24 грудня 2015 року 11год.10хв м. Одеса Справа № 815/7029/15
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Іванова Е.А.
секретаря Сакара М.М.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 Мустафаєвича до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення, та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 Мустафаєвич (далі - ОСОБА_3, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУДМСУ в Одеській області, відповідач) в якому з урахуванням уточнень скасувати рішення ГУДМСУ в Одеській області від 04.12.2015 року №286597; зобов'язати ГУДМСУ в Одеській області надати дозвіл на імміграцію позивачу документувати його посвідкою на постійне проживання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням ГУДМСУ в Одеській області №286597 від 04.12.2015 року скасовано дозвіл на імміграцію в Україну від 05.08.2004 року, виданий громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3. На підставі вказаного рішення позивачу також було анульовано посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД №956/07 від 05.08.2004 року, про що в національному паспорті громадянина ОСОБА_4 Федерації зроблена відповідна відмітка. Позивач вказує, що вказане рішення було прийнято на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію», проте в ньому відсутні будь-які обставини, які передбачені виключно законами України, та йому взагалі не відомо з яких причин було прийнято таке рішення. З огляду на викладене, Позивач вважає, що у Відповідача не було підстав для прийняття рішення про скасування Позивачу дозволу на імміграцію відповідно до вимог п.6 ч. 1 ст.12 розділу ІV Закону України “Про імміграцію” та анулювання його посвідки на постійне проживання в Україні. За таких обставин, позивач вважає, що прийняте відповідачем рішення про скасування дозволу на імміграцію та анулювання посвідки на постійне проживання в Україні підлягає скасування, а його вимоги задоволенню в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі, та просив позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперчував проти задоволення позову та зазначив що 29.04.2004 року до відділення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи Овідопольського РВ УМВС Укрїни в Одеській області надійшла заява громадянина громадянина ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3 з приводу надання дозволу на імміграцію в Україну. За результатами розгляду вказаної заяви, 05.08.2004 року, на підставі ст. 3 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» гр.. ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3 отримав посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД №9056/04, терміном дії - безстроково. Проте з 07.07.2001 року підстави для імміграції іноземних громадян на територію України визначені виключно ЗУ «Про імміграцію», а саме ст. 4 цього Закону. Згідно вказаної статті дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України. Відповідно до особової справи позивача, згідно рішення №37 виконавчого комітету Барабойської сільської ради ХХІV скликання Овідіопольського району Одеської області «Про призначення опіки» громадянин ОСОБА_3 був призначений опікуном над ОСОБА_5. Згідно ст. 60 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Таким чином як зазначає представник відповідача, підставою для прийняття рішення про надання іноземцю та особі без громадянства дозволу на імміграцію відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» могло бути тільки рішення суду про призначення його опікуном чи піклувальником громадянина України, або встановлення над ним опіки чи піклування громадянина України.
Вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 04.12.2015 року відповідачем прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3, яким згідно вимог п. 6 ч. 1 ст.12 Закону України “Про імміграцію” скасовано дозвіл на імміграцію в Україну позивачу.
Суд встановив, що 29.04.2004 року до відділення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи Овідопольського РВ УМВС Укрїни в Одеській області надійшла заява - анкета громадянина громадянина ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3 про залишення в Україні на постійне проживання (а.с.25-27).
До вказаної заяви позивачем були додані наступні документи: копія паспортного документа громадянина ОСОБА_4 Федерації серії 93-03-429088 виданого 27.03.2003 р. ВВС Грозненського району Чеченської Республіки; копія імміграційної картки з перетином кордону України 26.04.2004р.; довідка про відсутність судимості на території Ставропольського краю Росії; копія свідоцтва про народження серії ІІ-ФЮ №236422 виданого 10.02.1958р. райбюро ЗАЦС Курганської області; копія свідоцтва про шлюб серії І-ОЖ №480150 виданого 24.05.1990 р. відділом ЗАЦС міста Грозний; Рішення №37 виконавчого комітету Барабойської сільської ради XXIV скликання Овідіопольського району Одеської області «Про призначення опіки над ОСОБА_5»; довідка про місце проживання заявника в гуртожитку №1 (Одеського технологічного інституту харчової промисловості ім. М. В. Ломоносова) з 01.09.1975р. по 01.09.1980р.; дозвіл Овідіопольської районної державної адміністрації на постійне проживання ОСОБА_3 за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Миколаївка, вул. Леніна, 143; копія заяви для реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1; копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Миколаївка, вул. Леніна, 143; довідка з місця проживання в Україні; договір №670/2-013 на відкриття та ведення поточного рахунку в національній валюті від 29.03.2004р. «УКРСОЦБАНК»; медичні довідки; квитанції.
29.04.2004 року позивачем була подана до ВГІРФО Овідіопольського РО УМВС в Одеській області заява про видачу посвідки на постійне проживання в Україні (а.с. 48-51).
За результатами розгляду поданих позивачем заяв ВГІРФО Овідіопольського РО УМВС в Одеській області прийняло висновок від 29.04.2004 року про залишення на постійне мешкання в Україні, яким задоволено клопотання позивача на документування посвідкою на постійне проживання в Україні (а.с.47).
На підставі вказаного висновку Позивачу була видана посвідка на постійне проживання серії ОД № 9056/04.
Положеннями ч.1 ст.4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України “Про імміграцію” іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про імміграцію” імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Таким чином, Закон України “Про імміграцію” визначає два направлення імміграції та, відповідно, іммігрантів, а ст.ст. 4, 9, 11 цього Закону визначають для них підстави, порядок надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання.
Так, відповідно до вимог ст.4 Закону України “Про імміграцію” дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.
За приписами ч.1 ст.9 вказаного Закону заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Щодо особи, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Статтями 12, 13 Закону України “Про імміграцію” визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання.
Так, згідно вимог зазначених статей Закону України “Про імміграцію” дозвіл на імміграцію може бути скасований, а видана на підставі такого дозволу посвідка на постійне проживання в Україні вилучена, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію та вилучення у останнього посвідки на постійне проживання в Україні відповідач послався саме на п.6 ст.12 Закону України “Про імміграцію”.
Щодо посилань представника відповідача на п. 6 ст.12 Закону України “Про імміграцію”, то суд зазначає, що цей пункт Закону є відсильним, та вказує про можливість звернення до інших нормативно-правових актів України, якими регулюються дані правовідносини.
Згідно висновку від 04.12.2015 року, єдиною підставою для скасування рішення було те, що на час прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» відсутнє рішення суду про призначення його опікуном чи піклувальником громадянина України, а оскільки у позивача його не було, той дозвіл він отримав незаконно та посвідкою був документований безпідставно.
Проте, відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених вказаним п.6 ст.12 Закону України “Про імміграцію” та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію та вилучення у останнього посвідки на постійне проживання в Україні, а саме наявність Закону України який би передбачав такі наслідки при даних умовах.
Судом встановлено, що з боку позивача жодних порушень не було, а фактично порушення були з боку працівника державного органу, який прийняв рішення без наявності рішення суду та провини в цьому позивача не має.
З матеріалів справи вбачається, що подані позивачем з заявою про залишення в Україні на постійне проживання документи не містять недостовірних відомостей та не є підробленими.
Також, відповідачем не надано доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію та вилучення у нього посвідки на постійне проживання в України, які передбачені ст.12 Закону України “Про імміграцію”, а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Крім того, суд наголошує, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу, ВГІРФО Овідіопольського РО УМВС в Одеській області, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання позивачем недостовірних даних, у зв'язку із чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання.
При цьому суд враховує, що з моменту надання позивачу дозволу на постійне проживання минуло 10 років, у позивача сформувався певний уклад життя в цій країні, виникли зв'язки з оточенням.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд вважає, що оскаржуване рішення (висновок), прийнято відповідачем з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: з порушенням принципу пропорційності, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем під час розгляду справи не було доведено правомірності прийнятого ним рішення, тому суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 04.12.2015 року №286597 та зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області документувати позивача посвідкою на постійне проживання.
Щодо позовних вимог позивача, про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надати дозвіл на імміграцію позивачу, то оскільки скасування спірного рішення фактично повертає позивача у стан в якому він існував до оскаржуваного рішення, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Також, оскільки посвідка на постійне проживання позивача була вилучена та анульована відповідачем, то поновлення його прав можливе тільки шляхом видачі нової посвідки замість вилученої.
Враховуючи те, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених вказаним п.6 ст.12 Закону України “Про імміграцію” та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію та вилучення у останнього посвідки на постійне проживання в Україні, позивач не порушував положень Законів України, суд доходить висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись, ст. ст. 158, 160, 163 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_3 Мустафаєвича до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області від 04.12.2015р. №286597 та зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області документувати ОСОБА_3 Мустафаєвича посвідкою на постійне проживання.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст..254 КАС України.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів після отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського адміністративного апеляційного суду.
Повний текст постанови виготовлений 28 грудня 2015 року.
Суддя Е.А.Іванов