"22" грудня 2015 р. м. Київ К/800/29982/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 2252 від 11 листопада 2013 року щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області поновити його на посаді начальника відділу Державної автомобільної інспекції Бродівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що спірний наказ є незаконним та прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, оскільки службової дисципліни він не порушував.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 1999 року проходить службу в органах внутрішніх справ, з 19 березня 2013 року виконував обов'язки начальника відділу Державної автомобільної інспекції Бродівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, а з 22 квітня 2013 обіймав посаду начальника відділу Державної автомобільної інспекції Бродівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.
11 листопада 2013 року наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 2252 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДАІ ГУМВС України у Львівській області» за порушення службової дисципліни, самоусунення від виконання функціональних обов'язків, неналежну роботу підрозділу щодо профілактики аварійності на закріпленій території обслуговування, відсутність впливу на власників вулично-дорожньої мережі та залізничних переїздів, на діяльність автогосподарств перевізників пасажирів, невжиття належних заходів щодо зміцнення службової дисципліни серед підпорядкованого особового складу відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), на начальника відділу Державної автомобільної інспекції Бродівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області капітана міліції ОСОБА_4 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади.
Підставою для звільнення позивача із займаної посади став висновок службового розслідування, затверджений начальником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області 8 листопада 2013 року, проведеного щодо недоліків у службовій діяльності структурних підрозділів Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області. В ході службового розслідування встановлено, що позивач протягом 9-ти місяців 2013 року неналежно організовував роботу підрозділу щодо профілактики аварійності на закріпленій території обслуговування та впливу на учасників вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів автогосподарств перевізників пасажирів, не вживав належних заходів щодо зміцнення службової дисципліни серед підпорядкованого особового складу, самоусунувся від виконання функціональних обов'язків, що призвело до грубих недоліків на території обслуговування.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача із займаної посади є правомірним, оскільки службовим розслідуванням встановлено факт порушення ним службової дисципліни, порядок проведення службового розслідування та звільнення дотримано. До того ж, суди зазначили, що на час звільнення ОСОБА_4 із займаної посади, він мав незняте дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідність.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на законі.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення).
Відповідно до п. «є» ст. 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.
Згідно ст. 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Частиною 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
Виходячи зі змісту ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Проте, суди першої та апеляційної інстанцій вищенаведених вимог не врахували. Дійшовши висновку про те, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із займаної посади, накладене наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 2252 від 11 листопада 2013 року та дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідність, накладене наказом начальника Бродівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 466 від 24 жовтня 2013 року, застосовані до ОСОБА_4 за різні дисциплінарні правопорушення, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ст.ст. 76, 86, 159 КАС України належним чином не перевірили доводів позивача про те, що зазначені дисциплінарні стягнення накладені на нього за одне і те ж правопорушення, оскільки дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідність накладене за наслідками перевірки підпорядкованого йому підрозділу в липні-серпні 2013 року, а дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із займаної посади - за підсумками роботи підпорядкованого ОСОБА_4 підрозділу протягом 9-ти місяців 2013 року, у які входять періоди, що перевірялись в липні-серпні 2013 року та за які вже було накладено дисциплінарне стягнення, та не розмежували, які конкретно порушення дисципліни допустив позивач у липні-серпні 2013 року, а які - у вересні 2013 року.
Крім того, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій в порушення вимог статтей 161, 163 КАС України не перевірили чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; не зазначили обставин із посиланням на докази, а також мотивів, з яких відхилили доводи позивача про те, що відповідачем при проведенні службового розслідування та звільненні ОСОБА_4 не дотримано порядку та процедури проведення службового розслідування та звільнення, передбачених Дисциплінарним статутом та Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2013 року за № 541/23073.
Також всупереч вимог ст. 86 КАС України, за змістом якої суд оцінює докази, які є у справі, на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні в сукупності та, що ніякі докази не мають наперед встановленої сили, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили висновок службового розслідування та всупереч вимог ст. 76 КАС України не перевірили доводів позивача про те, що зазначений висновок не містить конкретних фактів допущених ОСОБА_4 порушень та суті цих порушень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно ч. 2 ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вищенаведених норм процесуального права, зокрема статей 76, 86, 159 КАС України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу положень ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.В. Тракало
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк