Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 332/4404/15ц Головуючий у 1 інстанції: Мєркулова Л.О.
№ провадження 22-ц/778/6593/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1В
„10” грудня 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.
при секретарі: Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Запорізький обласний центр охорони праці» Запорізької обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до КП «Запорізький обласний центр охорони праці» Запорізької обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
У позові зазначала, що 26 вересня 2014 року була прийнята на роботу на підприємство відповідача на посаду бухгалтера на строк з 26 вересня 2014 року до 10 вересня 2016 року, тобто на період відсутності основного працівника ОСОБА_3 у зв'язку з перебуванням останньої у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується наказом № 09-к від 26 вересня 2014 року.
31.09.2015 року керівник підприємства ОСОБА_4 повідомила , що на її робоче місце 02 вересня 2015 року вийде з відпустки ОСОБА_3 і наказ про її звільнення вже підготовлений, а тому вона мусить звільнити робоче місце.
Відповідно до наказу № 14-К від 01 вересня 2015 року її було звільнено з роботи згідно п.2 ст.36 КЗпП України (на підставі закінчення строку трудового договору).
На цей час строк її трудового договору не закінчився, адже згідно наказу він мав закінчитися 10 вересня 2016 року.
Тобто, фактично вона була звільнена з роботи без попередження, до припинення строку трудового договору.
Також їй стало відомо, що ОСОБА_3 з відпустки на роботу у вересні 2015 року фактично не вийшла і залишається у відпустці по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку.
Посилаючись на те, що оскільки її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, просила суд поновити її на роботі, як бухгалтера КП «Запорізький обласний центр охорони праці» Запорізької обласної ради, визнавши наказ № 14-К від 01 вересня 2015 року незаконним, стягнути з відповідача 2 269 грн. 96 коп. середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.09.2015 року по 30.09.2015 року, стягнути моральну шкоду в сумі 3 000 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2015 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку(п.2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Згідно ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до роз”яснень п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року із подальшими змінами „Про практику розгляду судами трудових спорів”, при укладанні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, поверненням на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною).
Судом встановлено, що за наказом № 09-К від 26.09.2014 року ОСОБА_2 була прийнята на посаду бухгалтера з 26.09.2014 року до 10.09.2016 року, з умовами прийняття - на період відсутності основного працівника позивач була ознайомлена, що підтверджується її підписом у наказі, і погоджувалась з ними(а.с.6).
Згідно наказу № 14-к від 01.09.2015 року про припинення трудового договору, підставою звільнення ОСОБА_2 відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України стало припинення з 02.09.2015 року відпустки основного працівника ОСОБА_3 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку(а.с.7).
Порядок надання жінці частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною визначається ст. 181 КЗпП України, згідно якої відпустка по догляду за дитиною надається жінці повністю або частково протягом періоду до досягнення дитиною віку трьох років. При цьому жінка може за своїм розсудом у будь-який час перервати частково оплачувану відпустку, а потім знову зажадати надання такої відпустки.
При бажанні одержати відпустку жінка подає відповідну заяву на ім”я власника або уповноваженого ним органу. Надання відпустки оформляється наказом. При бажанні вийти на роботу до закінчення встановленого наказом строку відпустки жінка подає заяву. На підставі цієї заяви має бути виданий відповідний наказ.
Судом встановлено, що 31.08.2015 року ОСОБА_3 була подана заява про припинення відпустки по догляду за дитиною з 02.09.2015 року, на підставі якої директором КП «Запорізький обласний центр охорони праці» Запорізької обласної ради було видано наказ № 37-В від 31.08.2015 року про припинення бухгалтеру ОСОБА_3 відпустки по догляду за дитиною з 02.09.2015 року(а.с.22,25).
Враховуючи, що умовами трудового договору ОСОБА_2 було передбачено, що вона прийнята на роботу на період відсутності основного працівника, суд дійшов правомірного висновку, що звільнення її в день, що передував дню виходу на роботу ОСОБА_3, тобто 01.09.2015 року, не суперечило вимогам трудового законодавства.
Висновок суду є правильним, оскільки вказаний у наказі № 09-К від 26.09.2014 року про прийняття ОСОБА_2 на роботу строк до 10.09.2016 року пов”язувався з умовою відсутності основного працівника, а тому достроковий вихід такого працівника з відпустки до названої дати допускав звільнення ОСОБА_2 у зв”язку з закінченням строку трудового договору.
Доводи ОСОБА_2 про те, що про звільнення вона належним чином не повідомлялась, спростовується матеріалами справи, зокрема, актами від 31.08.2015 року, від 01.09.2015 року(а.с.27, 28).
Враховуючи, що перерва частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною та надання такої відпустки залежить виключно від бажання жінки, на заміщення посади якої був прийнятий інший працівник, і не є правом власника або уповноваженого ним органу, висновок суду про те, що подання ОСОБА_3 заяви від 02.09.2015 року про бажання поновити відпустку по догляду за дитиною не є підставою вважати звільнення ОСОБА_2 01.09.2015 року незаконним, є правомірним.
Предметом розглянутого спору були вимоги ОСОБА_2 про поновлення на роботі у зв”язку із звільненням за наказом № 14-К від 01 вересня 2015 року, вимоги ж про укладання трудового договору з КП «Запорізький обласний центр охорони праці» Запорізької обласної ради нею не заявлялись, а тому предметом судового розгляду не були, що відповідає встановленому ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Ті докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Фактично доводи зводяться до іншої оцінки обставин справи, які відрізняються від зробленої судом першої інстанції оцінки, і підстав для скасування судового рішення не містять.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2015 року по даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: