Дата документу Справа №
Є.у.№319/1177/15
Провадження №22-ц/778/6901/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скляр С.Ю.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
23 грудня 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.,
суддів: Сапун О.А.,
ОСОБА_2,
при секретарі: Евальд Д.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-
У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОКП «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Свої позовні вимоги мотивували тим, що з 30.04.2009 року він працював на посаді слюсаря по ремонту котрольно-вимірювальних приладів та автоматики у Виробничій одиниці «Сніжнетепломережа» ОКП «Донецьктеплокомуненерго», яка є відокремленим підрозділом ОКП «Донецьктеплокомуненерго» без права юридичної особи, та звільнився 28.11.2014 року на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. З дня звільнення по час звернення до суду відповідач не виплатив йому заборгованість з заробітної плати в сумі 4 664 грн. 84 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (за 166 днів) у сумі 60 506 грн. 16 коп.
З цих підстав просив суд стягнути належні йому суми з ОКП «Донецьктеплокомуненерго», яке є юридичною особою та не виконує свої зобов'язання щодо виплати заробітної плати, а також відшкодувати завдану моральну шкоду у сумі 5000 грн.
Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОКП «Донецьктеплокомуненерго» на користь ОСОБА_3 Федорвича заборгованість по заробітній платі за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року у сумі 4 664 грн. 84 коп., у відшкодування моральної шкоди 500 грн., а всього грошових коштів в сумі 5 164 грн. 84 коп.
В задоволенні позову в іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОКП «Донецьктеплокомуненерго».
В апеляційній скарзі ОКП «Донецьктеплокомуненерго», посилаючись на відсутність заборгованості по виплаті ОСОБА_3 заробітної плати, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недійсність наданих посадовими особами ВО «Сніжнетепломережа» та завірених печаткою ВО документів, просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та моральної шкоди, в іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача.
У судове засідання апеляційного суду Запорізької області сторони не зявилися, про час і місце розгляду справи повідомлені відповідн до положень статті 74 ЦПК України.
ОСОБА_3 подав заяву про розгляд справи у його відсутності. Апелянт про причини неявки суд не сповістив. На підставі частини 2 статті 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 за наказом № 87-к від 30 квітня 2009 року був переведений на посаду слюсаря по ремонту КІПіА 4 розряду в ОКП «Донецьктеплокомуненерго» ВП ВО «Сніжнетепломережа». З 28 листопада 2014 року звільнений наказом № 482-к від 28.11.2014 року на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням ( а. с. 5-8 ).
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Під час звільнення з нею не було проведено повного розрахунку та наявна заборгованість по заробітній платі.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Як передбачено статтею 83 КЗпП України, статтею 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не виплачена заробітна плата за відпрацьований час за листопад 2014 року, тому позивач має право вимагати стягнення суми заборгованості, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 4664 грн. 84 коп. ( а.с. 4,9-15 ).
За змістом статей 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування (отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно поклав на відповідача обов'язок доказування факту виплати заробітної плати ОСОБА_4 є неприйнятними. У трудових спорах тягар доказування покладається на власника.
Відповідно до статей 115,116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець, а не позивач.
У підтвердження розміру заборгованості по заробітній платі ОСОБА_3 надав довідку № 1230 про заборгованість по заробітній платі, яка видана ВО «Сніжнетепломережа» ОКП «Донецьктеплокомуненерго» від 28 листопада 2014 року про розмір заборгованості - 4 664 грн. 84 коп. та розрахунковий лист за табельним номером 6131 ( а.с.4,9,10 ).
Здійсненні нарахування по заробітній платі відповідач не спростував. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності відомостей, викладених в довідці підприємства про розмір заборгованості по заробітній платі, оформленої відповідно діючого трудового законодавства за підписом директора і головного бухгалтера з прикладенням печатки. На час надання вказаної довідки посадові особи, які посвідчили відомості, викладені у довідці, продовжували виконувати свої обов'язки та не були звільненні, печатка виробничої одиниці не була визнання недійсною. Наказ № 186 про визнання печатки недійсною було видано лише 30.07.2015 р., а оголошення в газеті «Урядовий кур'єр» було розміщено 12 серпня 2015 р. ( а.с. 60-61 ).
Посилання відповідача на захоплення фінансової та технічної документації не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки відповідачем не надано жодного доказу щодо виплати позивачу заробітної плати за вказаний період та компенсації за невикористану відпустку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку суд першої інстанції виходив з того, що відсутня вина відповідача в невиплаті позивачу заробітної плати, а тому підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку не має.
У підтвердження відсутності вини відповідача суд послався на матеріали справи, а саме заяви в порядку статті 214 КПК України на ім'я слідчого СВ Ізюмського МВ МВС України в Харківської області, начальника Служби Безпеки України в Донецькій області, міністра МВС України про відкриття кримінального провадження з приводу захоплення приміщення, матеріальних цінностей та документації, з яких убачається, що невідомими особами захоплено майно відповідача (у тому числі ВО «Сніжнетепломережа»), правова та фінансова-бухгалтерська документація, що призвело до неможливості соціального захисту працівників. За фактами, викладеними у заявах, проведено перевірку та внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050000000849 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 341 КК України.
Судом також в якості доказу прийнято сертифікат (висновок), що був виданий Торгово-промисловою палатою України 28 серпня 2014 року за № 2644/05-4, про настання обставин непереборної для ОКП «Донецьктеплокомуненерго» сили у зв'язку з заходами проведення антитерористичної операції, викликаною терористичні акти, диверсії, захоплення будівель і споруд, захоплення заручників, блокування і пошкодження об'єктів транспортної системи, відсутність ефективного контролю органів державної влади вчиненням озброєними конфліктом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Район проведення антитерористичної операції - це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
Згідно Указу Президента України від 14.04.2014 №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» розпочато антитерористичну операцію на території Луганської та Донецької областей України.
Міста Сніжне та Донецьк Донецької області відносяться до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція
Відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» упродовж терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Таким чином, суд встановив, що затримка виплати ОСОБА_3 належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, а внаслідок обставин непереборної сили. Ці обставини позивач не оспорює.
Виходячи з цих обставин, суд визнав, що відсутні підстави для застосування щодо відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
За положеннями ст.ст. 117, 237-1 КЗпП України для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні та відшкодування моральної шкоди обов'язковою умовою є наявність вини підприємства.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України № 6 - 2159цс15 від 11 листопада 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Отже, оскільки не встановлено протиправної бездіяльності відповідача стосовно позивача, відсутні правові підстави і для покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди.
Відповідно до статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Виходячи з викладеного суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення в частині стягнення моральної шкоди з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 5 статті 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
При зверненні до суду позивач судовий збір з позовної заяви не сплачував.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково в сумі 4 664 грн. 84 грн., апеляційну скаргу задоволено в частині оскарження стягнення 500 грн. моральної шкоди, відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» з ОКП «Донецьктеплокомуненерго» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 839 грн.
Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» задовольнити частково.
Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року в частині стягнення моральної шкоди в сумі 500 грн. скасувати і змінити в частині стягнення судового збору.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Стягнути з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в доход держави судовий збір в сумі 839 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: