04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" грудня 2015 р. Справа№ 910/26402/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
ОСОБА_1
За участі представників:
від позивача: ОСОБА_2 - за дов.
від відповідача: ОСОБА_3 - за дов.
розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015
у справі №910/26402/15 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СУПЕРЩІТКА»
до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»
про стягнення 184 330,71 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СУПЕРЩІТКА» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі, відповідач або ДТГО «Південно-Західна залізниця») про стягнення 184 330,71 грн., з яких 163 172,00 грн. - основний борг, 18 641,84 грн. - пеня, 1 864,18 грн. - 3% річних та 652,69 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати наданих згідно Договору від 01.04.2015 послуг.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі № 910/26402/15 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУПЕРЩІТКА» 163 172 (сто шістдесят три тисячі сто сімдесят дві) грн. 00 коп. основної заборгованості, 17 872 (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн. 92 коп. пені, 1 864 (одну тисячу вісімсот шістдесят чотири) грн. 18 коп. 3% річних, 652 (шістсот п'ятдесят дві) грн. 69 коп. інфляційних втрат та 2 753 (дві тисячі сімсот п'ятдесят три) грн. 43 коп. судового збору.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі № 910/26402/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що позивач на виконання вимог пункту 4.3. Договору від 01.04.2015 не надавав відповідачу рахунку-фактури, що з огляду на умови Договору є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому строк виконання зобов'язань щодо оплати наданих послуг за договором не настав.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2015 апеляційну скаргу відповідача у справі прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 24.12.2015.
Представник позивача у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі. заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, у позові відмовити.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як підтверджується матеріалами справи, 01.04.2015 між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СУПЕРЩІТКА» (виконавець) укладено Договір, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується згідно умов та положень даного договору надавати послуги зі збору, вивезенню сміття із урн та контейнерів по вокзальному комплексу станції Київ-Пасажирський (Центральний та Південний вокзали, платформи Центрального вокзалу, підземні переходи та тунелі) до майданчика тимчасового зберігання сміття на господарському дворі, згідно переліку та об'ємів послуг. визначених в Додатку №2, що є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується їх прийняти та своєчасно оплатити (пункт 1.1. Договору).
За умовами пункту 3.1. Договору загальна вартість послуг зі збору, вивезенню сміття із урн та контейнерів по об'єкту складає 163 172,00 грн. згідно протоколу погодження договірної ціни на даний вид послуг (Додаток №1), що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 4.1. Договору оплата за надані послуги проводиться замовником не пізніше 10 банківських днів наступного місяця, згідно актів надання послуг, підписаних уповноваженими представниками обох сторін та рахунку-фактури, виставлених виконавцем.
Даний договір набирає чинності з дати підписання та діє з 01.04.2015 до 30.04.2015 (пункт 11.1. Договору).
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 163 172,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт №59 від 30.04.2015, який підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплений печатками підприємств.
Однак, відповідач у порушення умов Договору свої зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 163 172,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «СУПЕРЩІТКА» зверталось до відповідача з вимогою №22/3 від 22.09.2015, в якій просило виконати зобов'язання по Договору в частині оплати заборгованості на загальну суму 163 172,00 грн. Факт направлення вказаної вимоги на адреси відповідача підтверджується описами вкладення у цінний лист та поштовими квитанціями (том 1, а.с. 18-19).
Однак, ДТГО «Південно-Західна залізниця» відповіді на вимогу не надало та суму заборгованості не сплатило.
За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що оплата за надані послуги проводиться замовником не пізніше 10 банківських днів наступного місяця, згідно актів надання послуг, підписаних уповноваженими представниками обох сторін та рахунку-фактури, виставлених виконавцем.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на зазначене, враховуючи те, що факт надання позивачем визначених умовами Договору послуг, підтверджений підписаним сторонами та скріпленим печатками актом виконаних робіт №59 від 30.04.2015, та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг не спростований відповідачем належними доказами, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «СУПЕРЩІТКА» в частині стягнення з ДТГО «Південно-Західна залізниця» основного боргу в сумі 163 172,00 грн.
Водночас, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» щодо того, що рахунки-фактури на оплату послуг за Договором виконавцем замовнику не виставлялися, а отже і зобов'язання щодо оплати послуг за Договором у замовника не виникало, з огляду на наступне.
Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані позивачем послуги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі №3-3902к09.
Також, позивач просив стягнути з відповідача 18 641,84 грн. пені за прострочення замовником строків оплати послуг за Договором.
З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, пунктом 7.1. Договору передбачено, що у випадку прострочення замовником строків оплати, замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від належної до сплати суми за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє замовника від проведення передбачених договором розрахунків.
Враховуючи те, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за надані послуги, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 7.1. Договору, позивачем нараховано за період з 20.05.2015 по 05.10.2015 та заявлена до стягнення пеня в загальному розмірі 18 641,84 грн.
Водночас, колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, погоджується із висновками суду першої інстанції, що вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «СУПЕРЩІТКА» під час проведення розрахунку не було враховано, що розмір облікової ставки Національного банку України складає: з 04.03.2015 - 30% річних, з 28.08.2015 - 27% річних, а з 25.09.2015 - 22% річних. З огляду на зазначене, за арифметично вірним перерахунком пені, здійсненим судом першої інстанції, до стягнення з відповідача підлягає 17 872,92 грн. пені.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 864,18 грн. 3% річних та 652,69 грн. інфляційних втрат.
За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо можливості задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача 1 864,18 грн. 3% річних та 652,69 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.
Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, суду також не надано.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі №910/26402/15 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі №910/26402/15 залишити без змін.
Матеріали справи №910/26402/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
ОСОБА_1