АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа №11-сс/796/3718/2015 Слідчий суддя у 1 інстанції - ОСОБА_1
28 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність слідчого СБУ щодо не розгляду клопотань - повернуто заявнику.
Слідчий суддя, обґрунтовуючи таке рішення послався в ухвалі на те, що законодавцем чітко встановлено вичерпний перелік рішень, дій та бездіяльності, які можуть бути оскаржені під час досудового слідства та коло осіб, які мають право на звернення зі скаргою в порядку, визначеному ч. 1 ст. 303 КПК України. При цьому до складу цих осіб не належать керівники структурних підрозділів органів досудового розслідування та невизначене коло пов'язаних з ним та слідчим осіб, замовників злочинів, як про те зазначено у скарзі.
Крім того, слідчим суддею вказано, що правом на звернення з даною скаргою наділені лише певні особи, що мають відповідний процесуальний статус.
Заявник хоч і зазначає, що він у даному провадженні має бути потерпілим, втім належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, слідчому судді не надав.
Законодавець розмежовує права потерпілих, які визначені ст. 56 КПК України та заявників, що визначені ст. 60 КПК України.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що права заявника в порівнянні з правами потерпілого є значно обмеженими, при цьому заявники не наділені правом на звернення з клопотанням у порядку ст. 220 КПК України, і як наслідок не наділені правом на звернення до слідчого судді зі скаргою з метою оскарження бездіяльності з цих підстав.
Крім того, слідчим суддею роз'яснено заявнику, що у відповідності до ч. 4 ст. 304 КПК України повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді в порядку, передбаченого цим Кодексом.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, просить скасувати ухвалу слідчого судді суду 1-ї інстанції про відмову у відкритті провадження, і постановити нову ухвалу про задоволення скарги, якою зобов'язати вчинити дію: розглянути клопотання по суті.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що він скаргою № 518-Ш від 18.12.2015 р. оскаржив до суду протизаконні дії слідчого ГСУ СБУ та заодно і наставника його бездіяльності нач. ГСУ СБУ ОСОБА_7 , оскільки саме він провокує протиправні дії слідчих, по не розгляду клопотань у розпочатих кримінальних провадженнях. Проте, ухвалою суду від 21.12.2015 року його скаргу було повернуто без розгляду, в той час, як такі скарги на не реагування на клопотання згідно ч. 1 ст. 303 КПК передбачено у оскарженні.
Вважає, що те, що по КПК не передбачено оскаржувати протиправні дії керівників структурних слідчих підрозділів як замовників протиправних дій слідчих - то це є лише недоліком і не доопрацюванням КПК його авторами. Бо якщо по ст. 214 КПК вносити в ЄРДР відомості про злочини зобов'язані «...слідчі, прокурори, інші вповноважені особи», то і ст. 303 КПК України повинна надавати право потерпілим оскаржувати не тільки протиправні дії « слідчих, прокурорів», а також бездіяльність «інших вповноважених осіб», ким є керівники структурних підрозділів як замовники бездіяльності по структурі.
Звертає увагу суду на те, що наказом № 125 по ГПУ відповідальною особою за внесення відомостей в ЄРДР є керівник структурного підрозділу. То чому б громадянам України наряду з вказуванням відповідальної особи слідчого не вживати в доповнення і такі групи слів як: «зобов'язати відповідальну особу», або «...іншу службову особу, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення...», як це прописано у ст. 214 КПК України. Бо на думку апелянта вирази зі ст. 214 КПК України не повинні суперечити змісту і суті ст. 303 КПК.
Отже, на переконання апелянта, крім слідчого ГСУ СБУ, винними за не внесення відомостей в ЄРДР є також і керівники структурних підрозділів, які допускають (ініціюють) бездіяльність. А оскільки ним прізвище і посада слідчого як суб'єкта оскарження вказано було по скарзі до суду - то ця підстава відмови є протизаконною.
Крім того, зазначає, що вказівка суду про те, що він не є потерпілим у провадженні є невірною, оскільки він є законним потерпілим по провадженню, так як службові злочини вчинені проти нього особисто. Крім того, по самому провадженню відсутня постанова слідчого про відмову у визнанні його потерпілим, що означає, що його статус потерпілого визначено автоматично.
Також, вважає, що він не повинен доводити свій статус потерпілого, як це вимагала слідча суддя 1-ї інстанції по мотивації ухвали, а навпаки, нехай би доказувала протилежна сторона відсутність у нього статусу потерпілого, так як згідно норм КПК, обов'язок доказування покладається на правоохоронні органи. А якщо суддя ОСОБА_8 бажала переконатися у відсутності постанови слідчого про відмову у визнанні його потерпілим - то вона сама мала витребувати те провадження і переконатися, що постанови про відмову у визнанні його потерпілим по формальному кримінальному провадженню не існує.
Вказує, що ухвала слідчого судді 1-ї інстанції суперечить ст. 55 та ст. 8 Конституції України, які гарантують захист порушених прав людини будь-ким.
Крім того, зазначає, у разі якщо суд не погоджувався з його формулюванням щодо іншої винної особи у допущенні бездіяльності ( ОСОБА_7 , замовника), а вважав, що він мав право тільки вказати посаду слідчого, то суд мав розглянути бездіяльність тільки слідчого, посаду якого як винної особи та бездіяльність якого вказана у скарзі.
Крім того, на думку апелянта, кожен громадянин має право на оскарження протизаконних дій чи бездіяльності будь-якої посадової особи, навіть не зазначеної у рамках конкретної статті КПК. І якщо законотворцями допущені неточності і неузгодженості ст. 214 КПК і ст. 303 КПК України, то суддям слід керуватися нормами Конституції як нормами прямої дії, та міжнародними нормами, які мають перевагу над національними у разі неузгодженостей, оскільки метою діяльності суду є захистити права людини, а не приховати службові злочини.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, неприбуття ОСОБА_6 до суду апеляційної інстанції не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду у його відсутність, адже, ОСОБА_6 був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомив про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали судового провадження, які надійшли до суду апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
В скарзі за № 518-Ш від 18.12.2015 р., поданій в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України до Шевченківського районного суду м. Києва, ОСОБА_6 оскаржує бездіяльність слідчого СБУ щодо не розгляду в порядку ст. 220 КПК України двох клопотань ОСОБА_6 від 14 грудня 2015 року, заявлених ним в рамках внесеного до ЄРДР кримінального провадження за № 22015000000000364.
Слідчий суддя, повертаючи скаргу ОСОБА_6 , прийшов до висновку, що ним подано скаргу на бездіяльність осіб, які не входять до кола осіб, бездіяльність яких в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України може бути оскаржена та скарга подана особою, яка не має права подавати скаргу.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками слідчого судді, оскільки, по - перше, оскарження бездіяльності осіб, які не включені до переліку суб'єктів оскарження, наведених у ст. 303 КПК України не є підставою для повернення скарги особі, що її подала в розумінні ст. 304 КПК України, по - друге, з доводів самої скарги ОСОБА_6 вбачається, що він оскаржує бездіяльність слідчого СБУ по не розгляду його клопотань від 14.12.2015 року в рамках кримінального провадження за № 22015000000000364, а слідчий зазначений в ч. 1 ст. 303 КПК України як суб'єкт оскарження.
Про бездіяльність інших відповідальних осіб СБУ, на чому наголошує в ухвалі слідчий суддя, ОСОБА_6 вказує в прохальній частині скарги і ставить питання про зобов'язання слідчого СБУ, під контролем відповідальних осіб СБУ розглянути клопотання ОСОБА_6 в порядку ст. 220 КПК України. Проте, це питання, підлягало вирішенню при розгляді скарги по суті, і не може бути підставою для повернення скарги особі, що її подала.
Тому, висновок слідчого судді про те, що ОСОБА_6 , оскаржуються дії кола осіб, які не вказані як суб'єкти оскарження у ст. 303 КПК України є помилковим.
Крім того, слідчий суддя, не з'ясувавши процесуальний статус ОСОБА_6 в кримінальному провадженні за № 22015000000000364, не витребувавши матеріали вказаного кримінального провадження для з'ясування цього питання, передчасно прийшла до висновку про те, що скарга подана особою, яка не має права її подавати.
Допущене істотне порушення вимог КПК України є підставою для скасування ухвали слідчого судді та направлення справи на новий розгляд до того ж суду першої інстанції .
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 412, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року, якою скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність слідчого СБУ щодо не розгляду клопотань - повернуто заявнику - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою за скаргою ОСОБА_6 на бездіяльність слідчого СБУ щодо не розгляду клопотань призначити новий розгляд в Шевченківському районному суді м. Києва.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
__________ ______________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4