23 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,
ІваненкоЮ.Г., Ситнік О.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Білоцерківський міський відділ Управління державної міграційної служби у Київській області, Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 1, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 липня 2015 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи: Білоцерківський міський відділ Управління державної міграційної служби у Київській області, Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 1, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона 16 серпня
2002 року придбала квартиру АДРЕСА_1, в якій зареєструвала свою дочку ОСОБА_6, 1976 року народження, онуку ОСОБА_3, 1996 року народження, онуку ОСОБА_7, 2001 рокународження, та зятя ОСОБА_4, 1975 року народження.
З вересня 2013 року ОСОБА_4 припинив проживання в її квартирі. Дочка ОСОБА_6 25 грудня 2013 року розірвала шлюб з відповідачем у справі ОСОБА_4 20 травня 2014 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення, яким визнав відповідача особою, що втратила право користування житловим приміщенням, та відповідача було знято з реєстраційного обліку. Відповідач оскаржив дане рішення суду, яке в подальшому 08 грудня 2014 було скасовано рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області, і на даний час за відповідачем залишилось право на користування житловим приміщенням - квартирою позивача, тому позивач знову звернулась до суду з указаним позовом, яким просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Ураховуючи викладене та те, що на час звернення до суду з даним позовом відповідач проживає в м. Фастові Київської області, не є членом її сім'ї та не проживає в квартирі більше року, але залишив за собою право проживання в її квартирі, оскільки попереднє судове рішення було скасовано, просила визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 липня 2015 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від
22 квітня 2015 року залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач на даний час не є членом сім'ї позивача, без поважних причин не користується спірним житлом більше ніж 1 рік, виїхав на постійне місце проживання в інше місто. Разом із тим за відповідачем збереглось право користування квартирою як за колишнім членом сім'ї, оскільки правова підстава, на якій він був знятий з реєстрації у спірній квартирі, а саме: заочне рішення суду, відпала.
Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 16 серпня 2002 року. Її право власності зареєстроване в Білоцерківському МБТІ у реєстровій книзі № 113 за № 12868 (а. с. 6-9).
У квартирі проживають її дочка та онуки, а також до вересня 2013 року був зареєстрований та проживав відповідач ОСОБА_4, який переїхав проживати до м. Фастова Київської області, а шлюб з дочкою позивача було розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року (а. с. 21).
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2014 року ОСОБА_4 було визнано особою, що втратила право користування вищезазначеним житловим приміщенням, та відповідача було знято з реєстраційного обліку. Однак дане рішення суду 08 грудня 2014 року було скасовано колегією суддів апеляційного суду Київської області та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач не проживає в спірній квартирі з вересня 2013 року, що підтверджує сам відповідач, тому на час ухвалення рішення встановлений законом строк для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не сплив.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня
1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З матеріалів справи вбачається, що представником ОСОБА_4 -
ОСОБА_5 - було подано клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з перебуванням відповідача на військовій службі, на підтвердження якого долучено: довідку Головного управління МВС України в Київській області від 03 вересня 2014 року № 3/вх. 4299 про те, що ОСОБА_4 дійсно проходить службу в органах внутрішніх справ з 26 травня 2014 року та про те, що ОСОБА_4 з 11 липня по 17 серпня 2014 року перебуваєу відрядженні для несення служби у складі зведеного загону на території Луганської та Донецької областей в районах проведення антитерористичної операції (а. с. 34-40).
Крім того, згідно з листом т.в.о. начальника підполковника міліції Головного управління МВС України в Київській області ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_4 у період з 11 липня по 17 серпня
2014 року та з 10 лютого по 19 березня 2015 року перебував у відрядженні для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», і несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей (а. с. 69).
Суди у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України на вищевикладені обставини уваги не звернули, не врахували норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому не вирішили питання у порядку, передбаченому ЦПК України про залучення співмешканців указаної квартири до участі у справі, оскільки рішення суду впливає на їх права та обов'язки.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від
22 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від
22 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді:О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік