21.12.2015 Справа № 907/1080/15
За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород
до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, м.Ужгород
про скасування п.3 і п.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.2011 №449 "Про оформлення права власності на об"єкти нерухомого майна" в частині видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та свідоцтва від 16.12.2011 про право власності на цю квартиру.
Головуючий суддя Івашкович І.В.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_3, довіреність від 29.09.2015
від відповідача - не з'явився
від третьої особи - ОСОБА_2, ОСОБА_4, довіреність від 11.06.2015
Суть спору: фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Ужгород звернувся з позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, м.Ужгород про скасування п.3 і п.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.2011 №449 "Про оформлення права власності на об"єкти нерухомого майна" в частині видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 та скасування свідоцтва від 16.12.2011 про право власності на цю квартиру.
Позов мотивує з посиланням на порушення оспорюваними актами своїх прав, як власника всього 16-квартирного будинку по вул. Петра Лінтура,8 в м.Ужгороді, в т.ч. права власності на квартиру №15 у вказаному будинку. Стверджує, що право власності на 16-квартирний будинок по вул. Петра Лінтура,8 в м.Ужгороді встановлено ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.08 та рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17.12.09, які в силу ч.3 ст.35 ГПК України мають преюдиційне значення.
Позивач вважає незаконними, такими, що підлягають скасуванню, п.3 та п.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.11 №449 "Про оформлення права власності на об"єкти нерухомого майна" та видане на його підставі свідоцтво від 16.12.11 про право власності на нерухоме майно, згідно з якими право власності на квартиру №15 по вул.П.Лінтура в м.Ужгороді зареєстровано за гр.ОСОБА_2. Стверджує при цьому, що жодних правочинів щодо відчудження на користь ОСОБА_2 спірної квартири не укладав. Позивач заперечує факт підписання та подачі до виконавчого комітету Ужгородської міської ради заяви від 07.12.11, на підставі якої прийнято оскаржуване ним рішення в частині п.3 та п.2, стверджуючи, таким чином, що відповідач прийняв рішення та видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру всупереч волі власника будинку та на підставі неналежних документів, а також з порушенням вимог п.п. 8.1, 8.2 чинного на той час Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (затв. наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5).
Посилаючись на ч.4 ст.13, ст.41 Конституції України, ч.1 ст. 317, ст. 319, ч.1,2 ст. 321, ст. 391 Цивільного кодексу України обгрунтовує правові підстави для захисту свого порушеного права в судовому порядку шляхом скасування п.3 та п.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.2011 №449 "Про оформлення права власності на об"єкти нерухомого майна" в частині видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 та скасування свідоцтва від 16.12.2011.
У судовому засіданні 14.12.15 розпочато розгляд справи по суті.
Уповноваженим представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі. Посилається на викладені у позовній заяві мотиви та підстави заявленого позову. У підтвердження викладених обставин посилається на додані до матеріалів справи документальні докази.
Відповідач участь свого уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив. Натомість надіслав письмові пояснення (вх. №02.5.114/17076/15 від 27.11.15), згідно з якими, зокрема, зазначив, що єдиною підставою для видачі свідоцтва про право власності гр.ОСОБА_2 була заява ПП ОСОБА_1 від 30.11.2011р., якою він, посилаючись на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17.12.2009р., просив винести рішення виконавчого комітету та видати ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3. Відповідач зазначає, що це не відповідає вимогам Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Конституції України. Просить надані пояснення врахувати при розгляді справи, справу розглянути без участі його представника.
Третьою особою гр. ОСОБА_2 надано письмово викладену правову позицію щодо предмету позову. З позовними вимогами третя особа не погоджується, вважає їх такими, що не грунтуються на нормах матеріального права, а позивачем не надано усіх судових рішень, що набрали законної сили, в т.ч. що стосуються обставин законності п.3 та п.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.11 №449 в частині видачі їй свідоцтва про право власності на квартиру №15 по вул. П.Лінтура в м.Ужгород, які за ч.5 ст. 124 Конституції України, ч.3 ст.35 ГПК України не підлягають доказуванню (копії судових актів долучено до матеріалів справи).
Третя особа також заявляє про пропуск позивачем при зверненні з даним позовом позовної давності, посилаючись при цьому на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування позовної давності.
Окрім того, виходячи з положень ст. 16 ЦК України, ст.20 ГК України, що регулюють право кожного на захист своїх прав та інтересів, третьою особою наголошено, що відповідач - виконком Ужгородської міської ради прийняттям оспорюваного рішення здійснив лише оформлення та видачу їй свідоцтва про право власності на квартиру, не перебуваючи при цьому із позивачем у правовідносинах володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлено позов. Стверджує, що виконком як відповідач не оспорює право позивача, а отже спору між ними немає.
В процесі судового розгляду третьою особою та її уповноваженим представником заперечення на позов підтримано.
Заслухавши доводи позивача та третьої особи, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд констатує такі висновки.
Предметом позову по даній справі є матеріально-правова вимога позивача про скасування п.3 і п.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.2011 №449 "Про оформлення права власності на об"єкти нерухомого майна" в частині видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 та скасування свідоцтва від 16.12.2011 про право власності на цю квартиру.
Позивач стверджує про порушення своїх прав як власника спірної квартири та заперечує правомірність прийняття оспорюваного рішення в частині п.3, п.2 та видачі свідоцтва про право власності на цю квартиру гр. ОСОБА_2, оскільки вважає, що право власності на спірну квартиру гр.ОСОБА_2 на підставах, визначених законом, не набуто.
Таким чином, даний позов подано позивачем з метою захисту свого права власності на квартиру АДРЕСА_4.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає перелік способів, у який позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, серед яких, зокрема, передбачено право особи на звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. В силу приписів ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Правовий інститут захисту права власності закріплено у гл.29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно ч.1 ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. За змістом норм наведеної ст.393 ЦК України при вирішенні спору про визнання незаконним та скасування акту необхідним є з"ясування не лише відповідності оспорюваного акта вимогам закону, але й наявного у позивача права власності на відповідне спірне майно та факту його порушення.
Із фактичних обставин і матеріалів справи слідує, що оспорюване рішення відповідача стосується реєстрації права власності на спірну квартиру за гр. ОСОБА_2 та видачі їй свідоцтва про право власності на цю квартиру.
Наявною в матеріалах справи копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна, сформованою 28.09.2015, підтверджено наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 279382521101, дата державної реєстрації -28.01.2014) за ОСОБА_2 (третьою особою).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час реєстрації права власності за гр.ОСОБА_2І.) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ст.328 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію набуття права власності та встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Звернувшись з позовом про скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.2011 №449 в частині видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спірну квартиру та самого свідоцтва про право власності на цю квартиру, позивач за змістом позовних вимог фактично заперечує правомірність набуття права власності на спірну квартиру третьою особою ОСОБА_2 Зокрема, позивач стверджує про відсутність передбачених законом підстав для набуття гр.ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру.
Разом з тим, позивачем не доведено незаконність набуття права власності на спірну квартиру шляхом вирішення у судовому порядку речово-правового спору із гр. ОСОБА_2, у якому вона повинна виступати як відповідач.
Відтак, в силу положень ст. 328 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності набуття права власності на спірну квартиру гр. ОСОБА_2
Виходячи з вищевикладеного, суд констатує, що позивачем не доведено в установленому порядку, що він є безспірним власником квартири №15 по вул. П.Лінтура в м.Ужгороді.
Відповідно, позивачем не доведено наявність у нього права, за захистом якого він звернувся з даним позовом, а саме - права власності на спірну квартиру станом на день звернення з даним позовом, що виключає правові підстави захисту такого права відповідно до ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України.
Позивач у позовній заяві посилається на норми ст. 391 Цивільного кодексу України, тобто ним обрано правовий механізм захисту права власності, визначений вказаною статтею, а саме, шляхом усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов). За змістом норм ст. 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Разом з тим, виходячи із предмету позову, яким є вимога про скасування акту органу місцевого самоврядування, суд констатує, що фактично обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає ст. ст. 21, 393 Цивільного кодексу України. Відповідно, судом надано правову оцінку позовних вимог виходячи з положень вказаних статтей ЦК України.
Суд, окрім того, зазначає, що позивачем жодним чином не доведено наявність обставин, які б свідчили про вчинення з боку відповідача -виконавчого комітету Ужгородської міської ради перешкод позивачу у здійсненні розпорядження або користування спірною квартирою, а відсутність належним чином доведених повноважень позивача, як власника спірної квартири, виключає правові підстави для застосування правового механізму захисту права власності відповідно до ст. 391 ЦК України.
Заява третьої особи ОСОБА_2 про застосування позовної давності не може бути врахована судом при вирішенні спору, оскільки згідно з ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками). При цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявою третьої особи.
Одночасно, суд вказує на те, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права позивача. Натомість, як констатовано вище, позивачем в даному випадку не доведено наявність права, за захистом якого він звернувся з даним позовом, та, відповідно, факту його порушення.
Виходячи з вищенаведених обґрунтувань, що ґрунтуються на підставі проведеного судом дослідження та правового аналізу всіх обставин справи в сукупності, позовні вимоги слід визнати не доведеними та не обгрунтованими відповідно до закону. В задоволенні позову слід відмовити повністю.
За правилами ст.49 Господарського процесуального кодексу України за результатами вирішення спору судові витрати по оплаті судового збору слід покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 4-3, 33,43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст рішення складено 28.12.15.
Суддя Івашкович І.В.