Справа № 314/181/15-ц
Провадження № 2/314/236/2015
Повне рішення суду, складено 29 грудня 2015 року
м.Вільнянськ 24 грудня 2015 року
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:
головуючий суддя - Кофанов А.В.,
при секретарі - Лазечна Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж", ОСОБА_2, третя особа - Міністерство освіти і науки України, про визнання незаконними та скасування наказів і розпоряджень, визнання бездіяльності неправомірною, поновлення на роботі, стягнення заробітку та відшкодування моральної шкоди,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" та ОСОБА_2, в якому вимагає визнати незаконними та скасувати накази і розпорядження щодо переведення її на іншу роботу та скорочення її посади у зазначеному коледжі, скасувати наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, визнати незаконним її звільнення та поновити на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції", визнати незаконною бездіяльність щодо ненадання чергових відпусток, стягнути середній заробіток за час незаконного переведення та за час вимушеного прогулу, а також відшкодувати з відповідачів у солідарному порядку моральну шкоду.
Як зазначила позивачка у своїй позовній заяві, відповідно до рішення Орджонікідзевького районного суду м.Запоріжжя від 16.04.2014 року, її було поновлено на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж", але адміністрація коледжу, за її твердженням, стала перешкоджати виконанню рішення суду. Так, згідно наказу навчального закладу № 26-к від 27.06.2014 року, її було поновлено на посаді лаборанта, без зазначення конкретного місця роботи, що суперечило судовому рішенню та раніше укладеному договору. Після цього розпорядженням директора навчального закладу від 03.07.2014 року її без її згоди було закріплено за лабораторією по ремонту автомобілів, а 09.09.2014 року - за лабораторією "Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів"; при цьому, за думкою позивачки, були порушені вимоги ст.ст.31, 32 КЗпП України щодо порядку переведення на іншу роботу. Далі, як зазначила позивачка, 29.09.2014 року був виданий наказ "Про зміну в організації та умовах праці", в якому було зазначено про скорочення посади лаборанта лабораторії "Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів", а 02.10.2014 року вона отримала попередження про майбутнє звільнення; 01.12.2014 року її ознайомили з наказом № 76-к від того ж числа про її звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу, незважаючи на те, що напередодні нею була подана заява про надання їй чергової відпустки. При цьому, за думкою позивачки, їй не були запропоновані всі можливі посади, куди б вона могла бути переведена у зв'язку зі скороченням штатів. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивачка й звернулася до суду з вимогами щодо скасування наказів і розпоряджень щодо переведення її на іншу роботу та скорочення її посади у зазначеному коледжі, визнання незаконним її звільнення та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час незаконного переведення та за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди.
Крім того, позивачка зазначила, що згідно наказу № 51-ОД від 27.11.2014 року, вона була піддана дисциплінарному стягненню у вигляді догани за порушення трудової дисципліни - нез'явленні на робочому місці та невиконання завдань у лабораторії "Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів та тракторів". Позивачка, ґрунтуючись на тому, що її переведення у цю лабораторію відбулося з порушенням закону, просить скасувати цей наказ про накладення дисциплінарного стягнення.
Також позивачка просить визнати незаконною бездіяльність щодо ненадання їй чергових відпусток у 2013-2014 рр., мотивуючи це тим, що відпустка за цей період часу їй жодного разу не надавалася, незважаючи на те, що вона зверталася до керівництва коледжу з відповідними заявами.
Під час судового розгляду справи позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали позов, прохають його задовольнити. По суті позову пояснили, що з боку адміністрації коледжу мало місце незаконне переведення позивачки на іншу роботу, оскільки вона влаштовувалася на роботу лаборанта саме кабінету "Будівельні конструкції", є спеціалістом в області будівництва та економіки, а не в області двигунів; вважають, що позивачка мала переважне право на залишення на роботі перед іншими лаборантами, оскільки має більш вищу кваліфікацію та відповідну освіту, їй не були запропоновані всі посади, на який вона могла б перейти. Також позивачка та її представник наполягають на незаконності притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Представник ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 позов не визнали. Представник коледжу пояснила суду, що позивачка 01.07.2014 року була поновлена на роботі лаборанта кабінету "Будівельні конструкції", а у подальшому переміщена в лабораторію "Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів". При цьому наполягають, що у даному випадку мова ведеться не про переведення працівника на іншу роботу, а про його переміщення в інший підрозділ відповідно до положень ч.2 ст.32 КЗпП України. Представник відповідача визнала, що позивачка приймалася на роботу саме як лаборант кабінету "Будівельні конструкції", але така посада не передбачена штатним розписом, оскільки у зазначеному кабінеті лабораторія як така відсутня, і її прийняття на роботу було зроблено попереднім керівництвом коледжу з порушенням законодавства. Представник відповідача наполягає, що скорочення штатів та звільнення позивачки було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, їй були запропоновані всі наявні на той час вакансії у коледжі, від яких вона відмовилася; також із законних підстав вона була притягнута до дисциплінарної відповідальності. Щодо ненадання відпусток, представник відповідача просить врахувати, що позивачка отримала грошову компенсацію за невикористану відпустку під час попереднього звільнення, а щодо надання відпустки за 2014 рік - не здала заяву щодо цієї відпустки до відділу кадрів. Також представник відповідача вважає, що позивачка пропустила 3-місячний строк звернення до суду. Враховуючи наведені обставини, просить у позові відмовити.
Прокурор Вільнянського району Запорізької області, який вступив у справу згідно положень ч.2 ст.45 ЦПК України, також заперечив проти задоволення позову. При цьому вказав, що цивільна справа непідсудна Вільнянському районному суду Запорізької області, оскільки відповідачі у справі знаходяться в м.Запоріжжі. Крім того, прокурор підтримав думку представника відповідача щодо того, що позивачкою порушений строк звернення до суду. Враховуючи це, прокурор також просить у позові відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши надані йому докази, вважає, що позов має бути задоволений частково.
Так, суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позивачки щодо порушення ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" вимог трудового законодавства України при її переведенні на іншу роботу.
Так, відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу в.о. директора ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" № 33-к від 13.06.2013 року (т.2 а.с.6), ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" з 18.06.2013 року.
Згідно рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 16.04.2014 року (т.1 а.с.126-127), було визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з вказаної посади, що мало місце у січні 2014 року, та її поновлено на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж".
Відповідно до наказу в.о. директора ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" № 26-к від 27.06.2014 року (т.1 а.с.195), на підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_1 поновлена на посаді лаборанта ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж".
Згідно наказу № 195/1-ОД від 02.09.2014 року (т.1 а.с.62), та розпорядження № 144 від 08.09.2014 року (т.1 а.с.64), позивачка ОСОБА_1 була закріплена за лабораторією "Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів".
Крім того, згідно наказу № 73-к від 18.11.2014 року (т.1 а.с.58), пункт 1 наказу " 26-к від 27.06.2014 року щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі, був викладений у наступній редакції: "ОСОБА_1 поновити на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж".
Зазначені докази свідчать, що позивачка уклала з відповідачем трудовий договір, а потім й поновила у судовому порядку його дію, суттєвою умовою якого є закріплення її саме за кабінетом "Будівельні конструкції"; саме на цій посаді (а не на посаді "лаборанта" без прив'язки до конкретного місця роботи) вона була поновлена згідно рішення суду від 16.04.2014 року, і поновлення саме на цій посаді вимагав державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження за зазначеним судовим рішенням (т.2 а.с.68). Протягом усього часу розгляду справи позивачка послідовно давала пояснення, які свідчили про те, що її закріплення за кабінетом "Будівельні конструкції" було суттєвою умовою її праці, погодженою сторонами. Нарешті, про це свідчать дії самого відповідача, який згідно наказу № 73-к від 18.11.2014 року встановив, що позивачка має бут поновлена саме на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції".
Оскільки закріплення позивачки за кабінетом "Будівельні конструкції" було обумовлено як суттєва умова укладеного нею трудового договору, і, відповідно, є істотною умовою її праці, при її закріпленні за іншими місцями роботи позивач мав керуватися положеннями ч.1 ст.32 КЗпП України, які регулюють порядок переведення на іншу роботу та зміну істотних умов праці.
Відповідно до ч.1 ст.32 КЗпП України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до ч.3 тієї ж статті, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Докази, надані суду, свідчать, що зазначених вимог закону ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" не виконав.
Відповідно до ст.31 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Більш того, суд вважає, що оскільки про поновлення позивачки на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" адміністрація коледжу видала наказ тільки 18.11.2014 року (т.1 а.с.58), то саме цю дату слід вважати такою, коли фактично відбулося поновлення позивачки на посаді відповідно до рішення суду, а тому відповідні накази та розпорядження про її переміщення (переведення) на інші місця роботи є юридично нікчемними.
За таких обставин накази навчального закладу № 173-ОД від 18.08.2014 року щодо скорочення штату працівників (т.1 а.с.65) та № 215-ОД від 29.09.2014 року щодо скорочення посад лаборантів, у т.ч. лабораторії "Двигунів внутрішнього згорання та обслуговування двигунів" (т.1 а.с.67) є такими, що не могли поширювати свою дію на позивачку, оскільки посада лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" цими наказами не скорочувалася. У зв'язку з цим звільнення позивачки згідно наказу № 76-к від 01.12.2014 року у зв'язку зі скороченням штату (т.1 а.с.74) є незаконним.
Вирішуючи вимог позивачки, які стосуються незаконного переведення її на іншу роботу та наступного незаконного звільнення, суд виходить з того, що порушення її трудових прав відбулося саме шляхом незаконного звільнення, а відповідні накази та розпорядження, які вона оспорює, являють собою лише частину дій відповідача щодо такого звільнення. У зв'язку з цим суд вважає, що захист прав позивачки в цій частині має відбуватися шляхом ухвалення рішення про поновлення її на роботі, а не шляхом скасування наказів і розпоряджень, якими це звільнення було обумовлено. У зв'язку з цим суд задовольняє вимоги позивачки щодо поновлення її на роботі, але відмовляє в задоволенні вимог про визнати незаконними та скасувати наказів і розпоряджень щодо переведення її на іншу роботу, скорочення посади у коледжі, через неналежність обраного способу захисту права.
Оскільки судом встановлена незаконність переведення позивачки до лабораторії "Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів", суд вважає обґрунтованими її доводи про незаконність притягнення її до дисциплінарної відповідальності згідно наказу № 51-ОД від 27.11.2014 року (т.1 а.с.83) за нез'явлення на роботі у зазначеній лабораторії, оскільки відповідні дії позивачки відповідали положенням ст.31 КЗпП України. У зв'язку із цим суд задовольняє її вимоги щодо визнання незаконним та скасування цього наказу.
Суд не погоджується з доводами представника відповідача та прокурора про пропуск позивачкою строку позовної давності, встановленого ст.233 КЗпП України, оскільки звільнення позивачки відбулося 01.12.2014 року, її притягнення до дисциплінарної відповідальності - 27.11.2014 року, а позов надісланий до суду поштою, згідно штемпеля, 29.12.2014 року (т.1 а.с.17). Також суд не погоджується з їх доводами про непідсудність справи Вільнянському районному суду Запорізької області, оскільки співвідповідач у справі ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.114-116).
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як свідчить довідка ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" (т.1 а.с.192), середньомісячна заробітна плата позивачки на момент звільнення становила 1443 гривні 74 копійки. Таким чином, її середній заробіток за час вимушеного прогулу на момент розгляду справи за період з 02.12.2014 року по 24.12.2015 року (12 місяців + 16 робочих днів) складає 18329 гривень 24 копійки (1443,74 х 12 + 1443,74/23 роб.дні х 16 роб.днів).
Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України, передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним, орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При вирішенні справи встановлено, що внаслідок незаконних дій коледжу позивачка зазнала моральних страждань через безпідставне звільнення та втрату роботи, втрату заробітку та джерел для існування, що не могло не відбитися на її душевному стані, а також через необхідність докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав та пошуку роботи. Проте, враховуючи обставини справи, ступінь моральних страждань позивачки, істотність вимушених змін в її житті, суд вважає завеликим заявлений нею розмір відшкодування у 45000 гривень, та знижує його до 2000 гривень як до такого, що відповідає зазначеним обставинам, а також вимогам розумності та справедливості. Крім того, суд не погоджується з доводами позивачки щодо необхідності стягнення цієї суми у солідарному порядку з відповідача ОСОБА_2, оскільки згідно положень ч.1 ст.237-1 КЗпП України, моральна шкода відшкодовується власником або уповноваженим ним органом.
Суд не знайшов підстав для задоволення вимог позивачки щодо визнання незаконною бездіяльності при ненаданні їй чергових відпусток у 2013-2014 рр., оскільки, за змістом позовної заяви, ці вимоги заявлені лише до відповідача ОСОБА_2 як до фізичної особи, з яким позивачка у трудових відносинах не перебувала; вимоги до ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" з цього приводу не заявлялися, а суд за своєю ініціативою не може вийти за межі заявлених позовних вимог.
Суд також не знайшов підстав для задоволення вимог позивачки щодо стягнення на її користь заробітної плати за час переведення на іншу роботу у листопаді 2014 року, та пов'язаних із цим вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Суд виходить з того, що, по-перше, позивачка не надала суду належного розрахунку такого стягнення, а, по-друге, не конкретизувала, оплату якої саме роботи вона вимагає - чи то у зв'язку із роботою на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції", чи то на посаді лаборанта лабораторії "Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів".
У зв'язку із наведеним позов ОСОБА_1 задовольняється частково.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 60, 212-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж", ОСОБА_2, третя особа - Міністерство освіти і науки України, про визнання незаконними та скасування наказів і розпоряджень, визнання бездіяльності неправомірною, поновлення на роботі, стягнення заробітку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" Державного вищого навчального закладу "Запорізький будівельний коледж".
Стягнути з Державного вищого навчального закладу "Запорізький будівельний коледж" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 18329 (вісімнадцять тисяч триста двадцять дев?ять) гривень 22 копійки.
Визнати незаконним та скасувати наказ Державного вищого навчального закладу "Запорізький будівельний коледж" № 51-ОД від 27.11.2014 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1Ф."
Стягнути з Державного вищого навчального закладу "Запорізький будівельний коледж" на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) гривень на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області.
Суддя А.В. Кофанов
24.12.2015 року
30.12.2015