"25" грудня 2015 р.Справа № 921/1119/15-г/6
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
Розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський науковий інститут селекції (ВНІС)" (вул. Васильківська, 30, м. Київ, 03022)
до відповідача ОСОБА_1 господарства "Кадуб" (с. Сновидів, Бучацький район, Тернопільська область, 48455)
про cтягнення 248280 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №К03093 від 03.09.13р., 124140 грн. штрафу.
За участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2
відповідача - не з'явився.
Суть справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський науковий інститут селекції" (ВНІС)" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 господарства "Кадуб" про cтягнення 248280 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №К03093 від 03.09.13р., 124140 грн. штрафу.
Вимоги позивача, підтримані в засіданні його представником мотивовано невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Розгляд справи, призначений вперше на 03 грудня 2015 року, було відкладено на 17 грудня 2015 року, а пізніше на 25 грудня 2015 року.
Уповноважений представник відповідача, участь якого не визнавалась обов'язковою, в судове засідання без зазначення причин жодного разу не з'явився, витребувані документи, у т.ч. відзив на позов не подав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в порядку передбаченому ст. ст. 64, 87 ГПК України, пунктом 2.6.7 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації № 28 від 20.02.2013 року (повідомлення про вручення з відміткою адресата про отримання кореспонденції наявні у матеріалах справи).
Про обізнаність відповідача щодо місця й часу слухання справи свідчить подане через канцелярію суду письмове клопотання про застосування строків позовної давності стосовно штрафних санкцій, а також про розстрочку виконання рішення.
При даних обставинах, зважаючи на неявку відповідача без зазначення причин та доказів, що вказують на причини такої неявки, недотримання приписів ст.22ГПК України щодо зобов'язання осіб, які беруть участь у справі добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, за правилами ст. 75 ГПК України, за наявними у ній документами.
При цьому, суд також приймає до уваги приписи ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо можливості судового розгляду упродовж розумного строку.
В засіданні представнику позивача роз'яснювались належні йому права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20,22,81-1 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання аудіозапис судового засідання не здійснювався.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:
03 вересня 2013 року між ТОВ "ВНІС" та ФГ "Кадуб" укладено договір купівлі-продажу насіння №К03093, за змістом якого продавець (позивач) зобов'язувався передати у власність покупця насіння пшениці по ціні 3000грн. за тонну, а покупець (відповідач) брав на себе зобов'язання оплатити отриманий товар до 01 серпня 2014 року.
У разі порушення виконання покупцем обов'язку по оплаті отриманих товарно-матеріальних цінностей більше ніж на десять календарних днів від погодженого строку 01 серпня 2014 року, пунктом 3.3 договору сторони передбачили обов'язок ФГ "Кадуб" сплатити штраф в розмірі 50% від несплаченої суми боргу.
При цьому, продовження строку позовної давності щодо нарахування штрафу, договором не передбачено.
На виконання умов договору, по видаткові накладній №242 від 04 вересня 2013 року ФГ "Кадуб" отримало від ТОВ "ВНІС" озиму пшеницю в кількості 82760 кг на загальну суму 248280 грн.
Зауважень щодо відступів від положень угоди, інших недоліків від покупця не надходило.
Як пояснила в засіданні 03 грудня 2015 року представник позивача, позивач не є платником ПДВ, тому податкова накладна на дану операцію не оформлялась, довіреність на отримання товару відповідач не пред'являв, оскільки отримував його безпосередньо голова фермерського господарства. Специфікація сторонами не оформлялась. З цього приводу та з інших підстав ( у т.ч. щодо кількості, якості, виду чи ціни товару) у відповідача не було ніяких претензій чи заперечень. Протягом року відповідач в усній формі запевняв, що проведе розрахунок по договору, але так його і не здійснив.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про відновлення його порушених прав.
В засідання, на вимогу суду, представник позивача пред'явила для огляду оригінал видаткової накладної № 242 від 04 вересня 2013 року.
Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Поданими позивачем доказами, незапереченими відповідачем, доведено обґрунтованість заявлених вимог в частині стягнення суми основного боргу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Нормами ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 692 ЦК України покладає на покупця обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст. 692 ЦК України).
Судом з'ясовано, що в порушення умов договору, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, розрахунок по оплаті вартості отриманого товару в строк визначений у договорі (тобто до 01 серпня 2014 року), боржник не провів, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 248280 грн.
Доказів на підтвердження іншого, у т.ч. проведення розрахунку станом на час розгляду справи в суді, відповідачем не представлено.
За таких обставин, вимоги про примусове стягнення заборгованості в сумі 248280 грн. підлягають задоволенню як обґрунтовані і незаперечені відповідачем.
Враховуючи встановлення факту порушення відповідачем умов договору, визначені договором терміни виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті отриманих товарів, подання відповідачем відповідної заяви, в задоволенні вимог про стягнення 124140грн. штрафу слід відмовити, через пропуск строку позовної давності
Так, приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає настання правових наслідків порушення зобов'язання такі як зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).
Згідно з ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
За змістом ст. 230 ГК України, ст. 549 ЦК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми - неустойки (штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 550 ЦК України).
Предметом неустойки відповідно до ст. 551 ЦК України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України). Розмір неустойки (штрафу), в порядку ст. 551 ЦК України, ст. 231 ГК України, встановлюється договором чи законом.
В силу ст. 256 ЦК України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу є позовною давністю.
До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), в порядку ст. 258 ЦК України застосовується скорочена позовна давність в один рік.
Статтею 260 ЦК України визначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Порядок обчислення позовної давності, згідно з ч.2 ст. 260 ЦК України, не може бути змінений за домовленістю сторін.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).
В порядку ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто, або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України (п.2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 3.2 постанови пленуму № 10 від 29 травня 2013 року).
За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність, в той час як, змінення порядку обчислення позовної давності, силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не допускається (п.3.3. постанови пленуму № 10 від 29 травня 2013 року).
Змістом п. 4.2. постанови пленуму № 10 від 29 травня 2013 року визначено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких встановлено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Оскільки зі спливом позовної давності до основної вимоги позовна давність спливає і до додаткової вимоги - зокрема стягнення неустойки (стаття 266 ЦК України), у п. 5.2. постанови пленуму № 10 від 29 травня 2013 року Вищий господарський суд України рекомендує господарським судам мати на увазі, що позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме.
А тому, інше тлумачення ст. 266 ЦК України, запропоноване позивачем, судом до уваги не приймається.
Як зазначалось вище, право та охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушені.
Враховуючи період невиконання відповідачем зобов'язання з 01 серпня 2014 року, в порядку п.3.3 договору №К03093 від 03 вересня 2013 року, у ТОВ "ВНІС" виникло право вимагати сплати неустойки на 11-тий календарний день від зазначеної дати.
Збільшення спеціальної позовної давності договором №К03093 від 03 вересня 2013 року передбачено не було.
Однак, із позовною заявою щодо стягнення 124140 грн. штрафу, ТОВ "ВНІС" звернулось лише 16 листопада 2015 року, тобто більше одного року, а саме через 15 (п'ятнадцять) місяців з дати виникнення права на неустойку.
Жодних причин пропуску строку позовної давності, за яких порушене право підлягало б захисту позивачем не наведено.
А тому, в задоволенні вимог про стягнення 124140 грн. штрафу слід відмовити за спливом терміну позовної давності.
При прийнятті рішення, пунктом 6 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду відстрочити або розстрочити його виконання.
Згідно з визначенням наведеним у п.п. 7.1.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
За змістом п.7.2 вказаної постанови, підставою для розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Як вбачається із поданої заяви про надання розстрочки, заявник в її обґрунтування посилається на скрутне матеріальне становище.
Проте, жодних доказів в підтвердження обставин зазначених у заяві з боку заявника ФГ "Кадуб", у т.ч. на вимогу суду, викладену в ухвалі від 17 грудня 2015 року, не представлено.
З огляду на це, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, в т.ч. позивача, заперечення останнього щодо надання розстрочки, приписи ст. 121 ГПК України, в задоволенні відповідної заяви відповідача б/н від 17 грудня 2015 року слід відмовити.
Вказане не позбавляє ФГ "Кадуб" права, за наявності для цього підстав, повторно звернутись з клопотанням про розстрочення виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 44,49 ГПК України, судові витрати по справі відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача пропорційно до задоволених вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 12, 4-3, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
Позов задоволити частково.
1. Стягнути з ОСОБА_1 господарства "Кадуб" (с. Сновидів, Бучацький район, Тернопільська область, 48455, код 31877963)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський науковий інститут селекції (ВНІС)" (вул. Васильківська, 30, м. Київ, 03022, код 30723936)
248 280 (двісті сорок вісім тисяч двісті вісімдесят) грн. боргу та 3 720 (три тисячі сімсот двадцять) грн. 48 коп. сплаченого судового збору.
Видати наказ.
2. В задоволенні вимоги про стягнення 124 140 (ста двадцяти чотирьох тисяч ста сорока) грн. штрафу відмовити.
3. В задоволенні заяви ОСОБА_1 господарства "Кадуб" без номера від 17.12.2015 р. щодо надання розстрочки виконання судового рішення відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.
Дата підписання: 30 грудня 2015 року.
Суддя І.П. Шумський