м. Вінниця
25 грудня 2015 р. Справа № 802/4088/15-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Мошняги В.І.
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції
про: визнання неправомірною та скасування постанови та стягнення коштів
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) до Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (далі - Вишенський ВДВС Вінницького МУЮ, відповідач) про визнання неправомірною та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №47747915 від 24.06.2015 р., стягнення виконавчого збору у розмірі 4403,31 грн., витрат на проведення виконавчих дій в сумі 75,72 грн. та комісії банку в сумі 44,80 грн.
На обґрунтування позову зазначено, що за результатами проведеної Вінницькою ОДПІ ГУ ДФС Вінницької області перевірки ФОП ОСОБА_1, податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення, які на даний час оскаржуються в касаційному порядку. З метою припинення нарахування пені на визначене у рішеннях податкове зобов'язання, позивач добровільно сплатив борг, однак, 01.12.2015 р. отримав повідомлення від банку про накладення арешту на його рахунки у зв'язку із несплатою такого.
02.12.2015 р. позивач звернувся до Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ із заявою про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження та дізнався про наявність постанови про відкриття виконавчого провадження ВП№47747915 від 5.06.15 р. та постанови ВП №47747915 від 24.06.2015 р. про стягнення з нього виконавчого збору. Оскільки для зняття арешту з рахунків необхідним було сплатити виконавчий збір таку проплату позивач здійснив. Разом з тим, не погоджуючись з прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду ставлячи вимогу про її скасування та стягнення безпідставно сплачених ним коштів.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволені з підстав, наведених у письмових запереченнях. Зокрема, зазначив, що при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, у спосіб та порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", адже законодавець зобов'язує державного виконавця приймати рішення про стягнення виконавчого збору, у разі невиконання добровільно боржником вимог виконавчого листа.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, виходячи з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV).
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону № 606-XIV, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. При цьому, згідно положень частини другої статті 25 та частини першої статті 31 цього ж Закону, постанову про відкриття виконавчого провадження державний виконавець виносить протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа та надсилає сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV).
Згідно частини першої статті 28 Закону № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Так, судом встановлено, що 5.06.2015 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчої провадження ВП № 47747915, якою постановлено ОСОБА_1 самостійно виконати вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № ф-730/17 в розмірі 44043,10 грн. у строк до 12.06.2015 р.
На підтвердження направлення цієї постанови боржнику, суду надано реєстр від 5.06.2015 р., який, на переконання суду, не є доказом належного повідомлення особи про прийняте рішення, оскільки, як вже зазначалось, така постанова повинна бути направлена виключно рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
В зв'язку з невиконанням у наданий державним виконавцем строк вимог постанови щодо самостійної сплати заборгованості, визначеної у виконавчому листі, державним виконавцем 24.06.2015 р. винесено постанову ВН №47747915 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 4404,31 грн.
Окремо слід зазначити, що позивачем сплачено суму єдиного внеску самостійно 24.06.2015 р., що підтверджується платіжним дорученням №179.
Як вказано позивачем, про наявність виконавчого провадження він дізнався лише 2.12.2015 р., після отримання на його електронну адресу від банку "Хрещатик" копії постанови ДВС про накладення арешту на його рахунки та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що дійсно підтверджується заявою позивача, яка міститься в матеріалах виконавчого провадження. Інших доказів, які б підтверджували обізнаність позивача про відкриття виконавчого провадження та, відповідно, прийняту відповідачем постанову про стягнення виконавчого збору, суду не надано. Відтак, враховуючи положення частини другої статі 99 КАС України, згідно якої обчислення строку звернення до суду починається з дня коли особа дізналась про порушене право, а також звернення з позовом 11.12.2015 р., на думку суду, такий строк не пропущено.
Визначаючись щодо правомірності прийняття оскаржуваного рішення суд, керується положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як встановлено судом, суб'єктом владних повноважень не виконано обов'язку щодо повідомлення належним чином боржника про відкриття виконавчого провадження та встановлення певного строку для добровільного виконання вимоги про сплату боргу. Саме невиконання у визначені строки вимог державного виконавця і тягне за собою вчинення дій щодо примусового виконання судового рішення та стягнення виконавчого збору і витрат на проведення виконавчих дій. При цьому, суд акцентує увагу на тому, що боржника державний виконавець зобов'язаний повідомити про відкриття виконавчого провадження та встановлення строків для добровільного виконання виконавчого документа.
Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що необізнаність особи з вини суб'єкта владних повноважень про її обов'язок виконання виконавчого документа не може бути наслідком прийняття рішення про стягнення виконавчого збору, адже державний виконавець не переконався, що особі відомо про встановлений строк, несплата боргу у який, має наслідком стягнення виконавчого збору.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає всім критеріям, наведеним у статті 2 КАС України, зокрема, щодо його обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісності; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, відтак є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно позов у цій частині підлягає задоволенню. Як наслідок, слід задоволити й вимогу про стягнення сплаченого позивачем, згідно квитанції №0.0.471807367.1 від 07.12.2015 р., виконавчого збору у розмірі 4480,03 грн., як перерахованого безпідставно.
Визначаючись щодо позовних вимог в частині стягнення 75,72 грн. витрат на проведення виконавчих дій, то суд зазначає наступне.
Як встановлено, 7 грудня 2015 року державним виконавцем винесено постанову ВП №47747915 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 75,72 грн. Вказана постанова позивачем не оскаржувалась, відтак на день розгляду цієї справи є чинною. За таких обставин, підстави стягувати з відповідача кошти сплачені згідно вказаного рішення суб'єкта владних повноважень - відсутні. Отже, позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Розглядом вимоги про стягнення 44,80 грн. комісії, сплаченої банку при оплаті витрат на проведення виконавчих дій та виконавчого збору, суд дійшов висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини другої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Як встановлено судом, 44,80 грн. заявлені позивачем до стягнення є комісією банку, що сплачується особою при проведені певного платежу. На думку суду, вказані кошти є шкодою, так як є наслідком проведення безпідставної проплати суми виконавчого збору на підставі неправомірної постанови, прийнятої суб'єктом владних повноважень.
Так, статтею 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
В свою чергу, статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно частини першої статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи. Під шкодою у розумінні наведених норм права слід розуміти таку безповоротну втрату матеріальних цінностей, внаслідок якої особа втрачає право на отримання матеріальних благ, на які вона вправі була розраховувати.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього Кодексу (ч.1 ст.71 КАС України). Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
Беручи до уваги встановлені обставини та наведені вище приписи законодавства, суд при розгляді вимоги про стягнення 44,80 грн., доходить висновку, що відповідачем не спростовано відсутність: протиправного рішення, яке потягло за собою безпідставну сплату позивачем виконавчого збору у розмірі 4403,31 грн., та, відповідно комісії банку; причинного зв'язку між протиправним рішенням та збитками - саме протиправне рішення слугувало причиною сплати коштів відповідачу та, відповідно комісії банку; вини СВП - відповідачем не надано доказів, які б спростували відсутність його вини у заподіянні шкоди позивачу.
З врахуванням наведеного вимога позивача про стягнення з відповідача майнової шкоди (збитків) у розмірі 44,03 грн. (банківська комісія складає 1% від суми платежу, безпідставно сплачено 4403,31 грн., відтак 1% - складає 44,03 грн. ) є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В стягненні ж 0,77 коп. слід відмовити, оскільки не задоволено вимоги про стягнення 75,72 грн., що входять у загальну суму сплати.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
позов задовільнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №47747915 від 24.06.2015 р.
Стягнути з Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (вул. Соборна, 15А, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 34983890) сплачений виконавчий збір у розмірі 4403,31 грн. (чотири тисячі три грн. 31 коп.) та комісію банку у розмірі 44,03 грн. (сорок чотири грн., 3 коп).
в решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул. Мечнікова, 20, м.Вінниця, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 477,46 грн. (чотириста сімдесят сім грн. 46 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (вул. Соборна, 15А, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 34983890).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна