24 грудня 2015 рокум. ПолтаваСправа №816/4423/15
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Петрової Л.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Петрукович Ю.О.,
представника позивача: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними і скасування податкової вимоги та рішення про опис майна,
20 жовтня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними і скасування податкової вимоги від 23 вересня 2015 року №2251-23 та рішення про опис майна у податкову заставу від 24 вересня 2015 року №5977/10/16-01-23-01-18.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що прийняті відповідачем вимога та рішення про опис майна є такими, що підлягають скасуванню, оскільки ТОВ "Гутянський елеватор" у визначеному законодавством України порядку здійснило проплату авансових внесків з податку на прибуток. Стверджував, що факт своєчасної сплати позивачем узгоджених грошових зобов'язань, згідно поданої декларації за 2014 рік, до установ банку підтверджується платіжним дорученням, яке прийнято до виконання банком. Зазначав, що не перерахування коштів за платіжними дорученнями сталося не з вини позивача, а з вини ПАТ "Фінанси та Кредит". Вказував, на то й факт, що у ТОВ "Гутянський елеватор" на дату подання платіжного доручення були наявні кошти на рахунках для здійснення оплати. А тому вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
Відповідач у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, надіслав суду клопотання про розгляд справи без його участі.
У своїх письмових запереченнях зазначав, що єдиною підставою підтвердження внесення інформації про сплату позивачем сум авансового внеску з податку на прибуток приватних підприємств згідно з платіжними дорученнями є лише зарахування зазначених коштів на бюджетні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства та отримання відповідачем від таких органів відомостей про зарахування та повернення коштів з відповідних рахунків.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що 23 лютого 2015 року позивачем подано до ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області податкову декларацію з податку на прибуток за 2014 рік /а.с. 16-17/, у рядку 23 якої позивачем самостійно визначено розмір авансових внесків, що підлягатимуть сплаті щомісячно у розмірі 623139,00 грн.
10 березня 2015 року ТОВ "Гутянський елеватор" подано до філії "Полтавського РУ" АТ "Банк "Фінанси і Кредит" платіжне доручення №2 про сплату авансових внесків з податку на прибуток за березень, травень, червень 2015 року у розмірі 2528556 грн /а.с. 15/ та платіжне доручення №1 про сплату авансових внесків з податку на прибуток за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2015 року у розмірі 2584444,00 грн /а.с. 13/.
Банк прийняв вищезазначені платіжні доручення на виконання 10 березня 2015 року, що підтверджується штампом банку /а.с. 13, 15/.
Листами від 31 березня 2015 року №10 /а.с. 14/ та від 08 липня 2015 року №27 /а.с. 12/ позивач повідомив ДПІ в м. Полтаві про сплату авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 2528556 грн та 2584444,00 грн відповідно, на підтвердження чого надав копії платіжних доручень від 10 березня 2015 року №2 та №1 /а.с. 12-13, 14-15/.
23 вересня 2015 року ДПІ у м. Полтаві винесено податкову вимогу №2251-23 на суму податкового боргу зі сплати авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3792365,00 грн /а.с. 11/.
Цього ж дня в.о. начальника ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_2 прийнято рішення про опис майна, що перебуває у власності "ТОВ "Гутянський елеватор" у податкову заставу /а.с. 10/.
24 вересня 2015 року відповідач листом №5976/10/16-01-25-01-18 повідомив позивача, що за останнім рахується податковий борг з авансових внесків по податку на прибуток приватних підприємств у сумі 3792365,00 грн /а.с. 9/.
Позивач не погоджуючись із вищевказаною податковою вимогою та рішенням про опис майна у податкову заставу звернувся до суду з вимогами про визнання їх протиправними та скасування.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку оскаржуваним вимозі та рішенню, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (пункт 46.1 статті 46 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпунктів 49.18.1 та 48.18.3 пункту 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Згідно пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено у ході судового розгляду декларацією з податку на прибуток приватних підприємств від 23 лютого 2015 року ТОВ "Гутянський елеватор" самостійно нараховано суму авансових внесків з податку на прибуток, яка підлягає сплаті в березні-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року /а.с. 16-17/.
Відповідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що ТОВ "Гутянський елеватор" 10 березня 2015 року подано до банку платіжні доручення №2 на оплату авансових внесків з податку на прибуток за березень, квітень, травень та червень 2015 року в сумі 2528556 грн, та №1 про сплату авансових внесків з податку на прибуток за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2015 року у розмірі 2584444,00 грн, які прийнято банком до виконання 10 березня 2015 року /а.с. 13, 15/.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року №2346-III банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.
Положеннями пункту 22.4 статті 22 вищевказаного Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система /пункт 1.29 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" /.
Відповідно до пункту 1.23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.
Згідно із статтями 22.3, 22.4 цього ж Закону, розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. При використанні розрахункового документа ініціювання переказу для платника вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.
Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 вказаного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Таким чином, виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, зокрема з моментом прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.
Суд зазначає, що пунктом 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, передбачено, що Банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити "ОСОБА_2 надходження" і "ОСОБА_2 виконання", а банк стягувача "ОСОБА_2 надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".
Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту "ОСОБА_2 надходження", який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.
Згідно матеріалів справи між позивачем (Клієнт) та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" (Банк) 05 березня 2015 року укладено договір №1322 на розрахунково-касове обслуговування, згідно предмету якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті №26008921901 та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором. Доказів розірвання даного договору чи визнання його нечинним судом не встановлено.
Суд, дослідивши платіжні доручення від 10 березня 2015 року №1 та №2, копії яких наявні у матеріалах справи, встановив, що на них наявні відмітки банку "одержано банком" 10 березня 2015 року та наявні ознаки того, що банком було прийнято дане платіжне доручення до виконання.
Згідно з пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
З огляду на вищезазначені положення Закону, суд приходить до висновку, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити на те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку, крім випадку, передбаченого пункту 129.7 статті 129 Податкового кодексу України, яким встановлено, що не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.
Тобто відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) після відновлення платоспроможності банку розпочинається також саме для банку, а не для платника податків.
В ході розгляду справи судом не встановлено: здійснення Національним Банком України регулювання економічних нормативів ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", які б призвели до нестачі вільного залишку коштів на кореспондентському рахунку банку; перебування банку в процесі ліквідації; здійснення процедури тимчасової адміністрації.
Направлення позивачем до свого банку належним чином оформлених платіжних вимог на оплату податкових платежів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними, необхідними та єдино достатніми діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов'язання.
Таким чином, оскільки платіжні доручення позивача від 10 березня 2015 року №1 та №2 одержано банком у цей же день та прийнято до виконання, суд вважає, що позивачем не було допущено порушення щодо перерахування до бюджету податкових зобов'язань у строк, встановлений законом, та у сумах, самостійно узгоджених у відповідній податковій звітності.
За приписами пункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу /14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України/.
Відповідно до статті 59 Податкового кодексу України разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно пункту 89.1 статті 81 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
Узагальнюючи наведені норми права, суд приходить до висновку, що право виставляти податкову вимогу та право податкової застави виникає у контролюючого органу лише за наявності у платника податків непогашеної у встановлені строки суми узгодженого грошового зобов'язання.
Разом з тим, як встановлено у ході судового розгляду вини платника у порушенні строків немає, оскільки кошти не зараховані до державного бюджету з вини банківської установи, в якій обслуговується платник.
Щодо доводів відповідача, що податкова вимога не є документом, яким контролюючий орган нараховує платнику відповідну суму грошового зобов'язання чи у платника виникає обов'язок зі сплати штрафних санкцій (пені), суд зазначає, що направлення податкової вимоги є однією зі складових процедури стягнення податкового боргу, зі спливом строку після направлення якої законодавець пов'язує момент виникнення права у податкового органу здійснювати за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Отже, дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, дає суду підстави для висновку про здійснення позивачем у встановлені податковим законодавством строки сплатити грошового зобов'язання, в зв'язку із чим у контролюючого орган відсутні правові підстави для направлення позивачу податкової вимоги та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, незважаючи на вимогу частини другої статті 71 цього Кодексу щодо процесуального обов'язку відповідача, останній у ході судового розгляду справи правомірності винесеної податкової вимоги від 24 вересня 2015 року №2251-23 та прийнятого рішення про опис майна у податкову заставу від 24 вересня 2015 року не довів, а тому позовні вимоги ТОВ "Гутянський елеватор" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення адміністративного позову щодо визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 24 вересня 2015 року №2251-23 та рішення про опис майна ТОВ "Гутянський елеватор" у податкову заставу від 24 вересня 2015 року.
Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними і скасування податкової вимоги та рішення про опис майна задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області від 23 вересня 2015 року №2251-23.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області від 24 вересня 2015 року №5977/10/16-01-23-01-18.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 58103,48 грн /п'ятдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят п'ять гривень сорок вісім копійок/.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 28 грудня 2015 року.
Суддя Л.М. Петрова