ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
22 грудня 2015 року № 813/6373/15
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Брильовського Р.М.,
при секретарі Шугало С.А.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Личаківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Личаківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, в якому просить зобов'язати Личаківський відділ Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_3, а саме: на 1/5 частину квартири №1 на вул. Мучній, 31 у м. Львові.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання вироку Личаківського районного суду м. Львова 21.03.2001 державним виконавцем Личаківського відділу Державної виконавчої служби було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_3, а саме на 1/5 частину квартири №1 на вул. Мучній, 31 у м. Львові. Зазначає, що дана постанова втратила свою силу на підставі п.8 Прикінцевих положень Кримінального кодексу України, однак фактично виконавче провадження припинено не було і арешт знятий не був. Вважає, що такі дії державного виконавця по не зняттю арешту є протиправними.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з мотивів, вказаних в позовній заяві та додаткових поясненнях, просила позов задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача розгляд сказаної позовної заяви відніс на розсуд суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні правовідносини.
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 07.03.2000 ОСОБА_3 засуджено за ст. 19, 81 с. 3 Кримінального кодексу України 1960 року на один рік позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією майна, належного на праві індивідуальної власності.
23.03.2000 Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист №І-66/2000 про конфіскацію майна, належного на праві власності ОСОБА_3 в дохід держави.
21.03.2001 державним виконавцем Личаківського відділу Державної виконавчої служби було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_3, а саме на 1/5 частину квартири №1 на вул. Мучній, 31 у м. Львові.
16.11.2015 ОСОБА_3 звернувся до Личаківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції зі заявою про зняття арешту з 1/5 частини квартири №1 на вул. Мучній, 31 у м. Львові, однак листом від 18.11.2015 №6335-14 відмовлено ОСОБА_3 мотивуючи тим, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень станом на 16.11.2015 у реєстрі відсутні відомості щодо виконавчих проваджень, які перебували на виконанні у відділ про стягнення з ОСОБА_3, однак на 1/5 частину квартири №1 на вул. Мучній, 31 у м. Львові арешт накладений та не знятий.
Вважаючи такі дії державного виконавця по не зняттю арешту з 1/5 частину квартири №1 на вул. Мучній, 31 у м. Львові протиправними, ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до вимог статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, а згідно з ст.ст. 7, 14 КАС України - принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (далі - Закон України «Про виконавче провадження»).
Ч.1 ст. 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ч.4 ст. 82 закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Враховуючи те, що виконавчий лист №І-66/2000 від 23.03.2000, виданий Личаківським районним судом м. Львова на виконання вироку у кримінальній справі, а кримінально-процесуальним законом не визначено порядку оскарження дій, бездіяльності чи рішень державного виконавця з приводу виконання виконавчих листів, виданих в порядку кримінального судочинства, тому такі позовні заяви вирішуються в порядку адміністративного судочинства.
Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В частині 1 ст. 5 Кримінального кодексу України зазначено аналогічне положення, а саме закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Кримінального кодексу України встановлено, що не приводяться у виконання вироки судів в частині конфіскації майна і стягнення штрафу, якщо до набрання цим Кодексом конфісковане майно не було вилучене і реалізоване, якщо за даний злочин за цим Кодексом покарання у вигляді конфіскації або штрафу не передбачене.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 був засуджений за ч.3 ст. 81 КК України 1960 року за крадіжку з проникненням у приміщення чи інше сховище. Аналогічний за складом злочин передбачений ч.3 ст. 185 КК України 2001 року (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, сховище чи інше володіння особи). Санкцією цієї статті передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 1 до 3 років без конфіскації майна.
Отже, у зв'язку з прийняттям КК України 2001 року відповідальність за вчинення крадіжки з проникненням у житло чи інше володіння особи була пом'якшена і конфіскація в якості санкції більше не застосовувалась і, відповідно, такий КК України 2001 року стосовно цієї норми має зворотну дію в часі.
Крім того, належна ОСОБА_3 1/5 частина квартири АДРЕСА_1 до моменту прийняття КК України 2001 року, а саме: до 01.09.2001 року не була реалізована та не стягнута в дохід держави.
Отже, враховуючи положення статті 58 Конституції України, ч.1 ст. 5 Кримінального кодексу України та п.8 Прикінцевих положень Кримінального кодексу України, суд приходить до висновку, що вирок Личаківського районного суду м. Львова від 07.03.2000 року в частині конфіскації майна ОСОБА_3 не підлягає виконанню, а постанова державного виконавця про арешт майна боржника та заборона його відчуження від 21.03.2001 втратила свою силу в зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України 21.09.2001 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не надано суду достатніх доказів на підтвердження правомірності відмови в знятті арешту з майна, що належить ОСОБА_3, а тому позов підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Позов задовольнити.
Зобов'язати Личаківський відділ Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_3, а саме: на 1/5 частину квартири №1 на вул. Мучній, 31 у м. Львові.
Стягнути з Личаківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн 20 коп.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Суддя Р.М. Брильовський