ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.12.2015Справа №910/26482/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»
до 1. Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Дніпро» (далі - відповідач-1)
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» (далі - відповідач-2)
3. Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач-3)
про знаття арешту з майна .
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 19/3-02/147 від 09.11.2015 р.
від відповідача-1: ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 527 від 15.09.2015 р.;
від відповідача-2: ОСОБА_4 - представник за довіреністю № 28/11/2014 від 28.11.2014 р.
від відповідача-3: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай», Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту, накладеного постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 07.08.2014 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 44323927, з рухомого майна, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» та перебуває в заставі у Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відповідно до Договору застави № 484/31/6-2 від 02.09.2015 р. та Договору застави № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/26482/15 та призначено її до розгляду на 05.11.2015 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 26.11.2015 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 16.12.2015 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 р. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору в справі № 910/26482/15 на п'ятнадцять днів.
Позивач в судове засідання 16.12.2015 р. не з'явився, але 16.12.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи його тим, що повноважний представник Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» приймає участь в іншому судовому засіданні.
Представники відповідача-1, - 2 у судовому засіданні 16.12.2015 р. не заперечили проти задоволення даного клопотання.
Суд розглянув подане клопотання позивача в судовому засіданні 16.12.2015 р., та дійшов висновку про його задоволення.
Крім того, позивач 16.12.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав додаткові письмові пояснення по справі.
16.12.2015 р. відповідач-3 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача-3 в судове засідання 16.12.2015 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що представник позивача та відповідача-3 в судове засідання 16.12.2015 р. не з'явилися, вимоги попередніх ухвал Господарського суду міста Києва в справі № 910/26482/15 сторони в повному обсязі не виконали, суд, керуючись ст. 77 ГП України, ухвалою від 15.12.2015 р. розгляд справи № 910/26482/15 відклав на 22.12.2015 р.; зобов'язав учасників судового процесу надати суду певні документи та пояснення.
Представник позивача в судовому засіданні 22.12.2015 р. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 22.12.2015 р. проти позову заперечив.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 22.12.2015 р. проти позову заперечив; просив суд припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Розглянувши клопотання відповідача-2 про припинення провадження у справі № 910/26482/15, господарський суд відмовив в його задоволені з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Як зазначено в п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про зняття з нього арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 60 і 87 Закону України «Про виконавче провадження»), - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК України.
При цьому, пунктом 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» передбачено, що відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК України. Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121 ГПК.
З огляду на викладене, оскільки предметом позову ПАТ «Державний ощадний банк України» у даній справі є вимога про зняття арешту з майна ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», яке перебуває в заставі Банку, з огляду на те, що накладення вказаного арешту порушує права Банку, як заставодержателя, зокрема переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження, а вдповідачами -1 та -2 у справі є стягувач (ПАТ «ОСОБА_1 Дніпро») та боржник (ТОВ «ТК «Урожай») у виконавчому провадженні № 44323927, в рамках якого було накладено спірний арешт, які при цьому є суб'єктами господарювання, вказаний спір відповідно до приписів ст. ст. 1, 12, 13 ГПК України має розглядатися саме в господарських судах України.
Представник відповідача-3 в судове засідання 22.12.2015 р. не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача-3 про час та місце судового засідання, про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/26482/15.
У судовому засіданні 22.12.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
07.08.2014 р. Відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби України у виконавчому провадженні № 44323927, відкритому за виконавчим документом, виданим на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Дніпро» (далі - відповідач-1, ПАТ «ОСОБА_1 Дніпро») винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме майно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» далі - відповідач-2, Позичальник, Боржник), в тому числі і майно, що передане в заставу ПАТ «Державний ощадний банк України» (далі - позивач, ОСОБА_1) відповідно до Договору застави № 484/31/6-2 від 02.09.2011 р. та Договору застави № 484/31/603 від 02.09.2011 р.
Вищевказані відомості стали відомі позивачу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (ОСОБА_2 № 47663395 від 18.08.2015 р., запис № 17).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01,2015 р. № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» ліквідовано Державну виконавчу службу України. Згідно з зазначеною Постановою, завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладено на Міністерство юстиції України. У зв'язку із зазначеним вказані функції перейшли до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Отже, в рамках виконавчого провадження № 44323927, що у даний час перебуває у провадженні Вдділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач-3, ВПВР Департаменту ДВС МУЮ), за виконавчим документом на користь відповідача-1 на підставі вищевказаної постанови накладено арешт на все рухоме майно, що належить відповідачу-2, в тому числі і те, що передане в заставу позивачу.
Зважаючи на той факт, що 05.08.2011 р. між позивачем та відповідачем-2 укладено договір кредитної лінії № 26-15-09/11 (далі - Кредитний договір), з метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань за яким з ним були укладені договори застави № 484/31/6-2 від 02.09.2011 р. та № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р., дії державного виконавця, що виражені у накладенні арешту на все рухоме майно, в тому числі і те майно, що перебуває в заставі Банку, є, на думку позивача, такими, що порушують законні права Банку, як заставодержателя, в зв'язку з чим майно підлягає звільненню з-під арешту.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відносини застави регулюються Законом України «Про заставу» від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ (надалі - Закон № 2654-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 2654-ХІІ, застава - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, в силу якого заставодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Згідно з частиною 5 статті 18 Закону № 2654-ХІІ, якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Переважне право заставодержателів одного і того ж майна, що зареєстровані в один і той же день, визначається моментом реєстрації застави. Переважне право у задоволенні вимог із заставленого рухомого майна визначається на підставі моменту реєстрації застави та моменту реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін.
Приписами частини 1 статті 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими ;редиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з частиною 1 статті 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. Зазначені правові норми кореспондуються з нормами статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-ХІV (надалі - Закон № 606-ХІV).
Зокрема, частина 1 статті 54 Закону № 606-ХІV передбачає, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Відповідно до частини 3 статті 54 Закону № 606-ХІV, для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Частиною 4 статті 54 Закону № 606-ХІV передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Таким чином, з системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення звертається за наявності наступних умов: якщо право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів та якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, в свою чергу задоволення вимог інших стягувачів, ніж заставодержатель відбувається за рахунок залишку коштів після задоволення вимог заставодержателя відповідно до положень статті 43 Закону № 606-ХІV.
Також позивача посилається на правову позиції, викладену в листі Верховного Суду України від 01.02.2015 р. «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна», в якому зазначено, що згідно з ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: 1) виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч. 3 ст. 54 цього Закону). Вказані норми безпосередньо стосуються арешту як складової виконання рішення суду про задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями.
Отже, на думку позивача, за загальним правилом звернення стягнення на заставлене майно, за виконавчими документами допускається для задоволення вимог стягувачів-заставодержателів. Виключенням з цього правила є, зокрема, умова, коли право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів та коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
З огляду на викладене, суттєве значення для вирішення спору у даній справі є встановлення наявності чи відсутності умов, з якими Закон пов'язує можливість звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, для чого суду необхідно встановити момент виникнення у позивача права застави рухомого майна відповідача-2, вимога про зняття арешту з якого є - предметом спору в даній справі, та співвідношення дійсної вартості предмета застави на час розгляду даної справи із сумою невиконаного зобов'язання позичальника перед позивачем за Кредитним договором, в забезпечення виконання якого відповідачем-2 і було передано вказане майно в заставу Банку.
Позивач стверджує, що передбачені ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» умови, за наявності яких ДВС могла звернути стягнення на майно відповідача-2, як боржника у виконавчому провадженні, для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, відсутні, посилаючись на ч. 1 ст. 585 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про заставу», відповідно до яких право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.
Враховуючи положення вказаних законодавчих норм, право застави рухомого майна за Договорами застави № 484/31/6-2 від 02.09.2011 р. та № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р., виникло у позивача в момент укладення між сторонами вказаних договорів, а саме 02.09.2011 р.
При цьому, рішення господарського суду Донецької області у справі № 905/5150/13, за позовними вимогами Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Дніпро» до ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» про визнання права власності та солідарне стягнення заборгованості, виконавчий документ за яким перебуває на примусовому виконанні у відповідача-3, було винесено судом 01.10.2013 р.
Таким чином, право застави рухомого майна відповідача-2 за Договорами застави № 484/31/6-2 від 02.09.2011 р. та № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р. виникло у позивача до 01.10.2013 р., тобто до винесення судом рішення про визнання права власності та солідарне стягнення з відповідача-2 коштів, у зв'язку з чим така умова звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, як виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, в даному випадку відсутня.
При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що обтяження рухомого майна відповідача-2 на підставі укладених договорів застави № 484/31/6-2 від 02.09.2011 р. та № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р. було зареєстровано Державним підприємством «Інформаційний иентр» Міністерства юстиції України в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 05.09.2011 р. за № 11572020 та № 11572024 відповідно.
Водночас, арешт на рухоме майно відповідача-2 був накладений державним виконавцем ВПВР ДВС України 07.08.2014 р.; реєстрація публічного обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі постанови державного виконавця була здійснена 08.08.2014 р. за № 14485332.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р. № 1255-ІV (надалі - Закон № 1255-ІV), обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 12 Закону України № 1255-ІV, взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановленб цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 14 Закону України N 1255-ІV встановлено, що зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Відповідно до частини 3 статті 38 Закону України N 1255-ІV, якщо рухоме майно, яке є предметом публічного обтяження, є також предметом інших обтяжень, задоволення прав обтяжувача за публічним обтяженням або особи, на користь якої встановлено публічне обтяження, здійснюється в черговості згідно з пріоритетом публічного обтяження.
Частиною 2 статті 39 Закону України N 1255-ІV передбачено, що пріоритет публічного обтяження встановлюється з моменту його реєстрації. Зареєстровані публічні обтяження не мають пріоритету над обтяженнями того ж рухомого майна, які були зареєстровані раніше моменту реєстрації публічного обтяження, а також обтяженнями, які мають вищий пріоритет згідно з правилами, встановленими розділом III цього Закону.
З огляду на викладене, враховуючи те, що обтяження рухомого майна відповідача-2 на підставі Договорів застави № 484/31/6-2 від 02.09.2011 р. та № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р. були зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна раніше, ніж обтяження рухомого майна на підставі постанови державного виконавця ВПВР ДВС України від 07.08.2014 р., то ПАТ «Державний ощадний банк України» в даному випадку є обтяжувачем з вищим пріоритетом, а отже має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Крім того, позивач зауважив, що загальна вартість предметів застави за Договорами застави № 484/31/6-2 від 02.09.2011 р. та № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р. становить 29 019 365,00 грн та є у 60 разів меншою ніж розмір заборгованості Позичальника перед Банком.
Отже, вартість предмета застави за Договорами застави № 484/31/6-2 від 02.09.2011 р. та № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р. є значно меншою, ніж розмір заборгованості Позичальника перед ПАТ «Державний ощадний банк України» за Кредитним договором, що свідчить про відсутність іншої передбаченої Законом умови, за якої можливе звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, як перевищення вартості предмета застави над розміром заборгованості боржника заставодержателю.
Таким чином, вищезазначені обставини, на думку позивача, є належним та достатнім підтвердженням відсутності у відповідача-3 підстав для звернення стягнення на рухоме майно, що належить відповідачу-2 та перебуває в заставі ПАТ «Державний ощадний банк України», для задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями.
Відповідно до правової позиції, викладеної в листі Верховного Суду України від 01.02.2015 р. «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна», згідно із ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
Зі змісту позовної заяви ПАТ «Державний ощадний банк України» у даній справі вбачається, що предметом позову ПАТ «Державний ощадний банк України» є вимога про зняття арешту з майна ТОВ «ТК «Урожай», яке перебуває в заставі Банку, з огляду на те, що накладення вказаного арешту порушує права Банку, як заставодержателя, зокрема переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
При цьому, ПАТ «Державний ощадний банк України» не заявляються вимоги з приводу незаконності або протиправності дій, рішення або бездіяльності державної виконавчої служби. Тобто, позивачем не оспорюється законність накладеного арешту на інше майно боржника ТОВ «ТК «Урожай», крім майна, яке перебуває в заставі Банку, а позов про зняття арешту з майна заявлено в зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами боржника,
Отже, в даному випадку, заявлена Позивачем вимога про зняття арешту із заставленого майна безпосередньо пов'язана зі спором про переважне право звернення стягнення на вказане майно.
Зважаючи, що у позивача відсутній процесуальний статус сторони у виконавчому провадженні, оскарження постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження здійснюється в чіткій відповідності з приписами ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».
За таких обставин, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай», Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту, накладеного постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 07.08.2014 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 44323927, з рухомого майна, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» та перебуває в заставі у Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відповідно до Договору застави № 484/31/6-2 від 02.09.2015 р. та Договору застави № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р. (згідно з відповідним переліком).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до частини першої статті 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Виникнення майнових прав та обов'язків, відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, здійснюється з підстав: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», продаж предмета обтяження є підставою для припинення всіх існуючих забезпечувальних та публічних обтяжень щодо відповідного рухомого майна, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом.
Частиною 3 ст. 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі-Закон) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Господарським судом встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відділ) перебуває виконавче провадження № 44323927 з примусового виконання наказу № 905/5150/13 виданого 12.12.2013 р. Господарським судом Донецької області про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Золотий урожай» на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Дніпро» заборгованості за Кредитним договором № 030611-КЛТ від 03.06.2011 р. у сумі 7 704 304,82 доларів США.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Частинами 1, 2, 3 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
На підставі частини другої статті 25, статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.08.2014 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Судом встановлено, що позивач не звертався до органів Державної виконавчої служби щодо зняття арешту зі спірного майна.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 144 Господарського кодексу України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне майно, яке позивач просить звільнити з-під арешту, не належить на праві власності позивачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності або іншого речового права на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадової особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
У відповідності до частини 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За приписами ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, якими зокрема є накази господарських судів, ухвали.
Пунктом 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» визначено, що відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК.
Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121 2 ГПК.
Листом Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» дано наступне роз'яснення.
Застосовуючи передбачений п. 1 ст. 2, ст. 16 ЦК спосіб захисту цивільного права чи інтересу у справах за позовом про зняття арешту з майна деякі суди не враховують положень ст. 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» і роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року N 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (зі змінами), що ці вимоги мають ґрунтуватися на праві власності або володіння, і тому задовольняють їх без визнання права власності на спірне майно або за позовами не власників або володільців (кредиторів, що не є заставодержателями, в інших зобов'язаннях).
У таких випадках повинні застосовуватись інші відповідні способи судового захисту (наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі ст. 383 ЦПК, припинення дії, яка порушує право, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК).
Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач у справі № 910/26482/15 - ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про зняття арешту з майна, на яке він як заставодержатель має пріоритетне право, без визнання права власності на дане майно, то господарський суд дійшов висновку про невірно обраний позивачем спосіб захисту при зверненні з позовом у даній справі до суду.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Таким чином, вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай», Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту, накладеного постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 07.08.2014 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 44323927, з рухомого майна, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай» та перебуває в заставі у Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відповідно до Договору застави № 484/31/6-2 від 02.09.2015 р. та Договору застави № 484/31/6-3 від 02.09.2011 р., є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.12.2015.
Суддя Т.М. Ващенко