ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
24 грудня 2015 року № 813/6273/15
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Брильовського Р.М.,
при секретарі Шугало С.А.
за участю:
представників позивача - Коханого О.С.
представника відповідача - Бойко Л.М.
представника прокуратури - Гальчинського С.О.
розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Державної фінансової інспекції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Військова прокуратура Львівського гарнізону про скасування вимог про усунення недоліків і порушень за наслідками ревізії, -
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовом Державної фінансової інспекції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Військова прокуратура Львівського гарнізону, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати пункт 2 вимог від 08.06.2015 року за №08-15м/3494 про усунення недоліків і порушень за наслідками ревізії Державної фінансової інспекції у Львівській області в частині, що стосуються стягнення з посадових осіб військової частини завдану установі матеріальну шкоду у розмірі 792445,71 грн, стягнення коштів з ТзОВ «Нед Україна» в сумі 29354,00 грн та стягнення коштів з ТОВ «Ібіс» в сумі 19997,76 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при складанні планування видатків на утримання установи на 2014 рік, яке складалось та затверджувалось командиром частини у грудні 2013, неможливо було передбачити додаткові витрати Державного бюджету за КПКВ 1003020, які виникли внаслідок проведеної мобілізації, продовження терміну служби військовослужбовцям строкової служби, які мали бути звільнені у період з березня по квітень 2014 та участі військовослужбовців частини у проведенні АТО. Зазначає, що стосовно оплати за встановлення, налаштування та підключення прального обладнання на суму 29354,00 військова частина НОМЕР_1 не несе відповідальності за збереження та представлення документів чи документальному підтвердженню виконаних робіт керівництвом ТзОВ «Нед Україна» за вимогою Держфінінспекції у Львівській області при проведенні зустрічної звірки. Що стосується стягнення коштів з ТОВ «Ібіс», то позивач вражає, що здійснив оплату відповідно до чинного законодавства та листа Державної фіскальної служби України від 02.06.2015 №13197/6/99-99-19-03-02-15.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні щодо позовних вимог заперечувала, до суду надала письмові заперечення, в обґрунтування яких вказала, що внаслідок порушення Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ч.1 ст. 24 Бюджетного кодексу України, п.2 Порядку використання коштів резервного фонду бюджету завдано резервному фонду Державного бюджету України матеріальної шкоди (збитків) на суму 792445,71 грн.
Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечив, підтримав думку представника відповідача, просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд виходив з такого.
Статус Державної фінансової інспекції в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII.
Згідно статті 1 цього Закону здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Згідно ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю» - головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, судом встановлено, що Державною фінансовою інспекцією у Львівській області проведено ревізію окремих напрямів фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.09.2013 по 31.01.2015, в тому числі щодо використання коштів, виділених з резервного фонду бюджету у зв'язку з оголошеною мобілізацією, якою встановлено ряд порушень та недоліків, що відображені в акті ревізії від 06.05.2015 №08-21/5.
Оскільки в ході ревізії виявлено фінансові порушення, Держфініспекцією відповідно до п.7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» скеровано вимоги командиру Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України листом від 08.06.2015 №08-15м/3494.
Як видно з позовної заяви та встановлено в судових засіданнях позивач не погоджується лише з пунктом 2 вимог від 08.06.2015 року за №08-15м/3494, що стосуються стягнення з посадових осіб військової частини завдану установі матеріальну шкоду у розмірі 792445,71 грн, стягнення коштів з ТзОВ «Нед Україна» в сумі 29354,00 грн та стягнення коштів з ТОВ «Ібіс» в сумі 19997,76 грн.
Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011, зазначена інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення про Держфінінспекцію).
Відповідно до пункту 6 зазначеного Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також Положенням про Держфінінспекцію установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні”, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Отже, органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів. При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.
Зважаючи на те, що збитки чи інші суми, які підлягають стягненню, відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю чи господарюючого суб'єкта, правильність їх обчислення та обґрунтованість вимог перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не адміністративний позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня, 13 травня, 18 вересня 2014 року, 07 жовтня 2014 року, 17 листопада 2015 року.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність відмовити позивачу в задоволенні позову.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у формі судового збору зі сторін не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-
В задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Суддя Р. Брильовський