Ухвала
23 грудня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Касьяна О.П.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
ОстапчукаД.О., Савченко В.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - служба у справах неповнолітніх Обухівської районної державної адміністрації, про виселення та зняття з реєстрації місця проживання
за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Мегабанк» на рішення апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року, -
У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк») звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 14 листопада 2007 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № 156в-п/2007, згідно з умовами якого ОСОБА_9 був наданий кредит у розмірі 99 038 доларів США на споживчі цілі на строк з 14 листопада 2007 року по 13 листопада 2017 року, який в свою чергу зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 14, 5 % річних.
У зв'язку із невиконанням ОСОБА_9 своїх зобов'язань за кредитним договором кредитор звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 липня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 156в-п/2007-з від 14 листопада 2007 року - квартиру, що складається з чотирьох жилих кімнат, загальною площею 85,80 кв.м, житловою площею 50, 20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право власності на житло від 28 серпня 2000 року, шляхом надання ПАТ «Мегабанк» права продажу предмета іпотеки шляхом укладання від імені ПАТ «Мегабанк» договору купівлі-продажу предмета іпотеки із будь-якою особою покупцем за ціною на підставі оцінки майна, встановленою суб'єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, початковою ціною 607 504 грн, з наданням права на отримання в Обухівському БТІ витягу з реєстру прав власності на вказане нерухоме майно.
Листами від 15 травня 2014 року за № 08-349, № 08-348, № 08-347, № 08-346, № 08-345, № 08-344 банк пред'явив до осіб, які зареєстровані та проживають в квартирі, що є предметом іпотеки, вимогу про виселення. Вказані листи отримані відповідачами 19 травня 2014 року, 27 травня 2014 року, що підтверджується повідомленнями про вручення. Однак станом на 30 липня 2014 року вимога про виселення з квартири, що є предметом договору іпотеки, не виконана.
На підставі викладеного позивач просив суд виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_2, а також зняти їх з реєстрації місця проживання.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2015 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_3. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2015 року змінено, доповнено резолютивну частину рішення суду абзацом третім наступного змісту: «Рішення суду в частині виселення відповідачів не підлягає виконанню на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ПАТ «Мегабанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
У справі встановлено, що 14 листопада 2007 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № 156в-п/2007, згідно з умовами якого позичальнику був наданий кредит у розмірі 99 038 доларів США на споживчі цілі на строк з 14 листопада 2007 року по 13 листопада 2017 року, який в свою чергу зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 14, 5 % річних. Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено іпотекою за договором № 156в-п/2007-з від 14 листопада 2007 року, предметом якої є квартира, що складається з чотирьох жилих кімнат, загальною площею 85, 80 кв. м, житловою площею 50, 20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право власності на житло від 28 серпня 2000 року.
У зв'язку із невиконанням ОСОБА_9 своїх зобов'язань за кредитним договором кредитор звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 липня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ПАТ «Мегабанк» права продажу предмета іпотеки шляхом укладання від імені ПАТ «Мегабанк» договору купівлі- продажу предмета іпотеки із будь-якою особою покупцем за ціною на підставі оцінки майна, встановленою суб'єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, початковою ціною 607 504 грн, з наданням права на отримання в Обухівському БТІ витягу з реєстру прав власності на вказане нерухоме майно.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.
7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону, тобто вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-1309цс15 від 30 вересня 2015 року, № 6-1494цс15 від 30 вересня 2015 року).
З наведених підстав відхиляються доводи касаційної скарги про те, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на спірні правовідносини, у яких звернення стягнення відбулося до набрання чинності цим законом.
Разом з тим, як встановлено та підтверджується матеріалами справи, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право власності на житло від 28 серпня 2000 року, тобто придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого ним.
Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України № 6-39цс15 від 18 березня 2015 року, № 6-1061цс15 від 25 листопада 2015 року, № 6-1484цс15 від 21 жовтня 2015 року, № 6-1033цс15 від 21 жовтня 2015 року).
Вирішуючи спір, апеляційний суд норм ст. 109 ЖК Української РСР до спірних правовідносин не застосував, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для виселення, але зупинив виконання рішення про виселення на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в іпотеку як забезпечення кредитів в іноземній валюті». За таких обставин рішення апеляційного суду у частині вирішення позову про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_7, ОСОБА_8 скасовується відповідно до ст. 338 ЦПК України із урахуванням повноважень, встановлених ст. 335 ЦПК України, із передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводів на скасування рішення апеляційного суду у частині вирішення позову про виселення ОСОБА_3 та зняття відповідачів з реєстрації місця проживання у касаційній скарзі не наведено, підстав для виходу за межі касаційної скарги в цій частині немає, тому судове рішення залишається без змін у вказаній частині на підставі ст. 337 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Мегабанк» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року скасувати у частині вирішення позову публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.П. Касьян
Судді: В.І. Амелін
Т.П. Дербенцева
Д.О. Остапчук
В.О. Савченко