04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" грудня 2015 р. Справа№ 911/4278/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Калатай Н.Ф.
ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,
представників:
від позивача ОСОБА_2 дов. від 20.02.2015 №20.02./15,
від відповідача ОСОБА_3 дов. від 21.12.2015 №б/н,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Завод порошкової металургії»
на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 (підписане 19.10.2015)
у справі №911/4278/15 (суддя Конюх О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Технохолдинг»
до Державного підприємства «Завод порошкової металургії»
про стягнення 39 335,99 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Технохолдинг» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Завод порошкової металургії» про стягнення 27 030,00 грн основного боргу, 397,67 грн 3% річних, 4 021,48 грн інфляційних втрат та 7 886,84 грн пені. При цьому, позивач просив покласти на відповідача судові витрати, в тому числі, на послуги адвоката та судовий збір.
Рішенням Господарського суду Київської області від 13.10.2015 позов задоволено повністю.
Стягнути з відповідача на користь позивача 27 030,00 грн основного боргу,
7 886,84 грн пені, 397,67 грн 3% річних, 4 021,47 грн інфляційних втрат та 1 218,00 грн судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Оскільки оригінал довіреності від 12.03.2015 в судовому засіданні не надався, за твердженнями апелянта, у суду відсутня можливість встановити чи відповідає зазначена довіреність вимогам, які сторонами визначено у п.6.2 договору поставки. При цьому, як вказував відповідач, судом першої інстанції надано неправильну оцінку твердженням відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що рахунок на оплату товару за договором поставки був направлений відповідачу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 09.12.2015. Ухвалу суду від 16.11.2015 надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.
09.12.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 розгляд справи відкладено на 28.12.2015.
У судовому засіданні 28.12.2015 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2014 між Державним підприємством «Завод порошкової металургії» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Технохолдинг» (постачальник) укладено договір поставки №0302/2014-01 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язався постачати, а покупець приймати та оплачувати продукцію згідно умов даного договору. Вид продукції, кількість і ціни продукції вказуються у рахунка-фактурах до даного договору.
Відповідно до п.2.1 договору ціна продукції вказується в рахунках-фактурах.
Оплата здійснюється на підставі рахунка протягом 3-х банківських днів з моменту його отримання покупцем (п.2.2 договору).
У п.2.3 договору визначено, що оплата здійснюється на умовах 100% передоплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Датою поставки вважається дата, зазначена у накладній. Право власності на продукцію та ризик випадкового пошкодження або знищення переходять до покупця при передачі товару згідно накладної (п.п.4.4, 4.5 договору).
Згідно з п.6.2 договору приймання продукції здійснюється відповідно до Інструкцій по прийманню продукції за кількістю і якістю №№ П-6, П-7.
Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2015. Договір може бути продовжений за письмовою згодою сторін (п.8.2 договору).
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
Частинами 1, 2 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (порошок мідний) вартістю 27 030,00 грн, що підтверджується копією видаткової накладної від 13.03.2015 № РН-0000016.
Підписанням видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», сторони зафіксували факт здійснення господарської операції, яка є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Товар, відповідно до наявної в матеріалах справи довіреності від 12.03.2015 серія 12ААЕ №166175 отриманий ОСОБА_4
Вказана довіреність містить відбиток печатки та штемпелю Державного підприємства «Завод порошкової металургії».
За таких обставин, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем у березні 2015 постановлено, а Державним підприємством «Завод порошкової металургії» прийнято товар на загальну суму 27 030 грн.
Як вже зазначалось, оплата продукції здійснюється на підставі рахунку протягом 3-х днів з моменту його отримання покупцем; оплата продукції здійснюється на умовах 100% передоплати.
Доказів здійснення позивачем попередньої оплати за договором матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 ст. 693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Згідно до частин 1, 4 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, виконання позивачем зобов'язання із поставки товару породжує обов'язок відповідача сплатити продавцю повну ціну переданого товару.
На підставі викладеного вище суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обов'язок відповідача по оплаті товару (порошку мідного) є таким, що настав.
Частина 1 ст.691 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно частини 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу (п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).
Враховуючи зміст укладеного між сторонами правочину, виходячи з відсутності проведеної відповідачем попередньої оплати, строк протягом якого покупець зобов'язаний виконати обов'язок по сплаті постачальнику вартості отриманого товару настав.
Доводи скаржника про те, що покупець має здійснити оплату поставленого товару на підставі виставлених позивачем рахунків, колегією суддів визнаються безпідставними, виходячи з такого.
Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунка-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість поставленого товару у строки, визначені укладеним договором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі №37/405.
Таким чином, підписуючи видаткову накладну від 13.03.20154 №РН-0000016 відповідачем посвідчено факт отримання у власність поставленого позивачем товару, погоджено його кількість, асортимент, комплектність та зовнішній вигляд, а відтак обумовлено виникнення обов'язку по його оплаті.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленої продукції належним чином не виконав, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість в сумі 27 030 грн. Тому позовна вимога про стягнення з відповідача 27 030 грн боргу обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів зазначає наступне.
В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).
Пунктом 5.1 договору передбачено, що пеня за просточення виконання зобов'язань за даним договором встановлюється у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов'язання за кожен день прострочення.
Позивач наводить розрахунок та просить стягнути з відповідача 7 886,84 грн пені з 17.03.2015 по 11.09.2015.
Перевіривши розрахунок, суд першої інстанції задовольнив вимогу про стягнення 7 886,84 грн пені, з чим погоджується колегія суддів.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Технохолдинг» було заявлено також вимоги про стягнення з відповідача 4 021,48 грн інфляційних втрат та 397,67 грн 3% річних, нарахованих за період з 17.03.2015 по 11.09.2015.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції визнав заявлені суми такими, що підлягають задоволенню, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції.
Частина 2 ст.101 ГПК України визначає, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами (постанова Верховного Суду України від 01.10.2002 у справі №30/63).
На підтвердження здійснення витрат на послуги адвоката подано витяг з договору від 17.03.2015 №1703-1 про надання правової допомоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Технохолдинг» та адвокатом ОСОБА_2 (а.с. 86), згідно якого клієнт доручає адвокату за плату надання правової допомоги як захиснику посадових осіб (працівників) та представнику клієнта в цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних та справах про адміністративні правопорушення, зносинах з будь-якими юридичними та фізичними особами, в тому числі органами державної влади та управління, місцевого самоврядування, правоохоронними, митними, судовими, органами державної податкової та виконавчої служби тощо. За виконання передбаченого умовами договору доручення клієнта адвокату виплачується винагорода, розмір якої фіксується сторонами в окремому додатку, який є його невід'ємною частиною.
В матеріалах справи також наявна довідка-розрахунок №01 про розмір коштів, що підлягають виплаті адвокату за надання правової допомоги у справі №911/4278/15 та квитанція до прибуткового касового ордера від 13.10.2015 №1310.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі №1-4/2013.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум (пункт 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7).
В порядку пункту 3.4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 № 637, видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий.
Враховуючи те, що у договорі про надання правової допомоги від 17.03.2015 №31703-1 (який має ширше застосування, ніж участь адвоката в господарській справі № 911/4278/15) відсутній порядок та засади формування розміру оплати адвокату за надані послуги, а також те, що витрати позивача мають бути підтверджені видатковим касовим ордером з підписами керівника та головного бухгалтера, або у випадку безготівкового розрахунку - платіжним дорученням, у суду відсутні підстави включати до судових витрат у даній справі витрати позивача на послуги адвоката.
При цьому, в наданій суду квитанції від 13.10.2015 у графі «підстава» відсутній номер та дата укладення договору, що в свою чергу не є беззаперечним доказом отримання адвокатом плати саме за договором від 17.03.2015 №1703-1, а не за будь-яким іншим правочином, укладеним з позивачем.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідача 3 410 грн витрат на послуги адвоката
Посилання скаржника на неповне з'ясування обставин, що мали значення під час прийняття Господарським судом Київської області 13.10.2015 рішення, колегія суддів також відхиляє з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Проте, неповного з'ясування обставин, що мали значення під час прийняття Господарським судом Київської області 13.10.2015 рішення, скаржником не наведено.
Решта доводів відповідача колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують висновків суду,які наведені вище.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Завод порошкової металургії» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 у справі №911/4278/15 - без змін.
2. Матеріали справи №911/4278/15 повернути до Господарського суду Київської області.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.І. Рябуха
Судді Н.Ф. Калатай
ОСОБА_1