24 грудня 2015 р. Справа № 902/1554/15
Господарський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Горейка М.В.,
позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 16.12.2015р.;
ОСОБА_2 (директор), паспорт серії ТТ 306337 виданий Дарницьким РВ ГУДМС України в м. Києві 13.08.2015р.;
відповідача: ОСОБА_3, довіреність №01 від 05.01.2015р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдорпласт" (вул. Милославська, буд. 17, м. Київ, 02232)
до: дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. 40-річчя перемоги, 27, м. Вінниця, 21100)
про стягнення 2320082 грн 49 коп. заборгованості,
товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдорпласт" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 2354354 грн 72 коп. заборгованості.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 30.11.2015р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1554/15 з призначенням її до розгляду.
Відповідно до ухвали суду від 17.12.2015р. слухання справи відкладено до 24.12.2015р. з метою забезпечення рівності прав та змагальності учасників судового процесу. При цьому вказаною ухвалою прийнято до розгляду заяву позивача вх. №06-52/12771/15 від 15.12.2015р., розцінену судом як відсутність спору в частинні стягнення 150000 грн основного боргу, у зв"язку із безпідставністю заявлених вимог в цій частині з огляду на погашення вказаної суми боргу до порушення провадження у даній справі, що є наслідком відмови у задоволенні позову в цій частині, та заяву про збільшення позовних вимог в частинні стягнення відсотків за користування чужими коштами, 3% річних та інфляційних втрат. Таким чином, з огляду на вказане, у даній справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й розглядається спір, а саме: стягнення заборгованості в сумі 2320082 грн 49 коп., з яких 1190906 грн 55 коп. - основний борг, 13409 грн 06 коп. - пеня, 360372 грн 48 коп. відсотки за користування чужими коштами, 46554 грн 83 коп.-3 % річних та 708839 грн 57 коп. - інфляційні втрати.
В ході розгляду справи по суті представники позивача позов підтримали з урахуванням поданої до суду заяви вх. №06-52/12771/15 від 15.12.2015р.
Натомість представник відповідача позов не визнав, посилаючись на обставини та мотиви, викладені у відзиві на позовну заяву №639 від 23.12.2015р. та заяві про застосування строків позовної давності №640 від 23.12.2015р. Зокрема, відповідач у своєму відзиві та заяві серед іншого зазначив, що сторони договору передбачили його умовами, що зобов'язання виконується за рахунок та лише після отримання відповідачем фінансування спірних робіт від замовника - Служби автомобільних доріг України у Вінницькій області. Натомість відсутні жодні докази, які вказували б на отримання відповідачем фінансування від замовника спірних робіт. Також відповідач зазначає, що субпідрядником (позивачем) не надіслано рахунку на оплату та не надіслано документів, що підтверджують належну якість робіт та первинні документи, передбаченні для даного виду робіт. Також зазначає, що акти виконаних робіт та довідки про їх вартість замовником (Службою автомобільних доріг) не підписанні, а отже не набрали законної сили. Крім того, останній вказує що акти виконаних робіт не відповідають вимогам первинного документа, оскільки акти не підписанні замовником, в них не вказано ПІБ та посаду підписанта та актів від імені генпідрядника, даними актами не враховано наявність зустрічних вимог щодо послуг генпідряду. Також відповідач зазначає, що позивачем необґрунтовано період нарахування штрафних санкцій, не враховано положень п. 7.3.11 Договору, згідно із яким загальний розмір відповідальності генпідрядника та/чи субпідрядника за договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених генпідрядником та/чи субпідрядником зобов'язань. Крім того, відповідач зауважує, що строк позовної давності на оплату спірних робіт розпочався саме з вересня 2014р., а не від дня пред'явлення вимоги. Оскільки строк оплати спірних робіт актом не встановлений, відповідач також зазначає, що він мав розрахуватися з позивачем відразу після здачі-прийняття робіт, тобто позивач одразу після підписання актів (вже 30.09.2014р.) набув право вимагати оплати спірних робіт. Крім того, останній наголошує, що в актах, датованих вереснем 2014р., перебіг позовної давності розпочався з 30.10.2014р., тобто з моменту коли в позивача виникло право вимагати оплати спірних робіт. Натомість позивач звернувся з позовною заявою до суду лише 23.11.2015р., тобто з порушенням строку в один рік для відшкодування штрафних санкцій.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
18.04.2014р. між дочірнім підприємством "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (генпідрядник, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрдорпласт" (субпідрядник, позивач) укладено договір про виконання робіт №18-04-Р (Договір), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах визначених договором генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати роботи з експлуатаційного утримання та поточного ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення у Вінницькій області, а генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити такі роботи. Найменування робіт: відновлення або нанесення нової горизонтальної розмітки та влаштування тимчасової горизонтальної розмітки доріг Вінницької області.
Ціна договору становить 1500000 грн, з урахуванням ПДВ, що станом на дату укладення договору дорівнює загальній вартості робіт. Вартість робіт за договором визначається договірною ціною. Ціна договору динамічна та може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Перегляд договірної ціни обґрунтовується розрахунками і оформлюється сторонами шляхом укладання додаткових угод , які є невід'ємними частинами договору (п.п. 3.1, 3.2 Договору).
Згідно із п. 4.1 Договору розрахунки за виконані роботи по договору здійснюються шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок субпідрядника після одержання від субпідрядника рахунку на оплату робіт та після підписання сторонами акту приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма №КБ-3), а також після одержання від субпідрядника документів, зазначених у п. 4.2 Договору та виключно після отримання коштів від замовника.
Відповідно до п. 4.2 Договору до рахунка додаються: документи, що підтверджують належну якісь робіт, первинні документи, передбачені для даного виду робіт чинним законодавством.
За змістом п.п. 4.4, 4.6 Договору здача-приймання закінчених робіт здійснюється відповідно до нормативних актів. Здача--приймання виконаних робіт оформлюється актом приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2в). Датою передачі робіт від субпідрядника генпідряднику, вважається дата підписання акту приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2в) та довідок про вартість виконаних підрядник робіт (форма №КБ-3) уповноваженим представниками генпідрядника, субпідрядника та замовника.
Відповідно до п.п. 4.8, 4.11 Договору акти виконаних робіт готує субпідрядник і разом з представником замовника та генпідрядника перевіряє акти з фактично виконаними обсягами робіт протягом 3-ох днів. Вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті визначається по усіх складових вартості робіт, розрахованих у договірній ціні, згідно вимог ДСТУ та СОУ.
Згідно із п. 5.1 Договору строки виконання робіт: календарна дата початку робіт - дата підписання договору, кінцевий строк закінчення робіт 31.12.2014р. Виконання робіт за договором може бути закінчено достроково тільки за письмовою згодою та/або усною згодою генпідрядника.
Відповідно до п. 6.4.1 Договору субпідрядник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконанні та прийняті генпідрядником роботи.
Як встановлено судом, на виконання взятих на себе зобов'язань за договором товариством з обмеженою відповідальністю "Укрдорпласт" виконано, а дочірнім підприємством "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" прийнято підрядних робіт на суму 1340906 грн 55 коп., що стверджується: актами приймання виконаних будівельних робіт від 29.09.2014р. за вересень 2014р. та довідками про вартість виконаних будівельних робіт від 29.09.2014р. за вересень 2014р. на загальну суму 1340906 грн 55 коп.
Натомість відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт згідно вищевказаних актів не виконав, за виконанні роботи не розрахувався, відтак у останнього виникла заборгованість щодо оплати вказаних робіт в сумі 1340906 грн 55 коп.
У зв'язку з не проведенням відповідачем розрахунків, позивач 10.07.2015р. звертався з вимогою №1007/1 від 10.07.2015р. до відповідача погасити заборгованість за виконані роботи в сумі 1340906 грн 55 коп.
Листом №438 від 04.08.2015р. відповідачем повідомлено позивачу про визнання його претензійних вимог в повному обсязі, зазначивши що станом на 10.07.2015р. за ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК Автомобільні дороги України» перед ТОВ «Укрдорпласт» рахується заборгованість в сумі 1340906 грн 55 коп. Також останнім у даному листі вказано, що дана заборгованість буде погашена підприємством у найближчий термін.
Наведенні вище обставини в їх сукупності, стали підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості згідно договору про виконання робіт.
Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.
Так, відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.
Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1, 2 статті 853 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Згідно із ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, з урахуванням приписів вищевказаного законодавства, зокрема, положень ст. 530 ЦК України, зважаючи на відсутність визначення в пунктах договору строку оплати генпідрядником (відповідачем) виконаних робіт, відсутність доказів надіслання (вручення) отримання відповідачем рахунку-фактури, суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача з оплати виникло з моменту (дати) надання відповідачем відповіді на вимогу позивача щодо оплати вказаних робіт, тобто з 04.08.2015р. На переконання суду, враховуючи правила та строки поштового надсилання, 7 денний строк після отримання відповідачем вимоги від 10.07.2015 року по ст.530 ЦК України за будь-яких умов мав настати до 04.08.2015 року.
В ході розгляду справи, як уже зазначалося вище, судом встановлено, що частину боргу в сумі 150000 грн по оплаті виконаних робіт згідно договору, відповідачем погашено до порушення провадження у даній справі, а саме 18.09.2015р. та 17.11.2015р., що підтверджується виписками по особовому рахунку за 18.09.2015р. та 17.11.2015р., та платіжним дорученням №2029 від 18.09.2015р.
Як наголошено в п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
У пункті 4.4 вказаної постанови зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що права і охоронювані законом інтереси позивача в частині стягнення 150000 грн основного боргу відповідачем не були порушенні, що вказує на безпідставність заявлення позовних вимог в цій частині, оскільки вказана сума основної заборгованості вже була погашена відповідачем на момент звернення з даною позовною заявою до суду.
Відтак, в задоволенні позову в частинні стягнення 150000 грн основного боргу слід відмовити.
Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 1190906 грн 55 коп. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її у вказаному розмірі.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 13409 грн 60 коп. пені за період прострочення з 07.10.2014р. по 07.11.2014р., 360372 грн 48 коп. відсотків за користування чужими коштами (за періоди прострочення: з 07.10.2014р. по 18.09.2015р. з суми заборгованості 1340906 грн 55 коп.; з 19.09.2015р. по 17.11.2015р. з суми заборгованості 1290906 грн 55 коп.; з 18.11.2015р. по 08.12.2015р. з суми заборгованості 1190906 грн 55 коп.), 46554 грн 83 коп. - 3% річних (за періоди прострочення: з 07.10.2014р. по 18.09.2015р. з суми заборгованості 1340906 грн 55 коп.; з 19.09.2015р. по 17.11.2015р. з суми заборгованості 1290906 грн 55 коп.; з 18.11.2015р. по 08.12.2015р. з суми заборгованості 1190906 грн 55 коп.) та 708839 грн 57 коп. інфляційних втрат (за періоди прострочення: з 07.10.2014р. по 18.09.2015р. з суми заборгованості 1340906 грн 55 коп.; з 19.09.2015р. по 17.11.2015р. з суми заборгованості 1290906 грн 55 коп.; з 18.11.2015р. по 08.12.2015р. з суми заборгованості 1190906 грн 55 коп.), в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.3.7 Договору в разі порушення строків оплати робіт, генпідрядник на вимогу субпідрядника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,1% від суми боргу, за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0,1 % від суми боргу.
Пунктом 7.3.10 Договору сторони обумовили, що нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності генпідрядника за невиконання грошового зобов'язання за договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання.
Як вбачається із п. 7.3.7 Договору в разі порушення строків оплати робіт, генпідрядник на вимогу субпідрядника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,1% від суми боргу.
Водночас, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно із ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, в п. 3 інформаційного листа ВГС України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 року "Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначається, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, судом встановлено, що вказаним пунктом Договору визначено розмір пені, яка перевищує подвійну облікову ставку НБУ, відтак Договір в цій частині не відповідає змісту вказаного Закону, відтак враховуватися судом не може.
Проте, позивачем при обрахуванні пені враховано норми чинного законодавства, зокрема Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Дослідивши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем при визначенні періодів їх нарахування взято за основу початок періоду з 07.10.2014р., тобто наступний день після спливу семи днів з дня надання відповідачу рахунку на оплату робіт.
Однак, зважаючи на відсутність визначення в пунктах договору строку оплати генпідрядником (відповідачем) виконаних робіт, відсутність доказів надіслання (вручення) отримання відповідачем рахунку-фактури, суд переконаний, що зобов'язання відповідача з оплати виникло з моменту (дати) надання відповідачем відповіді на вимогу позивача щодо оплати вказаних робіт, тобто з 04.08.2015р.
При цьому слід зазначити, що відповідачем невірно в період простроченої заборгованості включався день часткової її оплати, що суперечить положенням чинного законодавства та постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
З огляду на вказане, суд при обрахуванні пені, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи часткові проплати відповідача, визначив наступні періоди їх нарахування:
- з 04.08.2015р. по 17.09.2015р. з суми заборгованості відповідача 1340906 грн 55 коп.;
- з 18.09.2015р. по 16.11.2015р. з суми заборгованості відповідача 1290906 грн 55 коп.;
- з 17.11.2015р. по 08.12.2015р. з суми заборгованості відповідача 1190906 грн 55 коп.
Здійснивши обрахунок інфляційних втрат та 3% річних у вказаних періодах за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив їх в наступному розмірі: 3% річних в розмірі 13479 грн 05 коп. та інфляційні втрати в сумі 28567 грн 58 коп., який в сукупності є меншим ніж той який заявлений позивачем (3% річних в сумі 46554 грн 83 коп. та інфляційні втрати в розмірі 708839 грн 57 коп.), а тому решта заявлених до стягнення 33075 грн 78 коп.-3% річних та 680271 грн 99 коп. інфляційних втрат задоволенню судом не підлягають.
Обраховуючи пеню, суд виходив з періоду її нарахування з 04.08.2015р. по 04.09.2015р., тобто періоду нарахування за один місяць, виходячи зі змісту п. 7.3.10 Договору. Відтак, здійснивши обрахунок пені у період з 04.08.2015р. по 04.09.2015р., суд визначив її в розмірі сумі 68771 грн 97 коп., однак враховуючи те, що в даному випадку підстав, визначених п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, для виходу за межі позовних вимог у суду немає, до стягнення підлягає пеня у заявленому позивачем розмірі 13409 грн 06коп.
Щодо заявлених позивачем до стягнення 360372 грн 48 коп. відсотків за користування чужими коштами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Зі змісту позовної заяви та наданого позивачем розрахунку процентів за користування чужими коштами, в обґрунтування якого останній посилається на приписи ч. 3 ст. 198 ГК України та ч. 6 ст. 231 ГК України, вбачається, що останні фактично за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені.
Так, частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлює, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Однак позивачем згідно договору нараховано, а судом стягнуто пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Тому, нарахування ще одних процентів за цей же період, за аналогічне порушення суперечить ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яка обмежує нарахування такої пені подвійною обліковою ставкою.
Крім того, в постанові Верхового Суду України від 12.12.11 р. у справі № 07/238-10 вказується на те, що подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
В силу ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Зазначена позиція господарського суду кореспондується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній в постанові суду касаційної інстанції від 23.09.13 р. у справі № 5002-12/4527-2012.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 360372 грн 48 коп.
Що стосується заперечень відповідача заявлених під час розгляду даної справи, то вони не беруться судом до уваги, оскільки не спростовують обставин, встановлених судом під час розгляду даної справи.
Зокрема, судом оцінуються критично твердження відповідача що відсутності у нього обов'язку оплати виконані роботи за договором з посиланням на те, що умовами договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи генпідрядником здійснюються лише за умови отримання коштів від замовника - служби автомобільних доріг у Вінницькій області, оскільки між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України. При цьому згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Більше того положення Цивільного кодексу України, що регулюють будівельний підряд та субпідряд, не передбачають такої підстави для звільнення від виконання договірного зобов"язання як відсутність коштів у замовника. Тим паче, що в силу ст. 838 ЦК України підрядник та субпідрядник виступають один перед одним як підрядник і замовник, маючи самостійні правові відносини незалежно від замовника - служби автомобільних доріг у Вінницькій області.
Разом з тим у п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).
Крім того, залишаються поза увагою твердження останнього щодо не надіслання йому рахунку на оплату та документів, що підтверджують належну якість робіт, не відповідності вказаних документів вимогам первинного документа, оскільки, підписавши акти виконаних робіт та довідки про їх вартість, відповідач як генпідрядник погодився з обсягом, якістю та вартістю виконаних робіт, а відтак і виникненням у нього обов'язку щодо їх оплати.
Також не беруть до уваги заперечення щодо не врахування позивачем при нарахуванні штрафних санкцій п. 7.3.11 Договору, згідно із яким загальний розмір відповідальності генпідрядника та/чи субпідрядника за договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених генпідрядником та/чи субпідрядником зобов'язань, оскільки вказаний пункт договору суперечить праву позивача в силу вимог ст.625 ЦК України нараховувати 3% річних та інфляційні втрати за весь час прострочення зобов'язання. Разом із тим, договірне зменшення обсягу штрафних санкцій (пені) в силу їх правової природи та свободи договору чинному законодавству не суперечить.
Окрім того, приймаючи рішення по даній справі, судом відхиляються доводи відповідача щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки позов ТОВ "Укрдорпласт" подано в межах строку, визначеного ст. 258 ЦК України, так як вказані строки переривалися при здійсненні часткового погашення відповідачем заборгованості за договором. Більше того, виходячи із обставин справи, строк виконання зобов'язань настав лише в серпні 2015 року.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості виконаних робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевказаного.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 985 грн 92 коп. судового збору, який останнім було недоплачено при зверненні до суду із заявою вх. №06-52/12771/15 від 15.12.2015р. в частині збільшення розміру 3% річних, процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. 40-річчя перемоги, 27, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 32054743) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдорпласт" (вул. Милославська, буд. 17, м. Київ, 02232, код ЄДРПОУ 38402635) 1190906 грн 55 коп. - основного боргу, 13409 грн 06 коп. - пені, 13479 грн 05 коп. - 3% річних, 28567 грн 58 коп. - інфляційних втрат та 29332 грн 50 коп. витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдорпласт" (вул. Милославська, буд. 17, м. Київ, 02232, код ЄДРПОУ 38402635) в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 985 грн 92 коп. судового збору.
В задоволенні позову в частинні стягнення 150000 грн основного боргу, 360372 грн 48 коп. відсотків за користування чужими коштами, 33075 грн 78 коп.-3% річних та 680271 грн 99 коп. інфляційних втрат відмовити.
Видати накази в день набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Копію рішення надіслати позивачу рекомендованим лисом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 25 грудня 2015 р.
Суддя Тварковський А.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (АДРЕСА_1, 02232)