Дата документу Справа №
Є.У. № 316/135/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Куценко М.О.
Провадження № 22-ц/778/6602/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
16 грудня 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Крилової О.В.
Суддів: Трофимової Д.А.
ОСОБА_2
При секретарі: Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради на заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 11 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради про стягнення орендної плати,
У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи було уточнено.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що 23.01.2012 року між ОСОБА_4 та відповідачем було укладено нотаріальний договір оренди автомобіля, за яким відповідачу було передано в оренду автомобіль, вантажний сміттєвоз, марки ГАЗ, моделі 5319, випуску 1990 року, шасі (кузова, рами) № ХТН531900L1221679, реєстраційний номер НОМЕР_1, колір синій.
22.08.2014 року між ОСОБА_4 та позивачем був укладений нотаріальний договір відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_3 були передані усі права за вищевказаним договором, у тому числі право вимагати належного виконання усіх зобов'язань боржника (КП “ПКВ”), викладених в основному договорі, які виникли на момент укладення цього договору, але не виконані боржником, і які виникнуть в майбутньому, у тому числі неустойки, відшкодування збитків та шкоди, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань боржником.
Про факт відступлення прав відповідач був повідомлений письмово нотаріусом.
Протягом дії договору оренди відповідачем систематично порушувалися зобов'язання в частині сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Згідно п. 3.1 договору оренди він діє з 01.01.2012р. по 30.06.2012р.
Після закінчення вказаного договору орендар не повернув автомобіль орендодавцю і продовжив ним користуватися. Враховуючи, що після 30.06.2012р. орендар не повернув орендодавцю орендоване майно, а орендодавець не висловив жодних заперечень проти цього, слід дійти висновку, що дія договору оренди продовжилася до того моменту, поки автомобіль фактично не було повернуто орендодавцю.
Орендну плату, яка згідно п. 4.1 договору оренди складає 8 000 грн. в місяць, відповідач не сплачував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за весь період оренди з 23.01.2012р. по 17.07.2014р. (29 місяців та 24 дня) в сумі 238 400 грн.
12.01.2015 року ОСОБА_3 на адресу відповідача направив письмову вимогу про сплату заборгованості від 12.01.2015 року, строк на добровільне перерахування боргу сплинув 20.01.2015р., але на рахунок позивача гроші не надійшли.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь орендну плату за період з 23.01.2012р. по 17.07.2014р. включно в сумі 238 400 грн., розраховані станом на лютий 2015 року інфляційні втрати в сумі 84 736 грн. та розраховані станом на лютий 2015 року 3 % річних в розмірі 13 020 грн.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 11 червня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто з КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_3 орендну плату за період з 23.01.2012 року по 17.07.2014 рік включно в сумі 238 400 грн., розраховані станом на лютий 2015 року інфляційні втрати в сумі 84 736 грн. та розраховані станом на лютий 2015 року 3 % річних в сумі 13 020 грн.
Стягнуто з КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 3 388,73 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Сторони, їх представники до апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що у справі є докази (рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення). Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, така неявка сторін, їх представників не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Справа розглянута у відсутність осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтями 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 січня 2012 року між ОСОБА_4 та відповідачем в особі генерального директора ОСОБА_5 було укладено нотаріальний договір оренди автомобіля, за яким відповідачу було передано в оренду автомобіль, вантажний сміттєвоз, марки ГАЗ, моделі 5319, випуску 1990 року, шасі (кузова, рами) № ХТН531900L1221679, реєстраційний номер НОМЕР_1, колір - синій. Згідно п. 3.1 договору оренди - даний договір діє з 01 січня 2012 року до 30 червня 2012 року (а.с. 5-6).
Вищезазначений автомобіль, свідоцтво про реєстрацію ТЗ та ключі від автомобіля було передано орендодавцю 23.01.2012р., що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 23.01.2012р. (а.с. 7).
В подальшому відповідно до договору відступлення права вимоги від 22.08.2014 року ОСОБА_4 передав належне йому право вимоги за вищевказаним договором оренди ОСОБА_3, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором. Згідно умов вказаного договору ОСОБА_3 переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного виконання зобов'язань боржника, викладених в основному договорі, які виникли на момент укладення цього договору, але не виконані боржником, і які виникнуть в майбутньому, у тому числі неустойки, відшкодування збитків та шкоди, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань боржником (а.с. 9-10).
Про факт відступлення прав відповідач був повідомлений письмово нотаріусом (а.с. 11, 12, 13).
Згідно ч. 1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що сторонами не надано доказів направлення заперечень проти поновлення договору, а відповідачем не надано доказів повернення автомобіля орендодавцю після закінчення строку його дії. Навпаки, в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт продовження використання орендованого автомобіля після закінчення строку дії договору оренди.
Відповідач вперше звернувся до орендодавця з пропозицією про повернення автомобіля рекомендованим листом № 1531 від 17.07.2014р., зазначивши у листі, що автомобіль перебуває на території КП “ПКВ” (а.с. 45, 46).
З урахуванням викладеного вище, суд підставно вважав доведеним факт перебування орендованого автомобіля в користуванні відповідача в період з 23.01.2012 року по 17.07.2014 року.
Далі, згідно п. 4.1 договору оренди розмір орендної плати складає 8 000 грн. на місяць.
Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідач не надав доказів належного виконання зобов'язань з оплати наданих послуг, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення орендної плати за період з 23.01.2012 року по 17.07.2014 в сумі 238 400 грн. підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції також врахував вимоги закону і підставно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог за період з лютого 2012 року по лютий 2015 року згідно наданого позивачем розрахунку. Правильність наданого ОСОБА_3 розрахунку відповідачем не спростована, доказів в обґрунтування його неправильності ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.
Так, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту передачі орендованого майна орендарю спростовані під час апеляційного розгляду справи. Як зазначалося вище, автомобіль, свідоцтво про реєстрацію ТЗ та ключі від автомобіля було передано орендодавцю 23.01.2012р., що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 23.01.2012р.
Посилання у скарзі на те, що акт приймання-передачі орендованого майна від 23.01.2012р. містить недостовірні відомості, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджені обставини щодо сплати відповідачем орендної плати за договором оренди, зокрема, судом не витребувані з банківських установ дані щодо сплати КП “ПКВ” орендної плати, оскільки дані бухгалтерського обліку були викрадені з підприємства у серпні 2014 року, не спростовують правильність висновків суду.
Так, за ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За ст. 11 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Справа розглянута судом у відповідності з вимогами ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення проти позову, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.
Решта доказів та обставин, на які посилається КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та постановив законне і обґрунтоване рішення відповідно до вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України.
Крім того, у разі відмови КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача витрат у вигляді судового збору, понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради відхилити.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 11 червня 2015 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: