ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
10 грудня 2015 року № 826/24580/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення (зміну) позовних вимог просило: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001562204 від 29.10.2015 року, та № 0001572204 від 29.10.2015 року; - судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства, а отже підлягають скасуванню.
Відповідач письмових заперечень проти позову не надав. Поряд з цим, у судовому засіданні 26.11.2015р. виклав усні пояснення щодо заявлених ТОВ «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ» позовних вимог, з огляду на повну відповідність спірних податкових повідомлень - рішень приписам чинного законодавства.
26.11.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.
Матеріали справи свідчать, що з 12.10.2015 р. по 19.10.2015р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група Партнери» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із TOB «ЛАЙК ТРЕСТ», TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛІМІТЕД ЛОУ» за період з 01.06.2012 по 30.04.2014.
За результатами перевірки відповідачем складено Акт №64/26-57-22-04-10/32308446 від 22.10.2015р. (далі - Акт).
На підставі висновків Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001562204 від 29.10.2015 року, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на 1 024 226,00 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 256 056,50 грн., та №0001572204 від 29.10.2015, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 1 079 016,00 грн., та застосовано штрафні санкції на суму 539 508,00 грн.
Позивач не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті, з огляду на їх необґрунтованість, що у свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для прийняття податкових повідомлень - рішень, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Як вже було судом встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група Партнери» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із TOB «ЛАЙК ТРЕСТ», TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛІМІТЕД ЛОУ» за період з 01.06.2012 по 30.04.2014.
В ході перевірки контролюючий орган дійшов до висновку про порушення позивачем наступних норм законодавства: 1) пп. 14.1.228. п.14.1. ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п.138.8. ст.138, пп. 139.1.1. та пп.139.1.9. п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 024 226,0 грн., в тому числі: за 2013 рік в сумі 1 009 105,0 грн., за 2014 рік в сумі 15 120,0 грн.; 2) п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 079 016,0 грн., в тому числі: за січень 2013 року на суму 69 690,0 грн., за лютий 2013 року на суму 69 690,0 грн., за березень 2013 року на суму 75 600,0 грн., за квітень 2013 року на суму 74 280,0 грн., за травень 2013 року на суму 74 280,0 грн., за червень 2013 року на суму 74 280,0 грн., за липень 2013 року на суму 107 289,0 грн., за серпень 2013 року на суму 127 367,0 грн., за вересень 2013 року на суму 67 200,0 грн., за жовтень 2013 року на суму 70 200,0 грн., за листопад 2013 року на суму 79 326,0 грн., за грудень 2013 року на суму 173 014,0 грн., за січень 2014 року на суму 16 800,0 грн.
Разом з тим, зі змісту акту перевірки вбачається, що вищенаведені висновки контролюючого органу про порушення позивачем законодавства базуються на показаннях засновника, директора та головного бухгалтера TOB «ЛАЙК ТРЕСТ», допитаних у якості свідків у межах досудового розслідування, внесеного до ЄДР за №320151000000000100 від 20.04.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України. Так, на підставі показань ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідач встановив, що ТОВ «Лайк Трест», TOB «Нью Девелопмент Лімітед Лоу» фактично не могли здійснювати господарські операції з надання послуг для TOB «Консалтингова група Партнери» через відсутність на підприємстві трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення вказаного виду діяльності (на підприємстві працює 1 особа (директор), підприємства реалізовують різносортні товари (роботи, послуги)); відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних засобів, транспортних засобів, механізмів, як наслідок відсутність постачання послуг TOB «Лайк Трест» (код ЄДРПОУ 38389211), TOB «Нью Девелопмент Лімітед Лоу» (код ЄДРПОУ 37727366) на адресу TOB «Консалтингова група Партнери».
За таких обставин, що відповідач стверджував про відсутність реальної можливості поставок послуг підприємству TOB «Консалтингова група Партнери» його контрагентами - TOB «Лайк Трест», ТOB «Нью Девелопмент Лімітед Лоу», а саме відсутність трудових ресурсів, технічного персоналу, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.
Однак, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Натомість, відповідачем зазначено, що ТОВ «Консалтингова група Партнери» отримано від контрагентів паперові носії за формою первинних документів, в яких наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи, оскільки вони складені на підставі недійсності господарських операцій та відповідно не можуть бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку. При цьому, жодних посилань на неналежність, дефектність первинної документації позивача, оформленої за наслідком здійснення господарських операцій з його контрагентами - постачальниками - ТОВ «Лайк Трест», TOB «Нью Девелопмент Лімітед Лоу», акт перевірки не містять.
Надаючи правову оцінку вищенаведених доводам відповідача, суд виходив із наступного.
Судом встановлено, що у перевіряємому періоді у позивача на обслуговуванні знаходились станції мобільного зв'язку (окремо розташовані об'єкті мережі GSM, що включають електронне обладнання та/або трансмісії з системою інфраструктури та системою електропостачання) на підставі договору з підтримки мереж радіозв'язку № AT10UMA2534 від 01 жовтня 2010 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ACTEJIIT» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ» (Виконавець).
Предметом договору № AT10UMA2534 було виконання Виконавцем робіт з ремонтної підтримки та експлуатації базових станцій мобільного зв'язку, роботи з періодичної підтримки базових станцій мобільного зв'язку, нестандартні роботи та роботи з експлуатації мобільної вежі, роботи з управління матеріалами, роботи з обслуговування веж та інші види робіт, передбачені договором з підтримки мереж радіозв'язку № AT10UMA2534 від 01 жовтня 2010 року. Роботи здійснювались відповідно до умов договору з підтримки мереж радіозв'язку №AT10UMA2534 від 01 жовтня 2010 року на підставі нарядів - замовлень Замовника.
При цьому, згідно умов вказаного договору з підтримки мереж радіозв'язку №AT10UMA2534 від 01 жовтня 2010 року, зокрема пп. 5.2.27, 5.2.28, позивач, для належного виконання взятих на себе зобов'язань, мав право залучати до виконання робіт субпідрядників.
Як встановлено у ході судового розгляду справи, з метою належного виконання договірних зобов'язань, взятих згідно умов договору №AT10UMA2534, позивач часткового залучив до виконання частини робіт по обслуговуванню базових станцій мобільного зв'язку субпідрядників - TOB «ЛАЙК ТРЕСТ» та TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛІМІТЕД ЛОУ» та уклав з ними відповідні договори про виконання робіт.
Так, відповідно до умов Договору про виконання робіт від 01.03.2013 року № 01/010313, укладеного між TOB «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ» (Замовник) та TOB «ЛАЙК ТРЕСТ» (Виконавець), Виконавець зобов'язується за завданнями Замовника виконати роботи з планово-профілактичного обслуговування та аварійно відновлювальних робіт базових станцій мобільного зв'язку, а Замовник зобов'язується оплатити такі послуги.
На виконання умов Договору № 01/010313, Виконавцем протягом березня - грудня місяців 2013 року, а також протягом січня 2014 року було виконано робіт на загальну суму 5 637 814, 20грн. в т. ч. ПДВ - 939 635,70 грн. Факт виконання зобов'язань за договором сторонами підтверджується договором про виконання робіт від 01.03.2013 року №01/010313, актами приймання-передачі виконаних робіт разом з додатками до них, податковими накладними, банківськими виписками, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах судової справи.
Поряд з цим, фактичні обставини справи свідчать, що на момент виконання робіт за Договором про виконання робіт від 01.03.2013 року №01/010313, у TOB «ЛАЙК ТРЕСТ», була наявна Ліцензія Державної архітектурно - будівельної інспекції України на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури серії АЕ № 182735 строком дії з 14 січня 2013 р. по 14 січня 2016 р., що на переконання суду свідчить про можливість виконання робіт контрагентом позивача та наявності у TOB «ЛАЙК ТРЕСТ» виробничо-технічної бази, працівників з професійним та кваліфікаційним рівнем, необхідним для виконання робіт, а також нормативно-технічного забезпечення та системи контролю якості виконання робіт.
Також, у перевіряємому періоді позивачем було укладено з TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛОУ» Договір про виконання робіт від 03.01.2013 року № 01-01/13, за умовами якого TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛОУ» (Виконавець) зобов'язується за завданнями Замовника (TOB «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ») виконати роботи з планово-профілактичного обслуговування та аварійно відновлювальних робіт базових станцій мобільного зв'язку, а Замовник зобов'язується оплатити такі послуги.
На виконання умов Договору Виконавцем в січні місяці 2013 року та у лютому місяці 2013 року було виконано робіт на загальну суму 836 280,00 грн. в т. ч. ПДВ - 139 380,00 грн. Факт виконання зобов'язань за договором сторонами підтверджується наступними документами: договір про виконання робіт від 03.01.2013 року № 01-01/13, акти приймання-передачі виконаних робіт разом з додатками до них, податкові накладні, банківські виписки (копії вказаних документів наявні у матеріалах справи).
При цьому, матеріали справи свідчать, що на момент виконання робіт за Договором про виконання робіт від 03.01.2013 року №01-01/13 у TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛІМІТЕД ЛОУ», була наявна Ліцензія Державної архітектурно - будівельної інспекції України на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури серії АД № 2035321 строком дії з 23 травня 2012 р. по 23травня 2015 р., що на переконання суду є свідченням можливості виконання робіт контрагентом та наявності у TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛІМІТЕД ЛОУ» як виробничо-технічної бази, в тому числі і працівників з професійним та кваліфікаційним рівнем, необхідним для виконання робіт, так і нормативно-технічного забезпечення та системи контролю якості виконання робіт.
Попри вказані обставини, за результатами проведеної перевірки позивача, контролюючий орган дійшов до висновку про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентами.
Суд відхиляє такі доводи відповідача, зважаючи на наступні приписи законодавства.
Особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).
Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України межі юридичної відповідальності мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Таким чином, позивач не зобов'язаний нести відповідальність за порушення податкового законодавства його контрагентом.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
У відповідності до статті 138 Податкового кодексу України: - витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1); - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2); - витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних послуг (підпункт 138.4); - інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (підпункт 138.5).
Не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.44.1 статті 44 розділу 2 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджена наказом Мінфіну від 24.05.1995 р. № 88. Даним положенням встановлено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За наслідком розгляду справи суд прийшов до висновку проте, що податкові та первинні бухгалтерські документи по операціях позивача TOB «ЛАЙК ТРЕСТ» та TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛІМІТЕД ЛОУ» були складені своєчасно та у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Суд приймає до уваги той факт, що акт перевірки не містить жодних посилань на конкретні норми чинного законодавства, всупереч яким на переконання перевіряючих оформлені ті чи інші первинні документи щодо підтвердження договірних зобов'язань.
Крім того, в ході судового розгляду справи підтверджено, що контрагенти, з якими позивач у перевіряємому періоді мав господарські правовідносини - позивача TOB «ЛАЙК ТРЕСТ» та TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛІМІТЕД ЛОУ» у період існування договірних відносин, та здійснення господарських операцій були зареєстровані у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», що підтверджується виписками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Вказаних контрагентів, під час перебування у договірних відносинах з TOB «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ», не було визнано у встановленому законодавством порядку банкрутами, не доведено відповідними доказами фіктивність діяльності, зокрема, у господарських відносинах з позивачем (відсутні відповідні рішення суду, які набрали законної сили та, якими встановлено факти фіктивності підприємств).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку проте, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат вартість придбаних робіт на загальну суму 5 395 079,00 грн., в тому числі по періодах: за 2013 рік у сумі 5 311 079,00 грн. та за 2014 рік у сумі 31 987 200 грн., та вірно сформував податок на прибуток. Відтак доводи відповідача про порушення TOB «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ» пп.14.1.228 п. 14.1. ст. 14, п. 138.1, п. 138.2. п. 138.8, ст. 138, пп. 139.1.9 та пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України є безпідставними та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та імперативними приписами чинного законодавства.
Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що податкові накладні, виписані постачальником TOB «ЛАЙК ТРЕСТ», TOB «НЬЮ ДЕВЕЛОПМЕНТ ЛІМІТЕД ЛОУ» з порушенням встановленого порядку заповнення податкової накладної, не відповідають вимогам чинного законодавства та не дають права на формування податкового кредиту. Таким чином, відповідач стверджував про неправомірність формування податкового кредиту.
Суд вважає такі доводи необґрунтованими та безпідставними, зважаючи на наступне.
Податковим кодексом України наведено вичерпний перелік відсутності права на податковий кредит, так: не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
За приписами пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Водночас, судом встановлено, що суми податку на додану вартість, що віднесені позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими договорами, податковими та видатковими, прибутковими, товарно - транспортними накладними, рахунками - фактурами, та відповідними актами.
В той час, як податковим органом не надано жодних доказів про невідповідність податкових накладних вимогам закону або визнання податкових накладних недійсними в судовому порядку.
Суд враховує, що контрагенти з якими позивач перебував у договірних відносинах, на період існування договірних відносин, та здійснення господарських операцій, не були визнані у встановленому законодавством порядку банкрутами, відповідачем не доведено належними доказами фіктивність їх діяльності, зокрема, у господарських відносинах з позивачем (відсутні відповідні рішення суду, які набрали законної сили та, якими встановлено факти фіктивності підприємств).
При цьому, суд звертає увагу на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Зважаючи на викладене, доводи відповідача про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188. п.198.2 п.198.3 ст. 198. п. 201.1 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого TOB «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ» завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 1 079 016,00 грн., визнаються судом необґрунтованими, позаяк спростовуються матеріалами справи.
Відтак, з системного аналізу наведених вище норм податкового законодавства, суд приходить до висновку про протиправність оспорюваних податкових повідомлень - рішень, а як наслідок наявність правових підстав для їх скасування.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.
Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0001562204, № 0001572204 від 29.10.2015 року.
Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ПАРТНЕРИ» понесені судові витрати в розмірі 43 482, 10грн.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур