Єдиний унікальний номер 201\4745\15-к
Номер провадження 1-кп201\207\2015
22 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ
вул. Паторжинського, 18а
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
Головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинувачених - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
захисників обвинувачених - адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 10 березня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040650001190 за обвинуваченням :
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, не одруженого, який має середню спеціальну освіту, офіційно не працевлаштованого, раніше судимого:
-19 липня 2002 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 185 КК України до двох років позбавлення волі, на підставі ст. 74 ч. 4 КК України звільненого від призначеного покарання;
-10 листопада 2004 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік;
-29 березня 2005 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за ст. 15-185 ч. 2 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України до остаточного покарання у вигляді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України до остаточного покарання у вигляді 1 року 6 місяців позбавлення волі, звільненого 05 серпня 2006 року по відбуттю строку покарання;
-03 березня 2008 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за ст. 263 ч. 2 КК України до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
-30 березня 2009 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за ст. 309 ч. 1 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України до остаточного покарання у вигляді 2 років 2 місяців позбавлення волі;
-26 жовтня 2011 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за ст. 289 ч. 1 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки;
-19 січня 2012 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за ст. 186 ч. 2 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України до остаточного покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі, звільненого від подальшого відбування покарання відповідно до ухвали Синельниківського міського суду Дніпропетровської області від 23 липня 2014 року на підставі ст. 2 ЗУ «Про амністію» від 08 квітня 2014 року;
-18 грудня 2014 року вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за ст. 185 ч. 1 КК України до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки;
не маючого постійного місця проживання, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, не одруженого, який має середню спеціальну освіту, офіційно не працевлаштованого, відповідно до вимог ст. 89 КК України не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України,
09 березня 2015 року, близько 23 години 30 хвилин, ОСОБА_9 , знаходячись разом із своїм знайомим ОСОБА_8 на перехресті вулиць Холмогорської та Радісної у Жовтневому районі у м. Дніпропетровську, вступив с останнім у попередню змову на вчинення відкритого викрадення чужого майна.
В цей же день, близько 23 години 30 хвилин, на перехресті вулиць Холмогорської та Радісної у Жовтневому районі у м. Дніпропетровську, ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , побачили раніше не знайомого їм потерпілого ОСОБА_12 , який йшов їм на зустріч, реалізуючи свою попередню злочину змову, діючи умисно, узгоджено, групою осіб, з корисливих мотивів, а ОСОБА_8 , діючи ще і повторно, підійшли до нього, і ОСОБА_9 , під приводом необхідності подзвонити, попросив, щоб ОСОБА_12 передав йому свій мобільний телефон.
На спробу ОСОБА_12 ухилитися від передачі свого телефону під приводом відсутності на його рахунку грошових коштів, ОСОБА_8 погрожуючи застосуванням насилля, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, повторно стали вимагати мобільний телефон.
Реально побоюючись виконання висловлених йому погроз, ОСОБА_12 дістав наявний у нього мобільний телефон марки «Lenovo А850+», ІМЕН: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , у корпусі чорного кольору, вартістю 2 745 гривень, у якому знаходились дві сім карти операторів мобільного зв'язку «Київстар» - НОМЕР_3 та «МТС»- та НОМЕР_4 , які не становлять матеріальної цінності для потерпілого, на рахунку яких грошові кошти були відсутні, який ОСОБА_9 вихопив з його рук и став тікати від місця злочину. В цей же час ОСОБА_8 , забезпечуючи утримання викраденого, коли ОСОБА_12 намагався побігти вслід за ОСОБА_9 з метою повернути своє майно, схопив його за плече, застосовуючи фізичне насилля, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, став утримувати його, перешкоджаючи переслідуванню ОСОБА_9 , а коли останній видалився на достатню відстань, і сам зник з місця злочину.
Спільними злочинними діями ОСОБА_9 і ОСОБА_8 відкрито викрали чуже, яке належить потерпілому ОСОБА_12 , майно, спричинивши останньому матеріальну шкоду на загальну суму 2 745 гривень.
Умисні дії ОСОБА_8 , які виразилися у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Умисні дії ОСОБА_9 , які виразилися у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України не визнав та показав, що до 09 березня 2015 року він з потерпілим ОСОБА_12 не був знайомий і жодних відносин між ними не існувало. З обвинуваченим ОСОБА_9 до зазначених подій був знайомий, підтримували нормальні стосунки. 09 березня 2015 року, приблизно о 22 годині знаходився у жм Сокіл, де зустрівся з ОСОБА_9 , який направлявся до своєї дівчини, після чого, вирішили піти разом, так як було по путі. Далі вони йшли по вул. Холмогорській, де приблизно о 23 годині чи о 23 годині 30 хвилин зустріли потерпілого ОСОБА_12 . Він запитав у останнього чи є закурити, на що потерпілий відповів, що не курить. Тоді він запитав потерпілого у грубій формі, чому він не курить, що у нього жінка - боксер. При цьому, ОСОБА_9 попросив у потерпілого мобільний телефон подзвонити, але ж потерпілий відповів, що не має грошей на рахунку. В цей момент, він відійшов від них по особистій потребі і не чув, що трапилося далі між потерпілим та ОСОБА_9 , але вони розмовляли. Через декілька хвилин він повернувся і в цей момент ОСОБА_9 несподівано для нього, тримаючи мобільний телефон ОСОБА_12 в руках, різко побіг вниз в сторону жм Победа. А потерпілий накинувся на нього з кулаками та вимогою повернути мобільний телефон, збив його з ніг, сів зверху і став наносити удари кулаком по голові, від яких він втратив свідомість. Коли прийшов в себе, пішов до місця проживання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_4 , але ж останнього там не було. Тоді він взяв у дяді ОСОБА_9 мобільний телефон і подзвонив на свій телефон, який в той вечір віддав останньому, але ж він не відповідав. Після чого, він пішов до магазину АТБ, розташованому по бульвару Слави, де придбав собі склянку пива і зустрів ОСОБА_9 , якого схватив та запитав про свій мобільний телефон, після чого він запропонував вийти з приміщення магазину та поговорити. На вулиці біля магазину він спитав у ОСОБА_9 , де мобільний телефон потерпілого, на що останній відповів, що у нього. Через декілька хвилин під'їхав патрульний автомобіль міліції і вони поїхали разом із працівниками міліції до РВ для з'ясування всіх обставин. При цьому, заперечував наявність попередньої змови на відкрите викрадення майна потерпілого між ним та ОСОБА_9 , стверджував, що жодних погроз застосування насилля і вимог віддати мобільний телефон, він потерпілому не висловлював та насилля до останнього не застосував. Додав, що в той день був одягнений у кофту з капюшоном та довгими рукавами, жилет червоного кольору, сині спортивні брюки та кросівки. При цьому, зазначив, що потерпілий ОСОБА_12 та обвинувачений ОСОБА_9 обумовлюють його, але ж не зміг назвати об'єктивні причини, з яких вони це роблять.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України спочатку визнав частково, а в подальшому змінив свою позицію і визнав свою провину у повному обсязі, надавши суду наступні показання. З обвинуваченим ОСОБА_8 був знайомий, підтримував нормальні стосунки, потерпілого ОСОБА_12 до подій, що трапилися 09 березня 2015 року, не знав. 09 березня 2015 року, ввечері зустрівся із ОСОБА_8 , приблизно о 23 годині, можливо пізніше, йшли з останнім по вул. Холмогорській, де побачили потерпілого. В цей момент ОСОБА_8 сказав йому, що ось «солодкий» хлопець, що на їхній мові означало, що у останнього є цінні речі, якими можливо заволодіти. У такий спосіб вони домовилися заволодіти речами потерпілого ОСОБА_12 . Далі ОСОБА_8 запитав у потерпілого, чи є у нього закурити, на що потерпілий відповів, що не курить. Тоді ОСОБА_8 знов запитав потерпілого у грубій формі, чи жінка у нього - боксер. Потерпілий нічого не відповів. В цей момент він попросив у потерпілого мобільний телефон подзвонити, але ж потерпілий відповів, що у нього не має грошей на рахунку. Тоді, він попросив у потерпілого відправити безкоштовне смс-повідомлення та продиктував номер, але ж потерпілий сильно нервував і нічого не виходило. Далі він попросив у потерпілого мобільний телефон і забрав його з рук останнього. В цей момент ОСОБА_8 сказав потерпілому, чи хоче він піти з ногами, чи без, а він став віддалятися від них та втік в сторону жм Победа. Також додав, що встиг побачити, як обвинувачений ОСОБА_8 утримував потерпілого за плече, таким чином не даючи останньому наздогнати його, при цьому, потерпілий був розлючений та вимагав повернути йому мобільний телефон. Що трапилося між потерпілим та ОСОБА_8 йому не відомо. Він провів у знайомого приблизно дві години, а потім пішов до супермаркету АТБ, де зустрів ОСОБА_8 , з яким вони стали з'ясовувати стосунки, зокрема, останній пред'являв претензії стосовно мобільного телефону потерпілого та питав, де цей телефон, просив віддати йому. В цей момент під'їхав патрульний автомобіль міліції і вони поїхали разом із працівниками міліції до РВ для з'ясування всіх обставин. При цьому, додав, що їх дії з ОСОБА_8 були узгоджені, останній висловлював потерпілому погрозу з метою, щоб ОСОБА_12 не заважав заволодіти його телефоном. В той день ОСОБА_8 був одягнений у кофту з капюшоном і жилет червоного кольору. Зазначив, що вину визнає у повному обсязі, щиро розкаюється у скоєному та просить суворо не карати.
В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_12 показав, що до зазначених в обвинувальному акті подій, не був знайомий з обвинуваченими ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , а тому ніяких відносин між ними не існувало. 09 березня 2015 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, він повертався додому с жм Победа, рухався по вул. Холмогорській і на перехресті цієї вулиці з вулицею Радісною, до нього підійшли обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Першим до нього звернувся ОСОБА_8 і попросив закурити, на що він відповів, що не курить. Тоді ОСОБА_8 в грубій формі щось сказав йому. В цей момент ОСОБА_9 попросив мобільний телефон подзвонити, на що він відповів, що на рахунку у нього не має грошей. Тоді ОСОБА_8 висловив погрозу і сказав, чи хоче він піти звідси з ногами, чи без ніг. В цей момент ОСОБА_9 попросив відправити безкоштовне смс-повідомлення, він дістав свій мобільний телефон і став набирати номер, який диктував ОСОБА_9 , але ж нервував і нічого не вийшло. В цей момент ОСОБА_9 сказав, що сам подзвонить та забрав у нього з рук мобільний телефон та побіг в іншу сторону. Він кричав в слід останньому, щоб він повернув його телефон, але ОСОБА_9 ніяк не відреагував на його вимоги, а ОСОБА_8 взяв його за праве плече та утримував, щоб він не зміг побігти за ОСОБА_9 . Через декілька хвилин він вирвався та хотів побігти за ОСОБА_9 , але ж ОСОБА_8 став махати руками і намагався вдарити його, після чого вони стали боротися, він повалив на землю ОСОБА_8 і побіг за ОСОБА_9 . В свою чергу, ОСОБА_8 став бігти за ним, кидав каміння та висловлював погрози. Він не зміг наздогнати ОСОБА_9 , повернувся та побіг додому. З дому він викликав міліцію. Додав, що дії обвинувачених були узгодженими, так як і ОСОБА_9 і ОСОБА_8 висловлювали йому погрози, зокрема, ОСОБА_9 , перед тим, як забрати з його рук мобільний телефон, теж висловив погрозу, що все одно він далеко не втече від них, а після того, як останній забрав телефон, то ОСОБА_8 утримував його за плече, таким чином не даючи йому змоги наздогнати ОСОБА_9 . Також додав, що під час досудового розслідування йому повернуто мобільний телефон, претензій матеріального та морального характеру він до обвинувачених не має, висловив думку щодо їх покарання на розсуд суду.
В судовому засіданні допитаний у якості свідка ОСОБА_14 показав, що з потерпілим ОСОБА_12 та обвинуваченими ОСОБА_9 і ОСОБА_8 до подій, зазначених в обвинувальному акті, знайомий не був. В березні 2015 року, точну дату на даний час вже не пам'ятає, знаходився у нічній зміні на автопатрулі з позивним АП 930, старшим екіпажа в той день був ОСОБА_15 , водій ОСОБА_16 . Під час патрулювання приблизно о 00 годині ночі, по радіостанції надійшло повідомлення про незаконне відкрите заволодіння майном потерпілого, при цьому були передані прикмети грабіжників, один з яких, як зазначено у повідомленні був у куртці яркого червоного кольору. Після чого, вони стали відпрацьовувати район по плану «Спіраль», але в першу годину після повідомлення нічого не встановили. Приблизно через дві години, проїжджаючи біля супермаркету «АТБ» по бульвару Слави у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, побачили двох молодих чоловіків, тобто обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , один з яких був одягнений у червону жилетку або куртку, зупинили автомобіль та направилися до них. Вони стали помітно нервувати, коли побачили їх у формі та міліцейську машину. Підійшовши до обвинувачених, вони попросили у них пред'явити документи та запитали чи є заборонені речі, на що один з них дістав з карману мобільний телефон сенсорний чорного кольору без батареї, це викликало у них певні підозри, також цей мобільний телефон за прикметами був схожий на телефон потерпілого. Тоді вони запропонували цим хлопцям проїхати до РВ, на що останні погодилися і вони разом поїхали до Жовтневого РВ.
В судовому засіданні допитаний у якості свідка ОСОБА_15 показав, що з потерпілим ОСОБА_12 та обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_8 до подій, зазначених в обвинувальному акті, знайомий не був. В березні 2015 року, точну дату на даний час не пам'ятає, знаходився у нічній зміні на автопатрулі разом із ОСОБА_14 . Приблизно о 00 годині ночі, по радіостанції надійшло повідомлення про вчинення двома особами грабежу мобільного телефону «Леново» та описання їх прикмет. Через десять хвилин вони прибули на місце вчинення злочину, відпрацювання ніяких результатів не дало, тому доставили потерпілого до Жовтневого РВ та повернулися до патрулювання. При цьому потерпілий повідомив про прикмети грабіжників, описав їх одяг та пояснив, що один з них забрав мобільний телефон у нього з рук, а інший утримував його. Через дві години, на бульварі Слави в районі магазину АТБ були помічені двоє молодих осіб, тобто обвинувачені ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , які по прикметам були схожі на грабіжників, тому вони направилися до них. Помітив міліцейську машину ці молодики стали помітно нервувати. Підійшовши до них, вони попросили у них пред'явити документи та запитали чи є заборонені речі. В руках у ОСОБА_9 був помічений мобільний телефон, який по прикметам був схожий на телефон потерпілого. Тоді вони запропонували цим хлопцям проїхати до Жовтневого РВ, на що останні погодилися та разом поїхали до РВ, де вже знаходився потерпілий.
Не дивлячись не невизнання обвинуваченими ОСОБА_8 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, а також окрім пізнавальних свідчень обвинуваченого ОСОБА_9 , їх вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, підтверджується дослідженими під час судового розгляду наступними доказами.
Із витягу з кримінального провадження № 12015040650001190 вбачається, що заяву ОСОБА_12 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 березня 2015 року, з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 186 КК України.
З протоколу огляду місця події від 10 березня 2015 року вбачається, що зафіксовано місце скоєння кримінального правопорушення, зокрема, ділянка місцевості, яка розташована на перехресті вулиць Холмогорської та Радісної у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, поблизу будинку № 14 по вулиці Холмогорській.
З протоколу пред'явлення особи для впізнання та додатку до цього протоколу у вигляді фото таблиці від 10 березня 2015 року встановлено, що в присутності двох понятих та слідчого, потерпілий ОСОБА_12 серед пред'явлених йому чотирьох осіб, впізнав особу під номером один - ОСОБА_9 та пояснив, що останній 09 березня 2015 року, о 23 годині 30 хвилин, із погрозою застосування фізичного насилля, відкрито заволодів його мобільним телефоном. Додав, що впізнав ОСОБА_9 за комплексом ознак, зокрема, риси обличчя, волосся, одяг.
З протоколу пред'явлення особи для впізнання та додатку до цього протоколу у вигляді фото таблиці від 10 березня 2015 року встановлено, що в присутності двох понятих та слідчого, потерпілий ОСОБА_12 серед пред'явлених йому чотирьох осіб, впізнав особу під номером чотири - ОСОБА_8 та пояснив, що останній 09 березня 2015 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, спочатку погрожував йому фізичною розправою, а потім утримував його за плече, чим не давав змоги побігти за другим чоловіком, який заволодів його телефоном. Додав, що впізнав ОСОБА_8 за комплексом ознак, зокрема, риси обличчя, волосся, одяг.
З протоколу проведення слідчого експерименту та додатку до цього протоколу у вигляді фото таблиці від 18 березня 2015 року встановлено, що потерпілий ОСОБА_12 в присутності двох понятих, слідчого і за участю статиста, на місці вказав на ділянку місцевості - перехрестя вулиць Холмогорської та Радісної, де ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , погрожуючи застосуванням фізичного насилля, відкрито заволоділи його мобільним телефоном марки «Леново», при цьому зазначив про роль і дії кожного з них під час скоєння злочину.
З протоколу проведення слідчого експерименту та додатку до цього протоколу у вигляді фото таблиці від 18 березня 2015 року встановлено, що обвинувачений ОСОБА_9 в присутності двох понятих, слідчого і за участю статиста, на місці вказав на ділянку місцевості - перехрестя вулиць Холмогорської та Радісної, де 09 березня 2015 року приблизно 0 23 годині 30 хвилин, він разом із ОСОБА_8 зустріли потерпілого, у якого ОСОБА_8 попросив підкурити, на що ОСОБА_12 відповів, що він не курить. В той момент він попросив у потерпілого мобільний телефон подзвонити, на що останній відповів, що у нього на рахунку не має грошових коштів. Тоді він попросив потерпілого відправити безкоштовне смс-повідомлення, і в цей час ОСОБА_8 сказав потерпілому, «у тебе жінка боксер, чи що», після чого останній відразу ж дістав з карману свій телефон, і через декілька хвилин він забрав з рук потерпілого мобільний телефон і у швидкому темпі став видалятися від них в напрямку жм Перемоги, при цьому бачив, як ОСОБА_8 в цей момент, притримав потерпілого.
З протоколу пред'явлення речей для впізнання та додатку до цього протоколу у вигляді фото таблиці від 17 березня 2015 року встановлено, що в присутності двох понятих і слідчого, потерпілий ОСОБА_12 серед наданих йому чотирьох мобільних телефонів марки «Lenovo» впізнав мобільний телефон під номером три - «Lenovo А850+», чорного кольору та пояснив, що це його телефон, який він впізнав за зовнішніми ознаками (пошкодження, які утворилися внаслідок користування телефоном), а також характерними (незмінними) ознаками телефону IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ІМЕЙ.
З висновку судово-товарознавчої експертизи № 1202-15 по кримінальному провадженню № 12015040650001190 та додатку до цього висновку від 17 березня 2015 року, встановлено, що станом на 09 березня 2015 року ринкова вартість мобільного телефону «Lenovo А850+», чорного кольору, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 складає 2 745 (дві тисячі сімсот сорок п'ять) гривень.
Проаналізувавши безпосередньо отримані у судовому засіданні показання потерпілого ОСОБА_12 та свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також досліджені під час судового розгляду письмові докази, суд приходить до висновку, що підстав для їх неврахування, а також визнання неналежними чи недопустимими сторонами не наведено, а судом не встановлено, вони є переконливими, послідовними, такими, що узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для встановлення судом усіх обставин кримінального правопорушення, які підлягають встановленню відповідно до вимог, передбачених ст. 91 КПК України, та жодним чином не спростовуються будь-якими іншими обставинами.
При цьому, визнаючи відкритий характер дій обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , спрямованих на викрадення майна потерпілого ОСОБА_12 за попередньою змовою групою осіб, суд насамперед, виходить з того, як потерпілий сприймав дії обвинувачених, зокрема той факт, що він усвідомлював відкритий характер їх дій, пов'язаний із «ривком» з його рук мобільного телефону ОСОБА_9 та у свою чергу, висловлюванням ОСОБА_8 погроз застосування фізичного насилля на його адресу, з подальшим утриманням його від вчинення супротиву злочинним діям обвинувачених, які він сприймав, як спільні та узгоджені між собою, а тому з урахуванням такої впевненої позиції потерпілого, у суду відсутні жодні сумніви щодо правильності встановлення та доведення фактичних обставин щодо відкритого викрадення майна ОСОБА_12 за попередньою змовою групою осіб, з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.
При цьому, суд вважає показання потерпілого ОСОБА_12 достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються між собою та з іншими доказами, а тому не довіряти показанням потерпілого у суду не має жодних підстав, оскільки під час судового розгляду не встановлено мотивів з яких би потерпілий обумовив обвинувачених, більш того, ОСОБА_12 будь-яких претензій матеріального та морального характеру до обвинувачених не має, висловив думку щодо мірі покарання останніх на розсуд суду.
За таких обставин, суд критично відноситься до позиції обвинуваченого ОСОБА_8 , який стверджує, що попередньої змови на скоєння відкритого викрадення майна потерпілого в нього із ОСОБА_9 не було, у час безпосереднього заволодіння мобільним телефоном обвинуваченим ОСОБА_9 , він відходив на відстань, а коли повернувся до них, то ОСОБА_9 несподівано для нього різко з телефоном потерпілого побіг з місця події, при цьому ОСОБА_12 накинувся на нього з вимогами повернути телефон, і розцінює таку позицію ОСОБА_8 , як обраний ним спосіб захисту, спрямований на уникнення кримінальної відповідальності, оскільки ця версія подій останнього суперечить, як показанням потерпілого ОСОБА_12 , так і показанням обвинуваченого ОСОБА_9 .
При цьому, суд виходячи із показань обвинуваченого ОСОБА_8 враховує підтвердження ним факту зустрічі з потерпілим ОСОБА_12 та знаходження спільно із ОСОБА_9 у час та місці скоєння злочину, як це зазначено у фактичних обставинах, викладених в обвинувальному акті.
Разом із цим, суд сприймає свідчення обвинуваченого ОСОБА_9 щодо підтвердження ним факту наявності попередньої змови із ОСОБА_8 на відкрите заволодіння майном ОСОБА_12 , висловлювання ОСОБА_8 погроз застосування насилля на адресу потерпілого та утримання останнього від можливого супротиву їх діям, а також в подальшому вимоги обвинуваченого віддати йому мобільний телефон потерпілого, як фактичне визнання своєї вини та спростування версії обвинуваченого ОСОБА_8 .
Більш того, такі свідчення обвинуваченого ОСОБА_9 повністю узгоджуються з його показаннями, наданими ним в ході досудового розслідування під час проведення за його участю слідчого експерименту, а також з іншими доказами, а тому суд приймає їх до уваги.
Поряд з цим, відповідно до висунутого органом досудового розслідування обвинувачення, фактичні обставини якого в частині застосування насилля, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, зокрема утримання останнього обвинуваченим ОСОБА_8 , знайшли своє об'єктивне підтвердження під час судового розгляду, проте органом досудового розслідування відповідна кваліфікуюча ознака даного злочину не інкримінована обвинуваченим, з урахуванням вимог ст. 337 КПК України щодо меж судового розгляду, суд позбавлений можливості зазначити таку кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 186 КК України, як грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, оскільки це не покращує становище осіб, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження.
Натомість, під час судового розгляду даного кримінального провадження сторона обвинувачення не скористалася своїм правом змінити обвинувачення відповідно до вимог ст. 338 КПК України, у зв'язку із чим, вказану прогалину кваліфікації дій обвинувачених не усунуто.
З урахуванням наведеного суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючі кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення дійшов до впевненого висновку що діяння, яке вчинено обвинуваченими ОСОБА_9 і ОСОБА_8 дійсно мало місце, в їх діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України і обвинувачені винні у його вчиненні, так як вони, умисними діями, вчинили відкрите викрадення чужого майна (грабіж), з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а обвинуваченим ОСОБА_8 вчинене ще і повторно, тому вони підлягають покаранню за вчинення такого кримінального правопорушення.
При призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 суд відповідно до положень ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Насамперед, суд враховує, що обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_8 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі.
Дослідивши дані про особу обвинуваченого ОСОБА_17 , судом встановлено, що останній відповідно до вимог ст. 89 КК України є не судимим, має середню освіту, не одружений, ніде не навчається і не працює, веде дозвільний образ життя та перебуває на утриманні своєї матері, за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , суд визнає його щире каяття у скоєнні злочину.
При цьому, суд не може врахувати, як обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , намагання матір'ю останнього відшкодувати моральну шкоду потерпілому ОСОБА_12 у розмірі 1000 гривень, оскільки стороною захисту не надано суду відповідних документів, підтверджуючих факт отримання потерпілим цих грошових коштів. При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд насамперед виходить із ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та враховує підвищену суспільну небезпеку даного кримінального правопорушення - грабежу, яка обумовлюється тим, що останній не приховував свого наміру протиправно заволодіти майном, діяв відкрито, ігноруючи волю потерпілого, у володінні якого перебувало майно, його активну роль у вчиненні даного злочину, зокрема саме ОСОБА_9 відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілого, а також особу обвинуваченого, який на даний час ніде не навчається і не працює, знаходиться на утриманні своєї матері та веде дозвільний образ життя, та обставину, що пом'якшує його покарання , приведену вище, і приходить до переконання, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_9 і попередження вчинення ним нових злочинів можливо тільки в умовах ізоляції від суспільства, та вважає, що останньому має бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі в межах мінімального розміру покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде найбільш необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів.
Дослідивши дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , судом встановлено, що останній має середню спеціальну освіту, не одружений, після звільнення з місць позбавлення волі ніде не працює та веде дозвільний образ життя, не має постійного місця проживання, за місцем реєстрації характеризується з позитивної сторони, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває.
Разом із цим, суд враховує, що ОСОБА_18 раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення умисних корисних тяжких злочинів, судимість за які у встановленому законом порядку не знята і не погашена, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і знов вчинив злочин в період іспитового строку за вироком суду.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , суд визнає рецидив злочинів.
Разом із цим, суд враховує, що під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 винним себе у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав. При цьому, під час судового розгляду, обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , судом не встановлено.
Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд насамперед виходить із ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та враховує підвищену суспільну небезпеку даного кримінального правопорушення - грабежу, яка обумовлюється тим, що останній не приховував свого наміру протиправно заволодіти майном, діяв відкрито, ігноруючи волю потерпілого, у володінні якого перебувало майно, його роль у вчиненні даного злочину, а також особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, після звільнення з місць позбавлення волі ніде не працює і веде дозвільний образ життя, не має постійного місця проживання, даний злочин вчинив в період іспитового строку за попереднім вироком суду, та обставину, що обтяжує його покарання, приведену вище, і приходить до переконання, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 і попередження вчинення ним нових злочинів можливо тільки в умовах ізоляції від суспільства, та вважає, що останньому має бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі в межах розміру покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде найбільш необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів.
Разом із цим, судом встановлено, що відповідно до вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року обвинувачений ОСОБА_8 засуджений за ст. 185 ч. 1 КК України до покарання у вигляді двох років позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на три роки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком.
Отже, під час судового розгляду даного кримінального провадження встановлено, що після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за вказаним вище вироком суду, ОСОБА_18 вчинив новий злочин, тому суд вважає, що обвинуваченому має бути призначено покарання за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 71 КК України, тобто за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком до призначеного покарання за даним вироком.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний у відношенні ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою у Дніпропетровському слідчому ізоляторі УДПтСУ в Дніпропетровській області необхідно залишити без змін.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_9 слід рахувати відповідно до протоколу про затримання останнього від 10 березня 2015 року, з моменту його затримання, тобто з 10 березня 2015 року.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_8 слід рахувати відповідно до протоколу про затримання останнього від 10 березня 2015 року, з моменту його затримання, тобто з 10 березня 2015 року.
Відповідно до вимог ст. ст. 118, 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Тому з огляду на це, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в солідарному порядку витрат по проведенню судово-товарознавчої експертизи у розмірі 98 (дев'яносто вісім) гривень 40 (сорок) копійок, що підтверджується відповідною довідкою про витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні, на користь держави.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений.
Долю речових доказів в порядку п. 9 ст. 100 КПК України слід вирішити наступним чином:
-телефон Lenovo A850+, чорного кольору, ІМЕІ1: НОМЕР_5 та ІМЕІ2: НОМЕР_2 , який відповідно до розписки переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_12 - залишити останньому, як законному володільцю.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370 - 374, 394 КПК України, суд
ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України і призначити йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.
ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України і призначити йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати не відбуту обвинуваченим ОСОБА_8 частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року та остаточно визначити ОСОБА_8 покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 слід рахувати з моменту його затримання, тобто з 10 березня 2015 року.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 слід рахувати з з моменту його затримання, тобто з 10 березня 2015 року.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний у відношенні ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою у Дніпропетровському слідчому ізоляторі УДПтСУ в Дніпропетровській області - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в солідарному порядку витрати по проведенню судово-товарознавчої експертизи у розмірі 98 (дев'яносто вісім) гривень 40 (сорок) копійок, на користь держави.
Речові докази у даному кримінальному провадженні:
-телефон Lenovo A850+, чорного кольору, ІМЕІ1: НОМЕР_5 та ІМЕІ2: НОМЕР_2 , який відповідно до розписки переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_12 - залишити останньому, як знаному володільцю.
Вирок суду набирає законної сили після спливу тридцяти денного строку, встановленого ст. 395 КПК України для його оскарження. Подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили та його виконання.
Вирок може бути оскаржений в порядку ст. 395 КПК України.
Апеляційну скаргу на вирок може бути подано до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку в порядку ст. 376 КПК України негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору і не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1