Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний номер 333/154/15-ц Головуючий у 1 інстанції Боровікова А.І.
Номер провадження 22-ц/778/5420/15 Суддя-доповідач ОСОБА_1
24 грудня 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.,
Суддів: Краснокутської О.М.,
ОСОБА_2,
При секретарі Евальд Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -
У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який в процесі розгляду судом справи уточнив, до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 15 червня 2007 року між ним та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено Кредитний договір № ZPL0G150040291, відповідно п.1.1 якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, платності та цільового характеру використання у розмірі в сумі 36800,00 доларів США на придбання нерухомості, а також у розмірі 13800,00 доларів США на сплату страхових платежів на термін до 12 червня 2037 року із сплатою процентів за користування кредиту у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та сплатою щомісячно 0,20 % від суми виданого кредиту за надання фінансового інструменту.
Вважає кредитний договір недійсним та таким, що порушує Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки станом на 15 червня 2007 року ЗАТ КБ «Приватбанк» не був уповноваженим з надання кредиту готівковою іноземною валютою, не мав ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій та в кредитному договорі не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій.
За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України від "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. ОСОБА_5 договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
В уточненій позовній заяві від28.07.2015р.(а.с.60-62) позивач зазначив,що за умовами кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно в період з 15 по 21 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладання кредитного договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними (рівними за сумою платежу) шляхом внесення готівки на рахунок №29098055733066.
В порушення вимог Постанови правління НБУ№ 168 від 10.05.2007р.банком не надано позичальнику графік платежів, розрахунок сукупної вартості, умови і порядок видачі і погашення кредиту,що на його думку свідчить про відсутність істотних умов договору .
Вважав,що оспорюваний кредитний договір № ZPL0G150040291 від 15 червня 2007 року відповідно до вимог ст..ст.203,215 ,227 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 серпня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги .
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2015 року виправлено описку в рішенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 серпня 2015 року в написанні номеру та дати оспорюваного кредитного договору. Зазначено вірно № ZPL0G150040291 від 15 червня 2007 року.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи,які беруть участь у справі,мають рівні права щодо подання доказів,їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведені позовні вимоги, а укладений договір кредиту відповідає вимогам закону, волевиявленню сторін,не порушує права споживача і підстави для визнання його недійсним відсутні.
Судова колегія вважає,що такі висновки відповідають встановленим обставинам справи, здобутим доказам і вимогам закону.
У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
За вимогами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.Особа,яка вчиняє правочин,повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі,встановленій законом, бути спрямованим на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються Цивільним Кодексом України, нормативно-правовими актами Національного банку України, іншим законодавством України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом вимог ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, зміст якого становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
За вимогами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору,умови,що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено та із матеріалів справи і здобутих доказів вбачається,що 15.06.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк», було укладено кредитний договір № ZPL0GI50040291, відповідно до п.1.1та розділу 7 яких , Банк надає Позичальнику -позивачу ОСОБА_3 -грошові кошти у тимчасове користування у вигляді не поновлюваної лінії з 15 червня 2007р. по 12 червня 2037р. на умовах забезпеченості, платності та цільового характеру використання в розмірі 36800,00 доларів США на придбання нерухомості, 13800,00 доларів США на сплату страхових платежів, а всього 50600 доларів США на термін з 15.06.2007 року по 12.06.2037 року із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом , а позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Згідно з умовами Договору,передбаченими розд.7 , погашення заборгованості здійснюється з 15 по 21 число кожного місяця в сумі 456,86 доларів США ,що складається із заборгованості по кредиту,відсоткам,винагороди.
Для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок 29098055733066 для зарахування коштів,спрямованих на погашення заборгованості по кредиту,відсоткам,,винагороді та іншим платежам.
Отримавши кредитні кошти 15.06.2007р. у відповідача,ОСОБА_3 у той самий день придбав на них у свою власність житловий будинок №26 по вул..Технічній у м. Запоріжжі,що підтверджено копією договору купівлі-продажу від 15.06.2007р.,посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського округу ОСОБА_6,реєстровий № 1915,який міститься в матеріалах кредитної справи ОСОБА_3,що надана банком для огляду судовій колегії і представникам позивача, які не спростовували цей факт.
Оспорюючи кредитний договір, позивач в позовній заяві підставою своїх вимог,зокрема, зазначав те,що відповідач не є уповноваженою особою з надання кредиту готівкою в іноземній валюті фізичній особі.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно з п.5.3 Постанови правління НБУ «Про Порядок видачі банком банківських ліцензій,письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій,затвердженої постановою правління НБУ №275 від 17.07.2001р. письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. №15-93. За умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України(п.2.3).
Із матеріалів справи вбачається, що 04 грудня 2001 року ПАТ "КБ "ПриватБанк", як правонаступник ЗАТ КБ "ПриватБанк", отримав від НБУ банківську ліцензію №22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1, п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №22-2 на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2, ч.4 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", отже банк мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі з надання кредитів в іноземній валюті. (а.с. 33-38).
Оскільки відповідач має Банківську ліцензію Національного банку України, Дозвіл на право здійснювати відповідні банківські операції, він мав право укладати договір в іноземній валюті і тому підстави вважати недійсним укладений у іноземній валюті кредитний договір відсутні.
Згідно з ч.1 ст.11 до Закону України "Про захист прав споживачів" N 3161-IV, 01.12.2005, у редакції,яка діяла на час виникнення спірних праввідносин, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У цій статті містяться обсяг необхідної інформації,яку банк зобов»язаний надати споживачеві до укладення кредитного договору,зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;форми його забезпечення;наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги і умови договору,що підлягають включенню до кредитного договору, а також наслідки ненадання попередньої інформації ,що передбачені ст..ст.15,23 цього Закону.
Статтями 15,23 Закону не передбачена недійсність договору як наслідок надання позичальнику неповної інформації до укладення договору.
Позивачем не надано суду доказів того, що відсутність будь-якої частки інформації вплинула на усвідомлення і обізнаність позивача шодо змісту укладеного договору,його дійсність , а ствердження про необізнаність спростовуються здобутими доказами- умовами кредитного договору, узгодженого сторонами до його підписання.
Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту,що затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за №541/13808, за якими кредитний договір має містити графік платежів, відображення сукупної вартості кредиту під час укладення кредитного договору та інші умови, є виконаними банком. Зазначені умови передбачені оспорюваним кредитним договором і, зокрема, розділами 2 ,6, 7 Договору,зокрема, детальний опис загальної вартості кредиту - п.6.5;п,6.2;п.7.1 Договору .Відповідно до 7 розділу договору(7.1;7.2).- порядок погашення заборгованості ,період сплати у встановленому розмірі, а також інші суттєви умови.
Графік погашення заборгованості міститься у самому кредитному договорі,що не суперечить вимогам закону,оскільки зазначеними Правилами не передбачено складання графіку як окремого документу.Непогодження позивача зі змістом графіку або неправомірне нарахування зайвих коштів за договором або інші дії банку з надання коштів не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним . Ці права підлягають захисту не шляхом визнання договору недійсним, а у інший спосіб,визначений ст..16 ЦК України,оскільки предметом даного спору є правомірність самого договору на час його укладення, а не виконання стороною його умов.
Як роз'яснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9, судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК України).Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
ОСОБА_5 оспорюваного кредитного договору видно,що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов- сума кредиту, дата його видачі, річна відсоткова ставка, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору та інших умов.
На час укладання договору (перед його підписанням) позивач був ознайомлений з умовами кредитування, порядком надання кредитних коштів , нарахуванням і погашенням заборгованості за кредитом та відсотками , що підтверджується його підписом на кожній сторінці кредитного договору.(а.с.5-7) і не оспорюється позивачем,який має необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі.
Виконання Банком зазначених умов також підтверджено позивачем, який особисто підписав кредитний договір в цілому, чим засвідчив отримання вищевказаної інформації та те, що він погодився з усіма умовами договору.
Позивачем виконувався кредитний договір,що також свідчить про узгодження сторонами всіх необхідних для його виконання умов,які були доведені відповідачем до його відому і йому зрозумілі.
Посилання позивача на те, що умови договору є несправедливими, є неспроможними,оскільки підстави для цього,які визначені у ч.5 ст.11 Закону «Про захист прав споживачів», відсутні .
Згідно з ч.З ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі , що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлен ці обставини.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.02.2010 р. за позовом ЗАТ «Комерційний Банк» «Приватбанк» до ОСОБА_3 про розірвання договору та звернення стягнення на предмет іпотеки, який набрав законної сили,(а.с.74-75) позовні вимоги задоволені. Розірвано кредитний договір від 15.06.2007р., укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 з 17.02.2010 р.
В рахунок погашення заборгованості за договором звернуто стягнення на предмет іпотеки: жилий будинок за адресою м. Запоріжжя вул.Технічна, 26 з господарчими будівлями загальною площею 56.5 кв.м. житловою площею 35,8 кв.м.
Представник позивача ОСОБА_7 пояснила у засіданні судової колегії, що рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.02.2010 р. про звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалено судом на підставі оспорюваного у даній справі кредитного договору, який був укладений між сторонами 15.06.2007р. і в рахунок погашення заборгованості за цим договором звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 15.06.2007р.- жилий будинок №26 по вул..Технічній у м. Запоріжжі,що був придбаний ОСОБА_3 на отримані за оспорюваним кредитним договором кошти.
Таким чином питання щодо змісту умов кредитного договору,їх відповідність вимогам закону були предметом дослідження і розгляду судом і щодо них постановлено рішення,яке набрало законної сили.
Суд першої інстанції,розглядаючи спір у даній справі,правильно виходив із цих обставин і того ,що із наведеного рішення суду вбачається, що кредитний договір від 15.06.2007р. укладений стронами у справі, крім іншого, не є несправедливим та дискримінаційним, не порушує прав споживача, не суперечить вимогам Закону „Про захист прав споживачів" ,позивач належним чином був ознайомлений з усіма істотними умовами договору, виконув його та протягом тривалого часу не оспорював.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір у 2007 році в іноземній валюті, сторони були вільними у визначенні умов договору, зокрема, щодо валюти кредиту, приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу, позивач, добровільно уклавши кредитний договір , у якому чітко визначені усі істотні кредитні умови, отримав кредит у доларах США, , взяв у борг валютні кошти і користувався ними, виконував умови договору і протягом тривалого часу не оспорював правомірність договору.
Отже вказаний кредитний договір, є укладеним ,таким,що відповідає вимогам ст..203 ЦКУкраїни і іншим вимогам закону.
З урахуванням вимог статей 10, 11, 57, 60 ЦПК України зазначені у позові обставини повинні бути доведені у суді та підтверджені відповідними доказами.
У порушення вимог ст. 60 ЦПК України позивач , посилаючись на порушення відповідачем його прав під час укладення кредитного договору, не надав суду про це доказів. У порушення ч. 3 ст. 10 ЦПК України позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог .
Крім того частиною 6 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" N 3161-IV,в редакції,що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено,що споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.
Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач
повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором,сплатити відповіді відсотки.
ОСОБА_3 не скористався своїм правом на відмову від договору , не відмовився у встановленому законом порядку від нього, а отримавши 15.06.2007р. у відповідача кошти, у той самий день придбав на них у свою власність житловий будинок ,що свідчить про його згоду з усіма умовами договору і волевиявлення на час укладення оспорюваного кредитного договору.
Згідно з роз»ясненнями ,наданими у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N 9, 06.11.2009, , помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно до вимог ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Оскільки із встановлених обставин справи і набутих доказів вбачається,що оспорюваний кредитний договір ОСОБА_3 було укладено з вільним волевиявленням,яке відповідало його внутрішній волі, а самий договір за своїми формою і змістом відповідає вимогам закону і був спрямований на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ним, і позивачем не доведено порушення його прав при укладенні договору,судова колегія приходить до висновку про те,що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильними.
Посилання представника позивача ОСОБА_4 в апеляційній скарзі і у засіданні судової колегії на не дослідження судом меморіального ордеру №1506 від 15 червня 2007р. про отримання кредитних коштів ОСОБА_3 і фактичне не одержання ним коштів за оспорюваним кредитним договором є безпідставними, оскільки стосуються не питань укладення договору,а питань його виконання, а крім того, спростовуються здобутими доказами у справі-,зокрема, копією договору купівлі-продажу жилого будинку від 15.06.2007р.,рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.02.2010 р., поясненнями представника ОСОБА_8. ОСОБА_9 про те,що отримані за оспорюваним договором грошові кошти були витрачені на придбання житлового будинку , іншими доказами.
Доводи в апеляційній скарзі про дослідження судом інших кредитних договорів,крім укладеного сторонами у справі 15.06.2007р. за № ZPL0GI50040291 з зазначенням в оскаржуваному рішенні кредитного договору, який не укладався сторонами у справі, спростовується ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2015 року, якою виправлено описку в рішенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 серпня 2015 року.
Неспроможними є посилання в апеляційній скарзі на несвоєчасне складання та підписання журналу судового засідання від 17.02.2015р секретарем судового засідання, відсутність додатків до заперечень відповідача від 17.02.2015р.та інші процесуальні недоліки,оскільки вони не впливають на висновки суду щодо суті спору.
Інші доводи апеляційної скарги також спростовуються вимогами закону і матеріалами справи.
Судом повно і всебічно з»ясовані обставини справи,що мають доля неї значення, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права не порушені, застосовані вірно, постановлено законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 серпня 2015 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: