73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78
Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
22 грудня 2015 р. Справа № 923/1938/15
Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., при секретарі Гапоновій К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ", м. Київ
до відповідача-1 - приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", м. Херсон,
до відповідача-2 - ОСОБА_1, м. Київ,
до відповідача-3 - ОСОБА_2, м. Київ,
про визнання договорів недійсними.
За участю представників сторін:
від позивача - представник Заремба М.В., довіреність від 17.12.2015р.;
від відповідача-1 - не з'явився;
від відповідача-2 - не з'явився;
від відповідача-3 - не з'явився.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ" звернулось з позовом до ПАТ "Міжнародна Інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", ОСОБА_1, ОСОБА_4, в якому просить суд визнати недійсним інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) №220/F від 16.11.2005р., укладений між ОСОБА_1 і ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", яке діяло як оператор спільної діяльності між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" на підставі договору від 30.01.2004р., а також просить визнати недійсним договір №220/F-В про відступлення права вимоги від 15.06.2007р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Відповідач-1 у судове засідання 22.12.2015р. не з'явився, відзиву на позовну заяву та інших витребуваних судом доказів не надав, про причини неявки і ненадання витребуваних доказів суд не повідомив, не зважаючи на ті обставини, що належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Ухвали суду про порушення справи, направлені відповідачу-2 та відповідачу-3 повернулись до суду з відміткою: "за закінченням встановленого строку зберігання".
Відповідно до пункту 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. №01-8/1228 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками „адресат вибув", „адресат відсутній" і т.п., можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом процесуальних дій.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 55 Конституції України передбачено захист прав і свобод людини і громадянина судом. Зокрема, частиною четвертою цієї статті встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.
За приписом пункту 1 статті 8 цього Закону ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою.
Місце проживання фізичної особи визначається згідно з вимогами статті 29 Цивільного кодексу України.
У разі, коли фактичне місце проживання фізичної особи-учасника судового процесу невідоме, то господарський суд вправі надсилати процесуальні документи за останнім відомим йому на час такого надсилання місцем проживання фізичної особи - учасника судового процесу.
Якщо фізична особа - учасник судового процесу своєчасно не довела до відома господарського суду або інших учасників процесу про зміну свого фактичного місця проживання, то всі процесуальні наслідки такої бездіяльності покладаються на цю фізичну особу.
Саме таку правову позицію стосовно вирішення питання про повідомлення фізичної особи - учасника судового процесу, місце проживання якої невідоме, про час і місце розгляду справи, викладено в пункті 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008р. №01-8/164 та в пункті 16 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482.
Отже, відповідач-2 та відповідач-3 вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.
За ст. 77 ГПК України неявка представника сторони у судове засідання може бути підставою для відкладення розгляду справи, коли з-за такої неявки неможливо розглянути певну справу.
Суд не визнавав явку сторін у судове засідання обов'язковою.
Неявка у судове засідання представників відповідачів не унеможливлює розгляд справи № 923/1938/15, не є підставою для відкладення її розгляду.
За таких обставин, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представників відповідачів, за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Представник позивача у судовому засіданні 22.12.2015р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд -
Матеріали справи свідчать, що 12.09.2005р. між закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс"), що діє як оператор від імені спільної діяльності без створення юридичної особи між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів (Укртелефільм) від 30.01.2004р. (надалі - відповідач-1, або забудовник) і товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ" (надалі - позивач, або компанія) був укладений Генеральний договір №1/гд (надалі - генеральний договір).
Відповідно до умов генерального договору компанія приймає на себе виконання обов'язків щодо залучення коштів фізичних та юридичних осіб та акумулювання цих коштів на своїх рахунках для здійснення інвестиційних операцій по фінансуванню капітальних вкладень у будівництво офісно-житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, в інтересах довірителів, а також власних коштів за необхідністю, а забудовник зобов'язався збудувати об'єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати його довірителям. Залучення коштів для інвестування проводилось шляхом укладення договорів про участь у Фонді фінансування будівництва, які встановлюють майнові права довірителя на об'єкт інвестування.
Матеріалами справи також свідчать, що 13.09.2005р. в забезпечення зобов'язань за генеральним договором, між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (іпотекодавець), що діяв, як оператор від імені спільної діяльності без створення юридичної особи між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" і ТОВ "Фінансова компанія "МІТЕХ" (іпотекодержатель) був укладений іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 7797.
Відповідно до умов п.1.2. іпотечного договору предметом іпотеки є майнові права на нерухомість, будівництво якого не завершене, а саме: об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який виникне у майбутньому: адміністративно-житловий комплекс з вбудованими-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який споруджується на АДРЕСА_1.
Відповідно до п.3.4. іпотечного договору на час дії іпотеки іпотекодавець не в праві без письмової згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку, відчужувати його у будь-яки спосіб, передавати у спільну діяльність, в оренду, лізинг, користування.
13 вересня 2005 року приватним нотаріусом Колесник С.А. було накладено заборону за №1125/4, на відчуження зазначеної в договорі нерухомості, про що зроблено відповідний запис в реєстрі за № 7798.
Пунктом 4.1. іпотечного договору встановлено, що іпотекодавець зобов'язаний негайно повідомляти іпотекодержателя (позивача) про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателяується, не відчужувати предмет іпотеки та не обтяжувати його в будь-який спосіб до закінчення терміну договору, надавати іпотекодержателю всі документи, необхідні для перевірки наявності стану та умов збереження предмета іпотеки.
Матеріали справи свідчать, що у вересні 2015 року ПАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" листом №42/4 від 02.09.2015р. (а.с. 41) повідомило позивача, що 16.11.2005р. ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", яке діяло, як оператор спільної діяльності між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" на підставі договору від 30.01.2004р. уклало із ОСОБА_1 інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) №220/F. Відповідно до умов якого у ОСОБА_1 після сплати 100% інвестиційних внесків, виникають майнові права на новозбудоване майно, а саме: квартиру НОМЕР_1 секція "Е", що знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_1, після введення будинку в експлуатацію, забудовник зобов'язався передати у власність ОСОБА_1 новозбудоване майно.
При цьому, за повідомленням ПАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" ОСОБА_1 грошові кошти ніколи до ПАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" не сплачувала, а отже у будівництво нічого не інвестувала.
Позивач вважає, що інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво №220/F від 16.11.2005р., укладений між ОСОБА_1 і ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", яке діяло, як оператор спільної діяльності між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" на підставі договору від 30.01.2004р. є таким, що порушує права позивача, оскільки укладений з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним.
Позивач також вважає, що договір №220/F-В про відступлення права вимоги від 15.06.2007р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є таким, що порушує права позивача, оскільки укладений з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно із п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" - правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Виходячи із змісту ст. 215 ЦК України договір може бути визнано недійсним виключно з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, або якщо його недійсність встановлена законом.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема: відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Пунктом 3.4. іпотечного договору встановлено, що на час дії цього договору іпотекодавець не вправі без письмової згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку, відчужувати його у будь-який спосіб, передавати в спільну діяльність, в оренду, лізинг, користування.
Позивач, як іпотекодержатель, будь-якої згоди на відчуження предмету іпотеки (квартир в об'єкті будівництва) або його частини за вищезазначеними правочинами, в тому числі, на відчуження майнових прав на житлові та нежитлові приміщення не надавав.
У відповідності до імперативного положення ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Відповідно до прямої вказівки закону (стаття 12 Закону України "Про іпотеку") окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Суд погоджується з позицією позивача, що інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) №220/F від 16.11.2005р., укладений між ОСОБА_1 і ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", яке діяло як оператор спільної діяльності між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" на підставі договору від 30.01.2004р. - порушує права позивача як іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним 13.09.2005р., оскільки умовами договору передбачена передача прав власності ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" на користь ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме квартиру НОМЕР_1, секція "Е", що знаходяться в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , майнові права на яке входять до складу предмету іпотеки за вищезазначеним іпотечним договором.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині визнання недійсним інвестиційного договору (про інвестування у житлове будівництво) №220/F від 16.11.2005р., укладеного між ОСОБА_1 і ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", яке діяло як оператор спільної діяльності між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" на підставі договору від 30.01.2004р. - підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги в частині визнання недійсним договору №220/F-В про відступлення права вимоги від 15.06.2007р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, то суд в цій частині припиняє провадження у справі, з огляду на наступне.
Згідно приписів ст..12 ГПК України, господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;
5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;
6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;
7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;
8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суд встановив, що за суб'єктним складом та за змістом спірних правовідносин поданий фізичною особою позов не підлягає розгляду в господарських судах України. Розгляд таких справ згідно з положенням ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України відбувається за правилами цивільного судочинства.
Згідно п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Враховуючи викладене, суд, на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України припиняє провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору №220/ F-В про відступлення права вимоги від 15.06.2007р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки за суб'єктним складом, дана вимога не підлягає розгляду в господарських судах України.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідачі позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростували, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.
В силу ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Так, п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, позивачу, у зв'язку із припиненням провадження у справі, має бути повернутий з державного бюджету сплачений ним судовий збір у розмірі 1218,00 грн.
Витрати зі сплати судового збору (по задоволеній вимозі), відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача-1, оскільки саме з його вини виник спір.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представнику позивача про дату складення повного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати недійсним інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) №220/F від 16.11.2005р., укладений між ОСОБА_1 і ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", яке діяло як оператор спільної діяльності між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" на підставі договору від 30.01.2004р.
3. Припинити провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору №220/F-В про відступлення права вимоги від 15.06.2007р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (73042, м. Херсон, вул. Ціолковського, 50, код ЄДРПОУ - 25400552) на користь ТОВ "Фінансова компанія "МІТЕХ" (01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 6-а, код ЄДРПОУ - 32920658) суму судового збору у розмір 1218,00 грн.
5. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ" (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 6-А, код ЄДРПОУ - 32920658) зі спеціального рахунку державного бюджету України (р/р 31215206783002, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, Банк ГУДКСУ у Херсонськiй областi) 1218,00 грн. судового збору, сплаченого квитанцією про сплату №42323 від 23.11.2015р., у зв'язку припиненням провадження у справі. Квитанція про сплату №42323 від 23.11.2015р. знаходиться в матеріалах справи № 923/1938/15.
Накази видати стягувачу після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 29.12.2015 р.
Суддя С.В. Нікітенко