23 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/3307/15
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федусик А.Г.,
суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,
при секретарі - Пальоній І.М.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1 та представника апелянта - Кучіна Володимира Віталійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ) про визнання неправомірним та скасування рішення №632-14 від 21 листопада 2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання ДМСУ прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення ДМСУ №623-14 від 21 листопада 2014 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Також, суд зобов'язав ДМСУ повторно розглянути матеріали особової справи позивача з прийняттям рішення відповідно до ст.10 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" за заявою позивача від 18 березня 2013 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду, ДМСУ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, місце народження м.Латакія, район Мзера. За національністю араб, за віросповіданням мусульманин-алавіт (канонів дотримується частково), має незакінчену вищу освіту, не одружений.
Позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою від 18 березня 2013 року №57 про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом №29 від 12 квітня 2013 року прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно матеріалів особової справи № 2013OD0060 позивач 04 листопада 2010 року, офіційно на підставі навчальної візи та запрошенню на навчання до Одеської державної академії холоду, покинув Сирію авіарейсом Алеппо-Одеса.
За результатами розгляду особової справи заявника був складений висновок від 24 вересня 2013 року про доцільність відмовити громадянину позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі абзацу 4 частини першої ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Рішенням №632-14 від 21 листопада 2014 року з посиланням на норму абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", вказаний висновок підтримано, у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачу було відмовлено. 02.06.2015 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необґрунтованою, а рішення ДМСУ протиправним, ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи спірне питання та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з необґрунтованості посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача на те, що військові дії у країні громадянської належності позивача не є підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також на те, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень реального ризику бути підданим тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, оскільки вищенаведена інформація по країні походження, навпаки, підтверджує реальність такого ризику. Також суд вважав безпідставним посилання відповідача на те, що позивач не звернувся за захистом до сусідніх з Сирією країн, оскільки це не спростовує факт загрози життю, здоров'ю чи свободі позивача згідно критеріїв, перелічених у п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.
Згідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Також, п.13 ст.1 наведеного закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від жовтня 2014 року, на даний момент майже всі райони країни (Сирії) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угрупування "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає у збройні сутички з антиурядовими збройними групами, курдськими силами ("Загонами народної самооборони", ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в угрупування "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" 23 вересня 2014 привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт і далі призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщенню людей і руйнування інфраструктури країни.(ч.2 Рекомендацій з питань міжнародного захисту щодо осіб, які залишають САР УВКБ ООН від жовтня 2014 року).
Відповідно до ч.4 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року за наявними даними до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама. Повідомляється, що погіршення стану сирійської системи охорони здоров'я призвело до тисяч смертей від хронічних захворювань, яким можна було запобігти в звичайних умовах, а також до передчасних смертей від звичайно несмертельних інфекційних захворювань, захворювань, що виникають у новонароджених, і недоїдання. Крім того, в результаті конфлікту сотні тисяч людей отримали поранення, які часто призводять до тривалої непрацездатності, а ще більше людей страждають від наслідків психологічних травм, викликаних тим, що вони стали свідками насильства, втрати членів сім'ї.
Згідно ч.31 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці "на місці" (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
Отже, приймаючи до уваги внутрішню ситуацію в країні громадянської належності позивача, зокрема, її соціальну, політичну, а головне - військово-безпекову складову, в тому числі і на момент розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів суду першої інстанції про формальність ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, що порушило принцип рівності перед законом і що призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту з боку ДМСУ, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління.
Також, відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року за № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах ДМСУ, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
Крім того, положеннями п.8 "Рекомендацій щодо питання міжнародного захисту відповідно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку" УВКБ ООН встановлено, що у тих випадках, коли буде встановлено, що особи не відповідають конвенційним критеріям (статусу біженця), слід застосовувати критерії для надання додаткових форм захисту, включаючи ті, що розроблені в обов'язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.
А тому, враховуючи, що рішення ДМСУ про відмову у наданні позивачу статусу біженця або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, яка і на сьогодні знаходиться в стані бойового конфлікту, що підтверджується рекомендацією УВКБ ООН, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції.
Окрім іншого, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.
Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.
Колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.
Доводи, викладені у апеляційній сказі були предметом дослідження судом першої інстанції та свого підтвердження не знайшли.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому КАС України.
Головуючий: А.Г. Федусик
Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук