Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний № 331/6650/15 Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В.
№ провадження 22-ц778/6792/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
22 грудня 2015 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізькій області у складі:
головуючого Гончар М.С.
суддів Стрелець Л.Г.,
ОСОБА_2,
при секретарі: Бурак А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя Дмитрієвої Марії Михайлівни про зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя Дмитрієвої Марії Михайлівни про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою судді судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2015 року позовну заяву направлено за визначеною підсудністю до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що ухвала судді постановлена з порушенням норм процесуального права, тому просить скасувати ухвалу судді та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд керувався п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України, відповідно до якого суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.
З висновком суду слід погодитися, оскільки у заявленому до суду позові позивач фактично послався на протиправність дій судді щодо розгляду конкретної цивільної справи.
Між тим, Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, і що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом( ст.ст. 126, 129).
Згідно із зазначеними положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів( суддів) з питань здійснення правосуддя (пов'язаних із підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватися у чинному в даний час апеляційному та касаційному порядку до суду вищої інстанції, а не шляхом їх оскарження до суду першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України і законодавством про судочинство.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) судів(суддів), вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду (судді) є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам статей 6,41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Таким чином, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді(суду), пов'язаних у даному випадку із розглядом цивільних справ, нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 „Про незалежність судової влади”, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 „Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийняття до провадження адміністративних позовів до судів і суддів” судам роз'яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Зазначені роз'яснення є відтворенням положень статей 62,126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновку суду про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі не спростовують, норми цивільного процесуального законодавства при вирішенні питання щодо можливості відкриття провадження у справі застосовані судом правильно.
Керуючись ст.ст.307,312 п.1 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити
Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2015 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: