ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
29 грудня 2015 року № 826/16701/15
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві
провизнання незаконними дій, скасування рішень
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд визнати дії відповідача щодо виставлення вимоги № Ф-78 від 12.08.2015 протиправними та визнати не чинним і скасувати рішення № 0005271701 від 12.08.2015 «Про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску» та визнати не чинними і скасувати податкові повідомлення-рішення «Р» від 12.08.2015 № 0005251701 і № 0005261701.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/16701/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 05 жовтня 2015 року.
У судовому засіданні 05 жовтня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача заперечив проти позову.
Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, зважаючи на неприбуття у судове засідання без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до наказу від 02.07.2015 № 1362, на підставі направлення від 14.07.2015 № 1536/26-54-17 Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзду перевірку ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, про що складено акт перевірки від 03.08.2015 № 703/26-54-17-01-17-2506307455.
Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем:
статті 172 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 292676,79 грн.;
підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, а саме: неперерахування до бюджету податку з доходів найманих працівників у розмірі 913,50 грн.;
абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого недонараховано та недоутримано суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 157249,80 грн.
За наслідками зазначеної перевірки Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 12.08.2015 № 0005261701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом, із доходів платника податку у вигляду заробітної плати на суму 1141,88 грн., в тому числі, 913,50 грн. за основним платежем та 228,38 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
податкове повідомлення-рішення від 12.08.2015 № 0005251701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 365845,99 грн., в тому числі, 292676,79 грн. за основним платежем та 73169,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
рішення від 12.08.2015 № 0005271701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачу нараховано 11690,54 грн. штрафних санкцій,
вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2015 № Ф-78 якою відповідач вимагає у позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 157249,80 грн.
Позивач не погоджується з висновками акта перевірки, а також прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки), рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску й мотивує позовні вимоги правомірністю формування ним, як суб'єктом підприємницької діяльності, валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з контрагентами, які використовувались позивачем у господарській діяльності.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено факт заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб в сумі 292676,79 грн (2013 р. - 149943,27грн.; 2014 р. - 142733,52 грн.), а саме, згідно наданих платником податків первинних документів (банківські виписки, акти виконаних робіт, прибуткові накладні тощо) до складу витрат було включено витрати на матеріали, які необхідні для виготовлення меблів з метою подальшої реалізації (фурнітура, тканина, кріплення, паралон, фанера та ін.) та інші витрати, пов'язані з отриманням доходу (послуги банку, оренда приміщення, рекламні послуги, з/п найманих працівників та податки, ЄСВ).
Як зазначив Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати такі обставини, зокрема, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити наявність зв'язку між фактом придбання позивачем товарів та послуг у контрагентів та його господарською діяльністю, обставини використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності позивача.
Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, (в редакції, чинній на час, за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час, за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
В силу ж пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.
Отже, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід. Він визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об'єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.
Разом з тим, як зазначено в пункті 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Досліджуючи реальність господарських операцій позивача судом встановлено наступне.
Матеріали справи свідчать, ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_4, зареєстрований як фізична особа-підприємець 23.01.1997, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії № 8371.
Основним видом господарської діяльності позивача є виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (код КВЕД 31.01).
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 у перевіряємий період було придбано витратні матеріали для виробництва меблів.
На підтвердження зазначеного, позивачем надано первинні документи, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, товарні чеки, виписки по особовому рахунку.
Крім того, позивачем надано акти надання послуг згідно отриманих рекламних послуг.
Так, з наданих до перевірки податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки (вх. №9090323361 від 10.02.2014 та вх. №9080813976 від 20.02.2015) валові виграти задекларовано підприємцем у сумі 1049478,73 грн. та 1035 009,12 грн., проте, контролюючим органом, за результатами перевірки та згідно наданих до перевірки первинних документів (накладні, банківські виписки) встановлено, що фактичні суми витрат за 2013 рік та 2014 рік безпосередньо пов'язані з отриманням доходу (з урахування інших витрат) складають 151494,95 грн. та 178503,84 грн. відповідно (послуги банку, оренда приміщення, рекламні послуги, заробітна платат найманих працівників та податки, єдиний соціальний внесок), тобто суми 897983,78 грн. та 856505,28 грн., у розділі валових витрат (вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані у виробництві продукції) документально не підтверджені.
Так, позичем під час розгляду справи також не надано відповідних специфікацій на реалізовану продукцію а саме: кількість ДСП, ДВП, метрів тканини, кількість кріплення та фурнітури, також відсутні заявки на замовлення, товаро-транспортних накладних на доставку та інших підтверджуючих документів, у зв'язку з чим неможливо визначити які саме витрати були фактично понесені при виготовленні меблів та пов'язані з отриманням доходу.
У свою чергу, матеріали справи не містять доказів на підтвердження реальності господарських операцій щодо наданих позивачу рекламнх послуг.
При цьому, враховуючи навіть отримання вищезазначених товарів та послуг, не вбачається можливим встановити, яким чином останні використовувались позивачем у власній господарській діяльності та не можливо встановити доцільність їх придбання та подальше використання.
Таким чином, за відсутності достатніх та допустимих доказів, позивачем не доведено реальність та мету придбання товарів та послуг, не надано доказів подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів та послуг у контрагентів.
Відтак, суд приходить до висновку про правомірність доводів контролюючого орагну про порушення ОСОБА_1 статті 172 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 292676,79 грн.
У свою чергу, під час проведення перевірки, контролюючим органом встановлено порушення порушення ФОП ОСОБА_1 пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування йому до сплати зобов'язань податку з доходів найманих працівників в розмірі 913,50 грн. за період березень-грудень 2014 року.
Так, податковим органом встановлено, що один з найманих працівників платника (ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_5) в 2014 році перебував у статусі фізичної особи-підприємця, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_1 в порушення п. 169.2.3 п. 169.2 ст 169 Податкового кодексу України неправомірно застосував податкову соціальну пільгу при нарахуванні та виплаті з/п такому працівнику.
На спростування доводів контролюючого органу, позивачем надано заяву ОСОБА_2 про застосування соціальної пільги та зазначено, що відповідно до п. 169.2.2 п.169.2 ст 169 Податкового кодексу України платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової пільги.
Так, за посиланням позивача, роботодавець не зобов'язаний вияснити всі джерела отримання доходів його найманих працівників, у зв'язку з чим позивач не був проінформований про факт перебування його працівника в статусі підприємця, а відтак, і не повинен нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства, а таку відповідальність за неправомірне застосування пільги повинен нести найманий працівник.
Відповідно до пп. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 Податкового Кодексу України, податкова соціальна пільга не може бути застосована до:
доходів платника податку, інших ніж заробітна плата;
заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад'юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;
доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про порушення позивачем пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового Кодексу України, що призвело до не утриманння та не перераховання до бюджету податку з доходів найманих працівників за перевіряємий період суму у розмірі 913,50 грн.
Пунктом 4 частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відтак, беручи до уваги той факт, що позивач в перевіряємий період знаходився на загальній системі оподаткування, а також те, що судом встановлено завищення останнім витрат, та, відповідно заниження чистого доходу, то вказане дає суду підстави прийти до висновку, що в порушення вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивачем не в повному обсязі нараховувався, утримувався та перераховувався до бюджету єдиний внесок із сум чистого доходу, а тому рішення від 15.08.2015 № 0005271701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником ненарахованого єдиного внеску є таким, що винесено у відповідності до вимог чинного законодавства.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-78 від 12.08.2015, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 6.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 455 (далі - Інструкція №455) органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки, зокрема, у випадку якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів у повідомленнях-розрахунках, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску або актом про суми розбіжностей щодо сум доходу (прибутку), заявлених у звітності до органу доходів і зборів та задекларованих у річній податковій декларації фізичними особами - підприємцями чи особами, які забезпечують себе роботою самостійно, або повідомленням-розрахунком на всю суму донарахованого єдиного внеску.
Так, оскільки актом перевірки було встановлено порушення статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до не нарахування та несплати до бюджету єдиного соціального внеску, позивачу було надіслано оскаржувані вимоги, що суд визначає правомірним.
Враховуючи, що під час розгляду справи, судом встановлена правомірність та обґрунтованість прийняття контролюючим органом Рішення № 0005271701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.08.2015 року, податкових повідомлень-рішень від 12.08.2015 № 0005261701 та від 12.08.2015 № 0005251701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-78 від 12.08.2015, то відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За висновком Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень наведеного вище законодавства України, яке встановлює правила формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, та наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про судовий збір, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн., а тому враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та розмір сплаченого судового збору, решта суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 4384,80 грн.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник