22 грудня 2015 року м. Київ К/800/24061/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції, треті особи Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, Публічне акціонерне товариство «Трест Київміськбуд-6» про визнання дій неправомірними, стягнення коштів,
У листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції, треті особи Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, Публічне акціонерне товариство «Трест Київміськбуд-6» про визнання неправомірними дій щодо невиконання судового рішення, стягнення проіндексованого відшкодування за період з 1 грудня 2010 року по 31 жовтня 2012 року в сумі 7310 грн. 01 коп. та моральної шкоди в розмірі 23000 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві щодо неналежного надіслання стягувачу постанови про відкриття виконавчого провадження від 10 лютого 2012 року з примусового виконання виконавчого листа №2-113 від 12 грудня 2011 року та неналежного проведення виконавчих дій з виконання зазначеного виконавчого листа. Стягнуто з Держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ОСОБА_4 суму завданої моральної шкоди в розмірі 1000 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року постанову суду першої інстанції змінено в частині. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь ОСОБА_4 суму завданої моральної шкоди в розмірі 1000 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2003 року (справа № 2-113/2003) позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з тресту «Київміськбуд-6» на користь ОСОБА_4 вартість кімнатної крісло-коляски мод. М-201 - 1200 грн.; вартість дорожньої крісло-коляски мод. 215 - 7200 грн.; компенсацію вартості санаторно-курортних путівок за 1999-2000 роки - 4260 грн.; 14990 грн. на придбання транспортного засобу автомобіля «Таврія» з ручним керуванням; щомісячні виплати на компенсацію за постільну білизну в сумі - 42 грн. 31 коп.; 26 грн. 60 коп. на звичайний догляд, 118 грн. на сторонній догляд, 8 грн. 90 коп. побутову допомогу; 22 грн. 80 коп. доповнення до додаткового харчування; 89 грн. 29 коп. витрати на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля. Також стягнуто з тресту «Київміськбуд-6» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 2000 грн.
На виконання вказаного рішення 17 червня 2003 року судом видано виконавчий лист, який 18 червня 2003 року передано на примусове виконання до відповідача. Оригінал вказаного виконавчого листа про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-6» на користь ОСОБА_4 23697 грн. 90 коп. та 2000 грн. повернуто до вказаного суду у зв'язку з виконанням.
У зв'язку з невиконанням рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2003 року в частині щомісячних виплат позивач неодноразово (1 липня 2005 року, 5 жовтня 2005 року, 17 липня 2006 року, 1 листопада 2010 року, 12 вересня 2012 року) звертався до відповідача із заявами про стягнення з боржника в примусовому порядку щомісячних виплат.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2011 року (справа № 2а-18772/10/2670) визнано протиправними дії відповідача щодо неналежного виконання виконавчого листа, виданого 17 червня 2003 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 2-113/2003, та зобов'язано відповідача здійснити дії щодо виконання зазначено виконавчого листа в частині стягнення з боржника щомісячних виплат у спосіб та в межах строку, визначеного законом.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року задоволено подання відповідача та видано дублікат виконавчого листа у справі № 2-113/2003.
10 лютого 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-113/2003 (дубліката), виданого Дніпровським районним судом м. Києва 12 грудня 2011 року, та встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. Копії постанов про відкриття виконавчого провадження 10 лютого 2012 року направлено сторонам виконавчого провадження простою кореспонденцією.
Задовольняючи позов частково та стягуючи на користь позивача 1000 грн. моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державний виконавець протиправно у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення періодичних платежів встановив боржнику строк для добровільного виконання виконавчого листа, замість того, щоб здійснювати заходи щодо його примусового виконання, до того ж, надіслав копію постанови про відкриття зазначеного виконавчого провадження учасникам виконавчого провадження простою кореспонденцією замість рекомендованої.
Змінюючи частково постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сума завданої моральної шкоди в розмірі 1000 грн. має бути стягнута на користь позивача з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог або якщо рішення підлягає негайному виконанню строк, встановлений частиною другою цієї статті, не надається.
Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
За таких обставин, коли державний виконавець при відкритті виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення періодичних платежів (щомісячних виплат) в порушення ч. 4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» надав боржнику строк для добровільного виконання вказаного рішення, а копію постанови про відкриття вказаного виконавчого провадження надіслав сторонам не рекомендованою кореспонденцією, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправними дій відповідача.
Висновок суду апеляційної інстанції про стягнення заподіяної позивачу моральної шкоди саме з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст. 56 Конституції України та ст. 1174 ЦК України, оскільки заподіяна органом державної влади шкода повинна відшкодовуватися за рахунок коштів бюджету, передбачених для цього органу, а останній зобов'язаний вжити всіх заходів для забезпечення відповідних асигнувань на цю ціль, якщо його вина буде доведена в судовому порядку.
За правилами ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Згідно ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента від 13 квітня 2011 року № 460/2011 Державна казначейська служба України та її територіальні органи є окремими юридичними особами, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників державного бюджету, тобто фактично виконують функції банку. Державна казначейська служба України є урядовим органом, кошти для якої виділяються з державного бюджету України лише на цілі, які передбачені бюджетною програмою. На рахунках Державної казначейської служби України обліковуються кошти, які закладені для його функціонування, як юридичної особи, тобто на виплату заробітної плати працівникам, на закупівлю товарів, технічне обслуговування тощо. Погашення зобов'язань, які виникли у державних органів в тому числі і у зв'язку із завданням шкоди (збитків), здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, які обліковуються на рахунках розпорядника бюджетних коштів заподіювача шкоди, у випадку її доведення.
Що стосується решти позовних вимог ОСОБА_4, то суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про безпідставність цих позовних вимог, оскільки вони не ґрунтуються на законі та доказах.
Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанції та зміненого судового рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року та змінену постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2012 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.В. Тракало
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк