Ухвала
іменем україни
23 грудня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,
Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до селянського фермерського господарства «Золотий колос» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою селянського фермерського господарства «Золотий колос» на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2015 року,
У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно державного акта на право власності на землю, виданого 03 липня 2004 року на підставі розпорядження голови Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 23 березня 2004 року № 104, йому належить земельна ділянка площею 7,4260 га, яка розташована на території Волоськобалаклійської сільської ради Шевченківського району Харківської області. Починаючи з 2009 року, за усною домовленістю між сторонами зазначена земельна ділянка почала оброблятися відповідачем, за користування якою останнім нараховувалась та виплачувалась орендна плата. Наприкінці 2012 року позивач виявив бажання повернути собі в розпорядження спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим звернувся до селянського фермерського господарства «Золотий колос» (далі - СФГ «Золотий Колос») з відповідною вимогою і отримав відповідь щодо наявності договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого відділом Держкомзему в Шевченківському районі Харківської області. Позивач зазначає, що ніякого договору оренди землі з СФГ «Золотий Колос» він не підписував, а тому відповідач зобов'язаний повернути йому земельну ділянку. Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2015 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки укладений 05 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та СФГ «Золотий колос» Шевченківського району Харківської області, зареєстрований 30 травня 2012 року у відділі Держкомзему у Шевченківському району Харківської області. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У касаційній скарзіСФГ «Золотий Колос», мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для застосування до даних правовідносин позовної давності, оскільки доказів на підтвердження поінформованості позивача щодо існування спірного договору оренди раніше ніж у 2012 році відповідачем надано не було. При цьому суди вважали, що початком перебігу позовної давності є саме 2012 рік.
Проте погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами установлено, що згідно державного акта на право власності на землю, виданого 03 липня 2004 року на підставі розпорядження голови Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 23 березня 2004 року, ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 7,4260 га, яка розташована на території Волоськобалаклійської сільської ради Шевченківського району Харківської області.
СФГ «Золотий Колос» сплачувало позивачу орендну плату за користування спірною земельною ділянкою (а. с. 32 - 54).
Висновком судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса від 17 січня 2015 року № 12422 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у спірному договорі оренди від 05 серпня 2009 року, укладеному між сторонами, виконаний не позивачем, а іншою особою (а. с. 52).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 1, 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, відповідачем заявлено про застосування позовної давності.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Разом з тим суди не звернули уваги на те, що, заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що позивачу було відомо про існування спірного договору, оскільки останній отримував орендну плату за користування його земельною ділянкою.
Суд першої інстанції всупереч вимогам статей 10, 60, 212 ЦПК України, встановивши вищезазначені обставини та те, що позивач отримував оренду плату від відповідача, належним чином не перевірив заперечення останнього, не зазначив, якими належними та допустимими доказами спростовані такі заперечення та дійшов передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з 2012 року.
Отже, місцевий суд неповно встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, помилок суду не виправив та залишив рішення без змін.
Ураховуючи, що судами не дотримані вимоги процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу фермерського господарства «Золотий колос» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2015 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
О.В.Кафідова
В.М.Колодійчук
І.М. Фаловська