Дата документу Справа №
Єдиний унікальний №330/872/15 Головуючий у 1 інстанції: Федорець С.В.
Провадження №22ц/778/6026/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
22 грудня 2015 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого, суддіОСОБА_2
суддів:ОСОБА_3
ОСОБА_1
секретарОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ВАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Якимівського району електричних мереж про зобов'язання укласти договір про енергопостачання, -
ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовомї посилаючись на те, позивачеві на підставі рішення Кирилівської селищної ради передано в оплатне користування земельну ділянку по вул. Санаторній у смт. Кирилівка строком на 49 років. 18.03.2015 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією укладення договору щодо постачання електроенергії, однак відповідач зобов'язав позивача надати документи, які не передбачені законодавством.
На підставі викладеного позивач просить зобов'язати відповідача укласти з ним договір щодо постачання електроенергії.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно ч. 1 п. 4, ч. 2 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини.
Вірно відмовивши в позові суд першої інстанції розглянув вимоги позивача про зобов'язання укласти договір про енергопостачання по суті визначивши, що позивачем не наданий відповідачеві весь обсяг документів необхідних для укладення договору.
Проте погодитись із такою підставою для відмови в позові колегія суддів не може.
Судом попередньої інстанції установлено, що на підставі рішення Кирилівської селищної ради позивачеві передано в оплатне користування земельну ділянку площею 0,0169 га по вул. Санаторній у смт. Кирилівка, Якимівського району, Запорізької області строком на 49 років.
18.03.2015 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією про укладення договору на постачання електричної енергії до об'єктів на вказаній земельній ділянці, однак відповідач зобов'язав його надати документи, і договір до цього часу з ним не уклав.
Так, відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 ЦК України, ст. ст. 24-27 Закону України "Про електроенергетику".
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", споживання електричної енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Постачання фізичним особам електроенергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією.
У ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади свободи договору, ст. ст. 6, 627 ЦК України визначають, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).
Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі відмови енергопостачальної організації укласти договір на постачання електричної енергії, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-110 цс 12 від 10 жовтня 2012 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Аналогічна позиція викладена також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року справа №6-455св15.
Таким чином рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині правового обґрунтування підстав для відмови в позові, при цьому відмовивши позивачеві в позові з вказаних колегією суддів підстав невірно вибраного позивачем способу захисту свого права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на невірному вибраному позивачем способі захисту його права, а тому не можуть бути прийнятними.
При цьому колегія суддів роз'яснює позивачеві його право на звернення до суду за захистом свого права у визначений законом спосіб.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року по цій справі змінити в частині правового обґрунтування підстав для відмови в позові.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: