ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.11.2015Справа №910/24248/15
За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення 56 741,04 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_2- представник, довіреність № 155/1/03-28/5 від 06.01.2015;
Від відповідача: не з'явились
Від третьої особи: не з'явились
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 56 720,94 грн., а саме 43344,74 грн. орендної плати, 209,05 грн. компенсації витрат за користування земельною ділянкою, 7663,65 грн. пені, 352,29 гр. процентів річних та 5151,21 грн. втрат від інфляції, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 218,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №1574 про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду від 26.05.2014 в частині несвоєчасного внесення орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, за наявності якої останнім нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції у зазначених вище розмірах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/24248/15 та призначено до розгляду на 13.10.2015.
Також цією ухвалою залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради.
У судове засідання 13.10.2015 з'явилися представник позивача та відповідач особисто.
Уповноважений представник третьої особи у судове засідання 13.10.2015 не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи13.10.15 р. третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103035303433.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання через 13.10.2015 відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н б/д про долучення документів до матеріалів справи, а саме довідок про нарахування основного боргу, пені, процентів річних та втрат від інфляції. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 13.10.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи надійшли пояснення б/н б/д, в яких Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради повністю підтримує позовні вимоги позивача та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Пояснення б/н б/д судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.10.2015 розгляд справи № 910/24248/15 відкладено на 27.10.2015.
У судове засідання 27.10.15 р. з'явились представники позивача, третьої особи та відповідач особисто.
27.10.2015 у судовому засіданні судом оголошено перерву до 10.11.2015.
У судове засідання 10.11.2015 з'явилися уповноважені представники позивача третьої особи та відповідач особисто.
До початку судового засідання 10.11.2015 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н б/д про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання б/н б/д судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.11.2015 за клопотанням представника позивача продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 19.11.2015.
У судове засідання 19.11.2015 з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважені представники третьої особи та відповідач або його уповноважений представник у судове засіданні 19.11.2015 не з'явились.
Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення відкладення розгляду справи б/н від 10.11.2015.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 19.11.2015 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н б/д про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 19.11.2015 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 19.11.2015, яке долучено судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 19.11.15 р. представник позивача подав заяву б/н б/д із зазначенням періодів нарахування процентів річних, яка судом долучена до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засіданні 19.11.15 р. зміст позовних вимог та розрахунок позивача інфляційних витрат, долучений судом до матеріалів справи за клопотанням б/н б/д судом встановлено, що зазначена в останньому сума нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань становить 5171,31 грн., тобто вказаний розрахунок судом розцінено як заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині втрат від інфляції.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
У відповідності до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, а саме відповідачу було надано можливість ознайомлення, надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказаний розрахунок (заяву про збільшення розміру позовних вимог) до розгляду в частині втрат від інфляції і спір вирішується з її урахуванням.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та правових позицій, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 19.11.15р. сторонами суду не надано.
Документи, витребувані ухвалами суду від 14.09.2015, 13.10.2015, 10.11.2015 та 19.11.2015 відповідачем суду не надані.
Про поважні причини неявки представника третьої особи суд не повідомлено.
Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників третьої особи та відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач та третя особа не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань третьої особи на час розгляду справи 19.11.15 р., а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представників третьої особи та відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника третьої особи та відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для задоволення клопотання відповідача та відкладення розгляду справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін та відповідача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін та відповідач в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін та відповідачем не заявлено.
В судовому засіданні 19.11.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 26 травня 2014 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (наразі - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача у справі), Фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар за договором, відповідач у справі) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (балансоутримувач за договором, позивач у справі) укладено договір № 1574 про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду (далі - Договір), відповідно до якого орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 14 березня 2014 року №169 п. 1.2.8. передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва (далі - об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Родимцева Генерала, 12 А, для розміщення кафе з реалізацією підакцизних товарів.
Відповідно до п. 2.1. Договору об'єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею 37,60 кв. м, в тому числі 1 поверх - 37,60 кв.м., згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину договору.
Згідно п. 2.2. Договору вартість об'єкта оренди, згідно із затвердженим 13 листопада 2013 року висновком про вартість майна станом на 31 травня 2013 року становить 303682,00 грн.
Пунктом 2.3. Договору передбачено, що опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендареві його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього договору.
Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва і знаходиться на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація" (пункт 2.4. Договору).
Розділами 3-8 Договору сторони погодили орендну плату, обов'язки сторін, права сторін, відповідальність сторін, відновлення об'єкту оренди та умови його повернення тощо.
Відповідно до п. 9.1 Договору цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 26.05.2014 по 24.05.2017.
Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками балансоутримувача, орендодавця та відповідачем особисто та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.
Водночас, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України “Про оренду державного та комунального майна”, який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.
Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно п. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до наказу Головного управління комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.02.09 р. № 45 споруда по вул.. Генерала Родимцева, 12 у м. Києві віднесена до комунальної власності територіальної громади м. Києва та закріплена за КП «Київжитлоспецексплуатація» на праві господарського відання.
Статутом комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (п.п. 2.2.5, 2.2.8) передбачено, що одним з предметів діяльності позивача є ведення обліку нежитлового фонду, що знаходиться в господарському віданні підприємства; передача його на договірних засадах з дозволу власника або уповноваженого ним органу, здійснення контролю за виконанням договорів оренди нежилих приміщень; забезпечення контролю за виконанням умов договорів оренди, у т. ч. в частині сплати орендних платежів.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Частиною 1 статті 13 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
За умовами п. 4.1 Договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання - передачі об'єкт оренди. Акт приймання - передачі об'єкта оренди підписується відповілнми орендодавцем, орендарем та підприємством (балансоутримувачем).
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у користування нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 37,60 кв. м., в тому числі 1 поверх - 37,60 кв.м. в будинку №12 літер А на вул. Генерала Родимцева в м. Києві, що підтверджується відповідним належним чином оформленим трьохстороннім актом приймання-передачі об'єкта оренди за Договором від 26.05.14 р. (додаток № 1 до Договору).
За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Як зазначалось вище, за умовами п. 9.1 Договору цей договір діє з 26.05.2014 по 24.05.2017.
За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем та третьою особою було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, орендованого приміщення на підставі Договору №1574 про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду від 26.05.2014, а відповідачем прийнято вказане приміщення в оренду без будь - яких зауважень.
Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.
Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до п. 3.1 Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київради 22.09.2011 № 34/6250. Розмір орендної плати, згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною Договору, за листопад 2013 р. становить 5085,81 грн..
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що крім орендної плати орендар сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт оренди, яка складає 139,48 грн..
Згідно п. 3.6. Договору орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендарем на рахунок підприємства, за якими закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача) починаючи з дати підписання акта приймання - передачі.
Відповідно до п. 3.7. Договору орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа наступного місяця.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 3.6. Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.
Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з доданого позивачем до позову розрахунку, та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач у визначений Договором строк орендні платежі та компенсацію витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою належним чином та в повному обсязі не здійснив, сплативши тільки 32567,99 грн. орендної плати та 1380,01 грн. компенсації витрат за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим станом на 31.08.15 р. за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 обліковується прострочена заборгованість по орендній платі за період з 29.04.15 р. по 31.08.15 р., що в сумі становить 43344,74 грн., та заборгованість з компенсації витрат за користування земельною ділянкою за період з 01.08.15 р. по 31.08.15р. в сумі 209,05 грн..
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань із своєчасної оплати орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою позивач звернувся до відповідача з вимогою № 155/1/03-5229 від 13.08.15 р. про сплату заборгованості за Договором.
Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нежилого приміщення на загальну суму 43344,74 грн. та компенсації витрат за користування земельною ділянкою у сумі 209,05 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доказів визнання недійсним Договору укладено договір №1574 про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду від 26.05.2014 або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 43344,74 грн. оренди за період з 29.04.15 р. по 31.08.15 р. та компенсації витрат за користування земельною ділянкою у сумі 209,05 грн. за період з 01.08.15 р. по 31.08.15 р. за вказаним Договором підлягає задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 6.2. Договору за несвоєчасну сплату орендованих платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 7663,65 грн. за період 29.04.15 р. по 31.08.15 р., 3% річних в сумі 352,29 грн. за період з 29.04.15 р. по 31.08.15 р., та 5171,31 грн. інфляційних нарахувань за період квітень 2015- серпень 2015 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.
Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як визначено пунктом 2.5. Постанови № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, за висновками суду, положення п. 6.2. Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.
Також суд зазначає, що преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вказаний закон є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.
При цьому, пунктом 2.9 постанови №14 передбачено, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 24.10.11 р. у справі №25/187).
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків пені, річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що позивачем при здійсненні нарахування пені та процентів річних початком періодів нарахування визначено 01.05.15 р, 01.06.15 р., 01.07.15 р., 01.08.15 р., тоді як згідно умов п.3.7 Договору орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендарем щомісячно не пізніше 5 числа наступного місяця, отже початком періоду прострочення та відповідно, нарахування пені та процентів річних, враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, є відповідно, 06.05.15 р., 06.06.15 р., 07.07.15 р. та 06.08.15 р..
При цьому розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, враховуючи приписи ст. 254 ЦК України, становить 6247,73 грн. пені та 293,32 грн. процентів річних, а отже є меншими, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних за несвоєчасну сплату орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою підлягають частковому задоволенню у сумах 6247,73 грн. пені та 293,32 грн. процентів річних відповідно.
Розмір втрат від інфляції, заявлений позивачем до стягнення в сумі 5171,31 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції за несвоєчасну сплату орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 5171,31 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Отже, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03128, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 130/57, кв. 48; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-а; код 03366500) заборгованість з орендної плати у сумі 43 344 (сорок три тисячі триста сорок чотири) грн. 74 коп., заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою в сумі 209 (двісті дев'ять) грн. 05 коп., пеню у розмірі 6247 (шість тисяч двісті сорок сім) 73 коп., 3 % річних в сумі 293 (двісті дев'яносто три) грн. 32 коп., інфляційні втрати в сумі 5171 (п'ять тисяч сто сімдесят одна) грн. 31 коп., а також 1186 (тисячу сто вісімдесят шість) грн. 34 коп. судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складений та підписаний 28 грудня 2015 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон