Справа №752/23343/15-ц
Провадження № 2/752/6105/15
Іменем України
23.12.2015 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Овдій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Прокуратури Кіровоградської області, про відшкодування моральної шкоди, зволіканням з розглядом справи,
позивач звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Прокуратури Кіровоградської області про відшкодування моральної шкоди, зволіканням з розглядом справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок тривалого вирішення судової справи, та бездіяльності прокуратури він був позбавлений права власності на частину домоволодіння, що завдано йому моральної шкоди, яку позивач оцінює в 51000 гривень.
Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача та його представника.
Представники відповідачів - Печерського районного суду м.Києва, Апеляційного суду м.Києва в судове засідання не з»явились, надавши письмові заперечення з приводу заявлених позовних вимог.
Представник прокуратури Кіровоградської області та представник Кабінету Міністрів України в ході судового розгляду заперечували проти задоволення даного позову.
Представник відповідача - Апеляційного суду Кіровоградської області в судове засідання не з»явився, про місце і час судового розгляду повідомлявся судом належним чином.
Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди фактично оскаржує порушення процесуальних строків розгляду судами справ про визнання за ним права власності на домоволодіння в порядку спадкування та бездіяльність Прокуратури Кіровоградської області.
Відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, крім того, однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Рішення суду і відповідно дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов»язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної чи матеріальної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом, а отже і вирішення питання про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті скасованих у встановленому порядку судових рішень, суперечить закону.
Також у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Відповідно до положень ст..56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до положень ст.1176 ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу звернення до суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Тобто, закон чітко визначає підстави, за яких виникає цивільно-правова відповідальність органів досудового розслідування та суду, у вигляді відшкодування моральної шкоди.
Зазначені обставини, визначені ст.1176 ЦК України, у даній справі не встановлені.
Крім того, відповідно до положень ст.1167 ЦК України, яка визначений порядок відшкодування моральної шкоди, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; у інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до роз”яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди” під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При з»ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з»ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
В порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України позивач не надав суду доказу на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та вини відповідачів у її заподіянні, а також не довів наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої органами прокуратури та суду.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст..88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Прокуратури Кіровоградської області, про відшкодування моральної шкоди, зволіканням з розглядом справи - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: