ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
16 грудня 2015 року № 826/24028/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Данилишина В.М., Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Національного банку України (надалі також - відповідач), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ Національного банку України від 24.09.2015 №273-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Національного банку України з 24.09.2015; - зобов'язати Національний банк України поновити ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Національного банку України з 25.09.2015; - стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що при її звільненні мали місце грубі порушення роботодавцем вимог законодавства про працю, що є підставою для поновлення позивача на роботі.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1, працювала на різних посадах у Національному банку України з 15.04.1991 по 24.09.2015.
03.02.2000 позивачем прийнято Присягу державного службовця.
Наказом Національного банку України від 24.09.2015 № 273-к позивача звільнено у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників, за п. 1. ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з посади головного економіста відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Національного банку України.
Позивач категорично не погоджуючись із законністю звільнення з роботи звернулась з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.
Частиною 2 ст. 5 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу» (далі - Закон). Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Таким чином, правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом, який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.
Відповідно до статті 64 Закону України «Про Національний банк України» службовці Національного банку є державними службовцями, і до них застосовуються норми Закону України «Про державну службу», якщо цей Закон не встановлює іншого.
Статтею 9 Закону визначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
За змістом Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (частина перша статті 1).
Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поряд з цим, згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного суду України від 19.05.2015, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Як свідчать матеріали справи, позивача звільнено в порядку п. 1. ст. 40 КЗпП України.
В обґрунтування правомірності звільнення ОСОБА_1 відповідач покликався на постановою Правління Національного банку України від 10 червня 2015 року № 364.
Так, згідно постанови Правління Національного банку України від 10 червня 2015 року № 364 «Про внесення змін до структури та затвердження граничної чисельності працівників територіальних управлінь Національного банку України» та наказом Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області від 24 червня 2015 року № 152-к «Про скорочення штату та чисельності працівників управлінь моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин та правового забезпечення», виключено із структури Головного управління Управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин і Управління правового забезпечення зі скороченням штату працівників.
26 червня 2015 року ОСОБА_1 А було попереджено про наступне звільнення з роботи на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Проте, зі змісту попередження про звільнення від 26.06.2015, жодної вакантної посади у системі Національного банку України для переведення позивачеві не запропоновано.
В розрізі наведеного, суд звертає увагу на те, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15).
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (постанова Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15).
Разом з тим, представник відповідача у письмових запереченнях проти позову зазначав, що оскільки пунктом 1 наказу Національного банку України від 09 вересня 2014 року № 1634-к (далі - наказ) передбачено, що усі вакантні посади у системі Національного банку України з 10 вересня 2014 року і пізніше підлягають скороченню, інша робота ОСОБА_1 не пропонувалася.
Таким чином, відповідачем не заперечувався факт невиконання імперативно встановленої процедури вивільнення працівника.
Суд звертає увагу на те, що посилання відповідача на наказ Національного банку України від 09 вересня 2014 року № 1634-к як правомірність звільнення не носить правового підґрунтя, позаяк законодавцем в ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не встановлено подібних застережень.
Поряд з цим, в межах судового розгляду справи встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин у Національному банку України були наступні вакантні посади, зокрема: - начальник управління нагляду за банками 3 та 4 груп Департаменту банківського нагляду; - начальник управління по роботі зі зверненнями кредиторів, головний економіст управління нагляду за системою важливими банками, банками 1 та 2 груп і 3 та 4 груп; - головний економіст управління кураторів банків; начальник управління моніторингу; - інші посади у Департаменті управління ризиками, Департаменті забезпечення діяльності Національного банку України, у Департаменті фінансової стабільності, у Департаменті внутрішнього аудиту, у Департаменті персоналу, у Департаменті монетарної політики та економічного аналізу, а також інші вакантні посади в Департаментах НБУ.
Разом з тим, доказів неможливості перевести позивача за його згодою на будь-які вакантні посади, відповідачем надано не було.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Матеріалами справи підтверджено, та не спростовано відповідачем, станом на момент звільнення позивач мала безперервний стаж роботи у Національному банку України - 24 роки.
З огляду на викладене, за результатами розгляду справи встановлено, що відповідачем всупереч імперативних приписів чинного законодавства:
- не запропоновано позивачеві посади у системі Національного банку України;
- не доведено неможливості переведення позивача за його згодою на будь-які вакантні посади;
- не враховано переважне право на залишення на роботі.
Враховуючи наведені вище порушення трудового законодавства відповідачем при звільненні ОСОБА_1, суд приходить до висновку про протиправність наказу Національного банку України від 24.09.2015 №273-к та як наслідок наявність правових підстав для його скасування у судовому порядку.
Поряд з цим, ч. 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір й рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно до ст. 235 ч. 2 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Національного банку України від 24.09.2015 №273-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Національного банку України з 24.09.2015.
Зобов'язати Національний банк України поновити ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Національного банку України з 25.09.2015.
Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, - звернути до негайного виконання.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. А.Качур
Судді В.М. Данилишин
ОСОБА_2