Справа № 22-ц/796/14906 /2015 Головуючий у 1-й інстанції - Волошин В.О.
Доповідач Рубан С.М.
23 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Кабанченко О.А.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», третя особа - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про стягнення матеріальних збитків за договором банківського вкладу, застосування штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди,-
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», третя особа: Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про стягнення матеріальних збитків за договором банківського вкладу; застосування штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
В червні 2015року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди , в якому просив суд:
- стягнути з відповідача на свою користь матеріальні збитки в сумі 571,82 грн., моральну шкоду в сумі 2436,0 грн.;
- застосувати до відповідача штраф за порушення законодавства про захист прав споживачів згідно з п.п. 7 п. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
Судом до участі у справі, в якості третьої особи було притягнуто ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20, 25 лютого 2015р. між сторонами було укладено договори строкових банківських вкладів: № 221D-577623 , № 221D-578294 згідно з якими позивачем були внесені на вкладні (депозитні) рахунки грошові кошти в розмірі по 50000,00 грн. за кожним договором.
Після закінчення строків, на які були розміщені кошти, відповідачем були нараховані та виплачені позивачу відсотки. На думку позивача, відповідач незаконно, виконуючи роль податкового агента, утримав податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з доходів позивача у вигляді відсотків по договору № 221D-577623 та договору № 221D-578294 чим спричинив позивачу збитки в сумі 571,82 грн., моральну шкоду, яку позивач оцінив в сумі 2436,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 20, 25 лютого 2015 року між сторонами було укладено договір строкового банківського вкладу № 221D-577623 та договір строкового банківського вкладу № 221D-578294 згідно з якими позивачем були внесені на вкладні (депозитні) рахунки грошові кошти в розмірі по 50000,00 грн. за кожним договором. За договором № 221D-577623- строк вкладу складав з 20 лютого по 20 квітня 2015року, відсоткова ставка - 23,0 % річних; за договором № 221D-578294 - строк вкладу складав з 25 лютого по 25 березня 2015року, відсоткова ставка - 22,5 % річних.
Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Судом встановлено, що відповідачем при нарахуванні та сплаті відповідачем позивачу коштів по договору № 221D-577623 були нараховані відсотки за користування коштами в сумі 1827,39 грн., з яких відповідачем, як податковим агентом відраховані 392,89 грн. податків, за договором № 221D-578294 були нараховані відсотки за користування коштами в сумі 832,2 грн., відраховані 178,93 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача незаконно утримані з нього кошти в сумі 571,82 грн., як податку на доходи фізичних осіб та військового збору з його доходів у вигляді відсотків за договорами № 221D-577623 , № 221D-578294, оскільки у Законі України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо пасивних доходів» за № 1588-УІІ від 04 липня 2014 року, відсутні норми щодо особливого порядку введення в дію нових податків, впроваджених цим Законом, тому на дату нарахування відповідачем та видачі позивачу коштів, тобто суми по депозитному вкладу та нарахованих відсотків не дотримано термінів, зазначених в ст. 4.1.9. Податкового Кодексу України, а тому відповідач в такому випадку при неоднозначному трактуванні прав та обов'язків позивача як платника податків, повинен був керуватися ст. 4.1.4. зазначеного Кодексу.
Судом першої інстанції вірно не прийняті дані пояснення виходячи з наступного.
Відповідно до п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового Кодексу України податкове законодавство ґрунтується на такому принципі, як стабільність.
Пунктом 7.3 ст. 7 Податкового Кодексу України, визначений порядок внесення змін до Кодексу, який передбачає, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Законом України від 04 липня 2014 року №1588 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо пасивних доходів» внесено зміни до Кодексу в частині оподаткування процентів, які відповідно до п.п. 14.1. 268 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України є пасивними доходами. 02 серпня 2014 року в офіційному друкованому виданні газеті «Голос України № 146» був опублікований Закон України № 1588 від 04 липня 2014 року.
Відповідно до п.п. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 Податкового Кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються пасивні доходи (крім визначених у п.п. 165.1.41 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).
Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів, зокрема процентів, визначено п. 170.4 ст. 170 Податкового Кодексу України.
Згідно з п.п. 170.4.1 цієї статті податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування, застосовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Податкового Кодексу України.
Згідно Закону України від 28 грудня 2014 року №71 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, для пасивних доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок ставка податку до бази оподаткування з 01 січня 2015року застосовується у розмірі 20 відсотків.
Враховуючи, що з 02 серпня 2014року доходи платника податку у вигляді процентів є базою для оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а також враховуючи особливості нарахування (виплати) доходу у вигляді процентів, визначені Податковим кодексом України, відповідач, виконуючи обов'язки податкового агента при нарахуванні (виплаті) на користь позивача доходу у вигляді процентів на вкладний (депозитний) банківський рахунок, керуючись п.п. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164, ст.167 та п. 170.4 ст. 170 Податкового Кодексу України, правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, утримав податок на доходи фізичних осіб.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач, як податковий агент у своїй діяльності правомірно керувався положеннями Податкового Кодексу України, з урахуванням змін, внесених Законом України № 1588, та здійснив утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів позивача у вигляді процентів по договорам № 221D-577623 , № 221D-578294.
Враховуючи те, що судом не встановлено незаконність дій відповідача, а також беручи до уваги положення ст. 23 ЦК України; ст. ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди в розмірі 2436,00 грн.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
Відповідно до висновків Конституційного суду України, викладених у рішенні у справі № 1-7/99 від 9 лютого 1999 року за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів): «дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».
Оскільки у перехідних та прикінцевих положеннях Закону України № 71-VIII відсутні будь-які посилання щодо введення окремих норм закону в дію після офіційного опублікування закону, саме з 01.01.2015 року, тобто з дня набрання чинності, вказаний закон є обов'язковим до застосування.
При цьому, Закон України № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» є саме спеціальним законом за правовою класифікацією, оскільки він регламентує обмежену сферу суспільних правовідносин, в частині справляння з фізичних осіб- платнику на доходи фізичних осіб, отриманих ними з пасивних доходів та справляння військового збору.
З цих підстав, твердження позивача щодо ігнорування відповідачем підпункту 4.1.9. статті 4 Податкового кодексу України, яким встановлено, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, також не ґрунтуються на законі. У даному випадку наявна колізія між нормами податкового законодавства, проте відповідач позбавлений можливості довільного тлумачення норм права, оскільки, при наявності колізій, застосовується нормативно-правовий акт, виданий пізніше у часі, навіть якщо прийнятий ранішеакт не втратив своєї чинності (ОСОБА_3 юстиції України від 26.12.2008 року № 758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії»).
Враховуючи вищевикладене, не відповідає дійсності позиція позивача щодо незастосування загального принципу податкового законодавства, передбаченого підпунктом 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку), оскільки наявність Закону України № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» повністю виключає неоднозначне (довільне) тлумачення прав та обов'язків платника податків в частині справляння податку на доходи фізичних осіб, отриманих з пасивних доходів та військового збору.
Крім того, відповідно до положень статті 29 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній станом на 01.01.2015 року), до доходів загального фонду Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67 1 цього Кодексу) належать зокрема: податок на доходи фізичних осіб від оподаткування пасивних доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, процентів на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України та військовий збір, що сплачується (перераховується) згідно з пунктом 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
Частиною 2 статті 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. При цьому, якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин саме положення Закону України № 71-VIII, оскільки вони є чинними, не скасованими, та такими що кореспондуються з нормами бюджетного законодавства.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий
Судді