчиненого порушення, так як під час вибору такого стягнення роботодавцем не було враховано гарантій працівника визначені ст. 149 КАС України, а саме: не враховано відсутність негативних наслідків та сприяння самого позивача в усуненні допущених порушень, позитивну характеристику працівника та його попередню роботу, а також умови за яких ним були допущенні такі порушення.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства, тобто є незаконним, а тому розпорядження т.в.о. голови Ужгородської РДА ОСОБА_4 від 26.03.2015 № 39-к «Про звільнення ОСОБА_2Є.» слід визнати протиправним і скасувати, а позивача поновити на посаді начальника відділу охорони здоров'я Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області з 26.03.2015, з якої його було звільнено.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається із наданої відповідачем 1 довідки від 27.07.2015 № 964/02-38, середньоденний заробіток позивача складає 90,44 грн, а середньомісячний - 1808,80 грн (а.с. 185 Т.1). У період з дати звільнення по дату винесення судом апеляційної інстанції рішення, кількість робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком, складає 184 дні, а отже середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 16640,96 грн (90,44 * 184).
Відповідно до пунктів 2 та 3 частини 1 ст. 256 КАС України, постанови суду про поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місць виконуються негайно.
Щодо позовної вимоги про скасування погодження Управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації від 26.03.2015 № 331-02-24, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така задоволеною бути не може, оскільки вказане погодження не є рішенням суб'єкта владних за яким відбулося звільнення ОСОБА_2, а отже таке не порушує його прав та не може бути оскаржене у судовому порядку.
Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то така також задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.
Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з підпунктів 1, 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів того, що йому завдано моральну шкоду, в чому проявились наслідки такої шкоди, а отже у такому разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за моральну шкоду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт встановлення незаконного звільнення позивача не може бути безумовною підставою для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки така має встановлюватись на підставі наданих позивачем доказів, які б підтверджували моральні чи фізичні страждання, або інші негативні явища, заподіяні таким звільненням.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
З огляду на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, 256 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у справі № 807/614/15 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження тимчасово виконуючого обов'язків голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області ОСОБА_4 від 26.03.2015 № 39-к «Про звільнення ОСОБА_2Є.».
Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділу охорони здоров'я Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області з 26.03.2015.
Стягнути з Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області (код - 04053849) на користь ОСОБА_2 (ІПН - НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16640,96 грн (шістнадцять тисяч шістсот сорок гривень дев'яносто шість копійок).
Допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу охорони здоров'я Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 1808,80 грн (одна тисяча вісімсот вісім гривень вісімдесят копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.
На постанову протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: В.Я. Качмар
ОСОБА_7
Постанова у повному обсязі складена та підписана 25.12.2015.