Справа № 415/3980/15-ц
Провадження № 2/415/2452/15
07.12.15 року м. Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області в складі:
головуючого судді Калмикової Ю.О.,
при секретарі Нескородовій Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням, третя особа - ОСОБА_3, -
ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням, третя особа - ОСОБА_3.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 09.06.2011 року згідно з договором купівлі-продажу квартири він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1. Також право спільної власності на спірну квартиру надійшло його дружині - ОСОБА_3 та сину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. 21.06.2011 року в якості тимчасового жильця у вказане житлове приміщення був вселений та зареєстрований ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. З січня 2013 року по теперішній час відповідач у спірній квартирі не проживає. За вказаний час будь-яких відомостей про себе не повідомляв та ніякого зв'язку не підтримував. Таким чином, Відповідач за місцем постійної реєстрації не проживає без поважних причин, ним фактично обрано інше місце проживання, будь-які його особисті речі в квартирі відсутні. Відповідач не сплачує плату за користування житлом і комунальні послуги, всі обов'язки по утримання квартири несуть відповідач із третьою особою. На даний час в квартирі зареєстровано п'ять осіб: позивач, третя особа, син - ОСОБА_5 та донька - ОСОБА_6, і відповідач. Наявність реєстрації Відповідача у належній йому квартирі позбавляє його можливості в повній мірі користуватися належними йому правами по утриманню житла. Тому просив суд визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартира АДРЕСА_2.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, позов підтримав, просив задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Позивач не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідачів.
У зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе слухати справу за відсутністю відповідачів, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, встановленими наступні обставини.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Спір між позивачем та відповідачем виник з приводу того, що позивач ОСОБА_1 вважає відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а себе добросовісним користувачем, наймачем та власником спірної квартири, право якого порушується.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Цим правом закріплена недоторканість житла, яка проголошена також ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.
У зв'язку з цим необхідно звернутися до правових позицій Європейського суду з прав людини, а саме в розумінні пункту 1 ст. 8 Конвенції, яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеними чи позбавленим свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав особи на житло (рішення у справі «Пауел та Райнер проти Великобританії» (PowellandRaynerv. theU.K.) від 21.02.1990 р., статус рішення - остаточне).
Такий загальний захист поширюється як на власника житла (рішення у справі «Джілов проти Великобританії» (Gilowv. theU.K.) від 24.11.1986 р., статус рішення - остаточне), так і на наймача житла (рішення у справі «Ларкос проти Кіпру» (Larkosv. Cyprus) від 18.02.1999 р., статус рішення - остаточне).
З позовної заяви вбачається, що до суду звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа - ОСОБА_7.
Позивач у зазначеній позовній заяві просить суд: 1) визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3.
За позовами про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, слід враховувати, позивачем в даній категорії справ може бути наймодавець житла або один з наймачів житла. Відповідно відповідачем по справі буде особа, яка втратила право користування житлом.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 09.06.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстром № 1434, ОСОБА_9 зобов'язується передати квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка діє від свого імені та від імені свого малолітнього сина ОСОБА_4, які зобов'язуються прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму.
Згідно з Витягом з Державного реєстру правочинів № 9996912 від 09.06.2011 р., виданим приватним нотаріусом ОСОБА_8, договір купівлі-продажу за реєстром № 1434 зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за № 4487539.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 30285519 від 14.06.2011 р., виданим Лисичанським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_5 зареєстрована за ОСОБА_4 в розмірі 1/2 частки, ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки, ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частки, номер запису 915, в книзі 27.
Згідно з інформаційною довідкою № 41147282 від 24.07.2015р. власниками квартири АДРЕСА_6, на праві приватної спільної часткової власності є ОСОБА_4 - 1/2 частини, ОСОБА_3 - 1/4 частини, ОСОБА_1 - 1/4 частини.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що власниками квартири АДРЕСА_5 є позивач ОСОБА_1, його дружина ОСОБА_3 та його син ОСОБА_1.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом. Право користування житлом втрачає член сім'ї власника у разі відсутності без поважних причин понад рік.
Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися в спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім'ї. Тому в даному випадку власник повинен звертатися до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Як вбачається з позовної заяви відповідач - ОСОБА_10 21.06.2011 року був вселений та зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_3 в якості тимчасового жильця. Отже, відповідач не був вселений та зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_3 як член сім'ї наймача та не є ним на час подання даної позовної заяви, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що позивачем ОСОБА_1 обраний неправильний спосіб захисту свого порушеного права у виді позовної заяви з вимогами визнати втративши право користування житлом відповідача ОСОБА_2.
Окрім цього, слід зауважити, що власником спріної квартири є не тільки позивач ОСОБА_1, а також дружина позивача, що зазначена третьою особою у позові - ОСОБА_3, та їх син - ОСОБА_4, отже, наявність реєстрації відповідача ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_7 порушує право власності не тільки позивача ОСОБА_1, а також інших співвласників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у зв'язку з чим з позовною заявою до суду про захист свого права повинні звертатися всі співвласники спірного житла.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням, третя особа - ОСОБА_3, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення у справі «Пауел та Райнер проти Великобританії» (PowellandRaynerv. theU.K.) від 21.02.1990 р., статус рішення - остаточне, рішення у справі «Джілов проти Великобританії» (Gilowv. theU.K.) від 24.11.1986 р., статус рішення - остаточне, рішення у справі «Ларкос проти Кіпру» (Larkosv. Cyprus) від 18.02.1999 р., статус рішення - остаточне, ст.ст. 16, 405 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням, третя особа - ОСОБА_3, відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному суді Луганської області через Лисичанський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
СУДДЯ Ю.О. КАЛМИКОВА