33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 грудня 2015 року Справа № 918/1436/14
ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Маціщук А.В.
судді Розізнана І.В. ,
судді Петухов М.Г.
за участю представників сторін:
позивача - гол.ОСОБА_2В.(пост.дов.№ 14-10 від 14.01.2015 р.)
відповідача - пред-ка ОСОБА_3М.(пост.дов.№ 01-09/843 від 06.10.2015 р.)
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні ОСОБА_1 апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 державного гуманітарного університету
на рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.15 р.
у справі № 918/1436/14 (суддя Качур А.М. )
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача ОСОБА_1 державного гуманітарного університету
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України
про (новий розгляд) стягнення штрафних санкцій, інфляційних нарахувань та 3 % річних за поставлений природний газ
Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2014 р. у справі № 918/1436/14, яке залишене без змін постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р., задоволено частково позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ОСОБА_1 державного гуманітарного університету за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України про стягнення боргу в сумі 22084,37 грн. Відповідно до рішення з ОСОБА_1 державного гуманітарного університету на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стягненню підлягає 18346,91 грн. боргу, 1583,82 грн. пені, 1879,4 грн. інфляційних нарахувань, 252,69 грн. 3 % річних, а також 1827 грн. витрат на оплату судового збору. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 21,55 грн. інфляційних нарахувань.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2015 р. у даній справі касаційну скаргу ОСОБА_1 державного гуманітарного університету задоволено частково. Рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2014 р. та постанову ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. у справі № 918/1436/14 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1583,82 грн. пені, 1879,40 грн. інфляційних нарахувань, 252,69 грн. 3 % річних, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 21,55 грн. інфляційних нарахувань скасовано з передачею справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до господарського суду Рівненської області. В частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 18346,91 грн. рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2014 р. та постанову ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. у справі № 918/1436/14 залишено без змін.
Підставою скасування рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2014 р. та постанови ОСОБА_1 апеляційного господарського суду відповідно до постанови ВГСУ визначено те, що суди не дослідили наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача пені, відсотків річних та інфляційних втрат за періоди, коли несплата коштів була обумовлена відсутністю відкритого рахунку із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як оплата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів. Суди не встановили, коли саме був Рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2014 р. та постанову ОСОБА_1 апеляційного господарського суду, обмежившись виключно тим, що такий рахунок був відкритий на час розгляду спору місцевим судом, тоді як не встановлення судами того, коли був відкритий рахунок із спеціальним режимом використання, унеможливлює визначення періодів для розрахунку пені, відсотків річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення.
Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 р. позов в частині вимог про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних задоволено частково, і стягненню за рішенням підлягає 1583,82 грн. пені, 1879,4 грн. інфляційних нарахувань, 252,69 грн. 3 % річних. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 21,55 грн. інфляційних нарахувань.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач ОСОБА_1 державний гуманітарний університет подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 р. у справі № 918/1436/14 є незаконним та необґрунтованим, прийняте при необ'єктивному дослідженні доказів у справі без врахування висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 15.06.2015 р., а тому підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, скаржник, посилаючись на ч.1 ст.174 ГК України, доводить, що правова підстава, яка зумовила настання обов'язку здійснювати оплату за переданий природний газ, з'явилась у ОСОБА_1 державного гуманітарного університету з моменту підписання 12 травня 2014 року договору № 2786/14-БО(Т)-28 купівлі-продажу природного газу. Тому за період з 01.01.2014 р. по квітень 2014 року не можуть застосовуватись штрафні санкції, оскільки не було підстав виникнення господарських зобов'язань.
Звертає увагу, що ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та здійснення оплати є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції. Саме таким первинним документом, на думку скаржника, є акти здачі-прийняття робіт, які за умовами договору є підставою для остаточних розрахунків між сторонами за фактично переданий газ.
Скаржник вважає, що невиконання ним своїх зобов'язань сталося не з вини ОСОБА_1 державного гуманітарного університету, оскільки акти приймання-передачі природного газу підписані 31.05.2014 р., а тому вважає, що у відповідача не виникло бюджетне зобов'язання відповідно до п.7 ст.2 Бюджетного кодексу України.
Враховуючи викладене, скаржник вважає, що судом безпідставно задоволено позов в частині стягнення штрафних санкцій, тому рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 р. у справі № 918/1436/14 є незаконним і підлягає скасуванню.
Позивач публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що господарський суд Рівненської області у повному обсязі дослідив усі обставини даної справи, дав належну оцінку усім доказам, які були надані сторонами по справі та постановив рішення по справі у відповідності до вимог чинного законодавства України, відтак, апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 р. у справі № 918/1436/14 є законним та прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи свою позицію зазначає, що підписавши договір купівлі-продажу газу, споживши природний газ, що в свою чергу підтверджується актами приймання-передачі газу, а також виконавши оплату за газ, своїми діями відповідач погодився з усіма умовами такого договору, а тому немає підстав для визнання договору недійсним.
Звертає увагу, що посилання відповідача на відсутність відповідного фінансування не позбавляє його від відповідальності в порядку, передбаченому ст.617 Цивільного кодексу України.
В судових засіданнях представники сторін підтримали свої позиції, викладені в апеляційній скарзі та письмових поясненнях/відзиві.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 управління Державної казначейської служби України не забезпечила участь представника в судових засіданнях.
Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін та третьої особи про час і місце розгляду справи, що підтверджено поштовими повідомленнями /а.с.25-27 у т.2/, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась і додаткові докази не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, взявши до уваги висновки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 15.06.2015 р. у справі № 918/1436/14, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено слідуюче.
12 травня 2014 року публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"/продавець та ОСОБА_1 державним гуманітарним університетом/покупець укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2786/14-БО(Т)-28 /а.с.34-39 у т.1/.
За умовами п.1.1. вказаного договору продавець зобов'язаний передати у власність покупця у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець у свою чергу, - прийняти та оплатити природний газ на умовах даного договору. Відповідно до п.1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
Відповідно до п.2.1 договору сторони погодили, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 23 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м): січень - 4; лютий - 4; березень - 4; квітень - 2; жовтень - 2; листопад - 3; грудень 4.
За умовами п.3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Згідно з п.3.4. договору покупець зобов'язується не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Умовами п.4.1. договору визначено, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця.
Згідно з п.5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тариф на його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ). За пунктом 5.2 договору встановлена ціна за 1000 куб.м. природного газу, яка становить 2 448,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2 783,96 грн., крім того ПДВ 20% - 556,79 грн., всього з ПДВ - 3340,75 грн.
Умовами п.6.1. договору сторони визначили порядок оплати - оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п.7.2. договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору, він зобов'язаний сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У пункті 11 договору сторони узгодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір підписаний представниками та скріплений їх печатками.
Колегією суддів встановлено і матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач протягом січня-квітня 2014 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 18346,91 грн. Така обставина підтверджується актами приймання-передачі природного газу: - від 31 травня 2014 року за газ, спожитий у січні 2014 року на суму 6 297 грн. 32 коп. /а.с.40 у т.1/; - за газ, спожитий у лютому 2014 року на 5762 грн. 81 коп./а.с.42 у т.1/; у березні 2014 року - 4807 грн. 35 коп. /а.с.43 у т.1/; у квітні 2014 року на суму 1 479 грн. 43 коп. /а.с.44 у т.1/. Акти підписані сторонами і скріпленими їх печатками
Відповідач зобов'язання по оплаті вартості природного газу, поставленого у зазначений період, не виконав. Заборгованість в сумі 18346,91 грн. сплачена відповідачем на підставі рішення господарського суду Рівненської області у цій справі, яке набрало чинності та залишене без змін Вищим господарським судом України відповідно до постанови від 15.06.2015 р., - матеріалами справи підтверджено, що 27.05.2015 р. за наказ господарського суду від 05.01.2015 р. у даній справі виконаний і повернутий суду ОСОБА_5 управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області /а.с.200-202 у т.1/.
Оскільки порушення відповідачем термінів виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 2786/14-БО(Т)-28 від 12 травня 2014 року, встановлено рішенням суду, тому є правомірними, такими, що ґрунтуються на умовах договору та відповідають нормам чинного законодавства також вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за періоди прострочення згідно з рахунком позивача, починаючи з 15 лютого 2014 року /а.с.32-33 у т.1/. При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України підставою виникнення господарських зобов'язань є господарський договір.
Згідно з нормами ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму). Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами відповідно до норм ст.193 ГК України та ст.629 ЦК України.
Нормами ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено вище, сторони умовами п.6.1 договору погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до пункту 11 договору № 2786/14-БО(Т)-28 купівлі-продажу природного газу від 12.05.2014 р. цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2014 року. Така умова договору відповідає нормам ч.3 ст.631 ЦК України, ч.7 ст.180 ГК України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.ст.6, 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України та частини 7 статті 180 ГК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення; строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Тобто - зазначені норми права встановлюють право сторін надати договору зворотню силу, поширити дію його умов на відносини, що виникли до моменту його укладання - коли фактичні відносини між сторонами, зокрема, щодо передачі майна виникли раніше їх юридичного оформлення.
Як вбачається з умов п.п.1.1, 2.1 договору сторони погодили, що продавець/позивач передає покупцеві/відповідачеві газ з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року у відповідних, конкретно визначених щомісяця обсягах, і покупець зобов'язаний прийняти і оплатити цей газ. Тобто - сторонами відповідно до ст.ст.627,628 ЦК України були визначені періоди виконання зобов'язань і погодження таких умов не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідач фактично приймав газ протягом січня-квітня 2014 року. При цьому визнання та погодження умов за п.11 договору відображено у актах приймання-передачі природного газу від 31.05.2014 р., де підставою господарської операції визначено договір № 2786/14-БО(Т)-28 купівлі-продажу природного газу від 12.05.2014 р. та визначені місяці споживання отриманого газу (січень-квітень 2014 року).
Крім того, відповідно до умов п.п.3.3, 4.1 договору сторонами погоджено, що облік кількості газу, що подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця/відповідача, і строк оплати сторони не пов'язали із датою підписання актів приймання-передачі за умовами п.6.1 договору.
Таким чином, дослідивши зміст договору № 2786/14-БО(Т)-28 купівлі-продажу природного газу від 12.05.2014 р., колегія суддів погоджується із правомірним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку з виконання грошових зобов'язань на умовах укладеного сторонами договору № 2786/14-БО(Т)-28 від 12.05.2014 р.
Доводи скаржника про відсутність рахунку із спеціальним режимом використання для виконання розрахунків відповідно до статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" спростовані матеріалами справи.
Так, відповідно до норм частин 2 та 3 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", для проведення розрахунків за спожитий природний газ гарантовані постачальники, їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам з метою реалізації природного газу для потреб усіх категорій споживачів, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів. Забороняється зарахування коштів за природний газ, спожитий усіма категоріями споживачів, на інші рахунки.
Рахунок із спеціальним режимом використання № 26032320030921 зазначений у договорі № 2786/14-БО(Т)-28 від 12 травня 2014 року в розділі ' 12. Адреси та реквізити сторін'/а.с.39 у т.1/.
Довідкою № 16-15/г-3679 від 23 грудня 2013 року /а.с.191 у т.1/ публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України підтвердив, 20.12.2013 р. в головному операційному управлінні АТ "Ощадбанк" відкрито поточні рахунки із спеціальним режимом використання згідно з постаново. КМУ від 26.03.2008 р. № 247 в гривні України, зокрема - для НАК "Нафтогаз" (ТКЕ-бюдж. ПАТ "Рівнегаз") рахунок № 26032320030921.
Отже, на час фактичного виникнення між позивачем та відповідачем відносин купівлі-продажу природного газу позивачем було відкрито рахунок зі спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач в порядку ст.ст.33-34 ГПК України не довів, що ним вчинялись дії, направлені на виконання умов договору щодо розрахунків з використанням рахунку, зазначеного у реквізитах договору, тоді як відповідно до ст.614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Доводи про відсутність бюджетного фінансування також не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 1583,82 грн. пені та 252,69 грн. процентів річних за обґрунтованим розрахунком позивача, який перевірений судом, - з урахуванням умов договору, норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та норм ст.ст.230-232 ГК України, ст.ст.549-551, 625 ЦК України.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий суду позивачем, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в ньому допущено помилку, оскільки здійснюючи нарахування інфляційних втрат, позивач не заокруглював індекс інфляції до твердої суми, як роз'яснено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Таким чином, є обґрунтованою позовна вимога в частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 1879,4 грн., а у стягненні 21,55 грн. інфляційних втрат правомірно відмовлено судом першої інстанції.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 р. у справі № 918/1436/14 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на нормах чинного законодавства і немає підстав для його скасування чи зміни за ст.104 ГПК України. Доводи скаржника не спростовують обґрунтованих висновків суду.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 державного гуманітарного університету залишити без задоволення. Рішення господарського суду Рівненської області від 15.09.2015 р. у справі № 918/1436/14 залишити без змін.
Матеріали справи № 918/1436/14 повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Петухов М.Г.