09 грудня 2015 року м. Київ К/800/25372/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцев М.П.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2012,
ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2012
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013
у справі № 2а-1716/08/1370 Львівського окружного адміністративного суду
за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Профліга»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Аргус компані ЛТД»
про визнання недійсним господарського зобов'язання та стягнення коштів,
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013, закрито провадження у справі у частині позовних вимог про визнання недійним господарського зобов'язання між ТОВ «Аргус Компані ЛТД» та ТОВ «Профліга» на загальну суму 3688439,00грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Відповідачі не реалізували своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
У судовому процесі встановлено, що між ТОВ «Аргус Компані ЛТД» та ТОВ «Профліга» було укладено ряд правочинів на загальну суму 3688439,00 грн., в тому числі ПДВ 614739,90 грн., з посиланням на виконання яких ТОВ «Аргус Компані ЛТД» були виписані податкові накладні, датовані з 02.01.2007 по 30.04.2007, на підставі яких ТОВ «Профліга» збільшило податковий кредит на зазначену суму ПДВ.
Згідно з частиною 1 ст. 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до частини 1 ст. 208 цього Кодексу у разі якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведені законодавчо встановлені положення слід застосовувати з урахуванням того, що до 1 січня 2011 року правочин, вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, як такий, що суперечить моральним засадам суспільства, згідно з частиною 1 ст. 203 та з частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом законом не вимагалось.
У зв'язку з цим суд першої інстанції правильно застосував вище наведені норми і закрив провадження у справі у частині позовних вимог про визнання недійсними господарських зобов'язань між відповідачами на підставі пункту 1 частини першої ст. 157 КАС України.
Як на підставу позову, ДПІ посилається на вчинення відповідачами правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме: з метою створення штучних умов для податкового кредиту у ТОВ «Профліга», а відтак з метою ухилення від сплати податків. Такий висновок ДПІ обґрунтовує тим, що ТОВ «Аргус Компані ЛТД» не знаходиться за юридичною адресою, податкову звітність з податку на додану вартість подало лише за серпень 2006 року, та й то з нульовими показниками; не сплачувало податкові зобов'язання, зареєстроване на осіб, які підприємницьку діяльність не здійснювали, а тому податкові накладні, виписані від імені ТОВ «Аргус Компані ЛТД» не уповноваженою особою, не є підставою для декларування сум податкового кредиту. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ «Аргус Компані ЛТД» внесено запис про не підтвердження відомостей про юридичну особу, а стосовно ТОВ «Профліга» - про відсутність за місцезнаходженням (а.с. 124, 128).
За змістом норми частини 1 ст. 208 ГК застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як стягнення в доход держави всього одержаного за правочином, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, можливо за умов виконання цього правочину хоча б однією стороною або вчинення будь-яких дій на його виконання. У той же час, ДПІ у судовому процесі не наводила доводів щодо виконання правочинів між ТОВ «Аргус Компані ЛТД» та ТОВ «Профліга» хоча ю одним із них, окрім як виписування податкових накладних ТОВ «Аргус Компані ЛТД» та збільшення на їх підставі ТОВ «Профліга» суми податкового кредиту.
Відповідно до частини 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (ЦК) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 2 цієї статті).
Частиною 1 ст. 234 ЦК встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Дії юридичної особи щодо збільшення показників у податкового обліку з метою зменшення податкових зобов'язань не є правочином у розумінні ЦК, так як відсутні докази укладення правочинів і, відповідно, виконання обома або однією із сторін. Правильним способом захисту прав держави у податковому відношенні у випадку, коли у податковому обліку відтворено фіктивну (безтоварну) господарську операцію, щодо якої не було здійснено будь-яких дій, з метою незаконної податкової мінімізації, є виключення з податкового обліку фінансових показників цієї операції та притягнення осіб, які вчинили податкове правопорушення, до встановлених законом видів юридичної відповідальності.
Стосовно застосування норми ст. 250 ГК висновки судів попередніх інстанцій є правильними лише частково.
Згідно з частиною 1 ст. 250 ГК України в редакції, чинній до 1 січня 2011 року, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Конфіскаційні санкції, встановлені частиною 1 ст. 208 цього Кодексу, є адміністративно-господарськими санкціями, у зв'язку з чим їх застосування може здійснюватися з врахуванням вимог наведеної правової норми.
Суд першої інстанції дійшов правильних висновків як щодо юридичної природи наслідків, які ДПІ просила застосувати до відповідачів, як адміністративно-господарських санкцій, так і щодо присічного річного строку їх застосування. Разом з тим, підстав для застосування частини 1 ст. 250 ГК у суду не було, оскільки ця норма підлягає застосуванню в разі якщо в судовому процесі встановлено факт здійснення господарського зобов'язання, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, хоча б однією із сторін, що, однак, не було встановлено.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2012, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко
Судді: підписО.А. Веденяпін
підписМ.П. Зайцев