Справа № 815/6521/15
25 грудня 2015 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Бутенка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, за участю 3-ї особи без самостійних вимог на предмет спору Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про скасування рішення від 30.10.2015 року № 224140 та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, 3-я особа без самостійних вимог на предмет спору Уповноважений Верховної ради України з прав людини про скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію від 30.10.2015 року № 224140 та зобов'язання Відповідача видати нову посвідку на постійне проживання з актуальною фотокарткою станом на час видачі.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, зіславшись на обставини зазначені у позовній заяві (а.с. 4-5). В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що дії Відповідача порушують гарантовані Конституцією України права Позивача, а тому є незаконними.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 50).
Представник 3-ї особи у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 50).
В судовому засіданні представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с. 55). Тому суд, відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України, продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що в 2001 року ОСОБА_1 (надалі - позивач), разом із своїми батьками: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, прибула на територію України з метою постійного мешкання до свого рідного брата - ОСОБА_4, який на той час мав тимчасову посвідку на проживання.
Після прибуття в Україну, а саме у м. Одеса, Позивач разом із батьками звернулись до відділу паспортної, реєстраційної та міграційної роботи ОМУ УМВС України в Одеській області.
31.01.2002 року, працівники відділу паспортної, реєстраційної та міграційної роботи ОМУ УМВС України в Одеській області видали позивачеві - ОСОБА_1, її батьку ОСОБА_2 та матері ОСОБА_3 тимчасові посвідки проживання в Україні та реєстрацію за місцем мешкання в квартирі № 57 будинку № 13 корпус № 2 по вул. Варненська у м. Одесі (а.с. 6-8).
05.05.2015 року відносно Позивача складено Протокол та винесено Постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення ст. 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в зв'язку із проживанням за недійсним документом, який необхідно замінити по досягненню 45-річчя.
06.05.2015 року, після сплати штрафу, з метою обміну посвідки, Позивач звернулась до ГУ Державної Міграційної служби України по місцю мешкання. Через деякий час, після надання документів, працівниками ГУ ДМС України в Одеській області було повідомлено Позивача в усній формі про скасування дозволу на іміграцію та в разі невиїзду з України, про її видворення в порядку, передбаченому законодавством України.
09.07.2015 року, ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою до виконуючого обов'язки начальника Головного управління Державної Міграційної служби України в Одеській області ОСОБА_5
04.08.2015 року, ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення за № 5/3-611. про вирішення питання про скасування дозволу на імміграцію та анулювання тимчасової посвідки на проживання серії ОД за № 110/2002 (а.с. 11).
10.08.2015 року, ОСОБА_1 звернулась із заявою, для захисту своїх прав, в адміністрацію президента та Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, на яку отримала відповідь від 26.08.2015 року та 06.10.2015 року (а.с. 12-13).
11.08.2015 року матеріали справи щодо надання дозволу на імміграцію Позивачу разом із проектом висновку про скасування дозволу, направлені до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України.
Також судом встановлено, що одночасно ОСОБА_1 отримала лист від ДМС України з департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства від 17.09.2015р., з якого вбачається, що рішення про надання Позивачу дозволу на імміграцію в Україну від 31.01.2002 року підлягає скасуванню та можливість подання заяви відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу (а.с. 15).
30.10.2015 року, після погодження проекту висновку ДМС України, Відповідачем прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 224140 (а.с. 17).
Не погодившись з рішенням про скасування дозволу на імміграцію в України, ОСОБА_1, оскаржила його у судовому порядку.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд дійшов висновку про часткове задовлення позовних вимог з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закон України «Про імміграцію» визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідач в своєму рішенні від 30.10.2015 року посилається на п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», як на підставу для скасування дозволу на імміграцію в Україну.
У висновку від 30.10.2015 року щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. РФ ОСОБА_1, відповідач зазначає, що підстави для імміграції іноземних громадян на територію України визначені в ст. 4 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якої:
Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:
1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;
6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;
7) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.
На думку Відповідача, оскільки повнорідний брат ОСОБА_1, ОСОБА_4, на час подання заявницею клопотання, проживав на території України на підставі тимчасової посвідки на проживання у статусі іммігранта, тому у ОСОБА_1 були відсутні підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну в період 2001 року.
Суд не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки ні Закон України «Про імміграцію», ні будь-який інший Закон України не передбачає такої підстави для скасування дозволу на імміграцію, як виявлення органами ДМС своєї помилки, тому суд вважає, що дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 було скасовано поза межами наданих повноважень, за відсутності підстав, передбачених законами України.
Крім того, рішення про задоволення клопотання про залишення в України прийнято компетентним органом, а скасування дозволу на імміграцію є формальним і не містить інформації щодо конкретних обставин, за яких може бути скасовано дозвіл на імміграцію.
Така ж позиція була висловлена у Постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/46615/11 від 18.09.2013 р. Зокрема судом було встановлено, що компетентними органами в межах своїх повноважень має проводитись відповідна перевірка, результатами якої є відповідне рішення у справі. Скасування рішення, прийнятого компетентними органами, є порушенням принципу пропорційності та порушенням законодавства України, зокрема «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 29.12.2002 р.
Також суд зазначає, що на момент винесення Відповідачем рішення від 30.10.2015 року № 224140, повнорідний брат Позивача, ОСОБА_4 отримав паспорт громадянина України, та з 22.04.2005 року є громадянином України, що є законною підставою для надання дозволу на імміграцію в межах квоти імміграції (а.с. 10).
Крім того, ОСОБА_1 проживає на території України на законних підставах з початку 2002 року, а отже видворення її з території України у разі скасування дозволу на імміграцію становить грубе порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справах «Меемі проти Франції» від 26 вересня 1997 року, «Бігаєва проти Греції» від 28 травня 2009 року.
Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.
Відповідно до частини 2 та 3 статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Згідно із статтею 9 Конституції України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифіковану Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Слід також зазначити, що ст.ст. 9, 29 Загальної декларації з прав людини 1948 року передбачено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійснені своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Таким чином, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного, в розумінні Закону України "Про імміграцію", органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.
Окрім того, відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (п. 24 Порядку № 1983). Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" і положення Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.
Суд зазначає, що визначеного Порядком № 1983 подання до суду не надано.
Тобто, правомірність визначених Положенням підстав для проведення перевірки правомірності надання позивачу дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання в Україні не доведено.
Пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012р.передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 251, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.
ГУ ДМС України в Одеській області у листі від 04.08.2015 року № 5/3-611 за результатами розгляду звернення Позивача щодо обміну посвідки на постіне проживання, жодної з правових підстав для прийняття рішення про відмову в оформленні обміну посвідки на постійне проживання в Україні не вказано, що в свою чергу несе негативний вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача.
Таким чином, суд вважає, зазначені обставини свідчать про допущені суб'єктом владних повноважень порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1, під час використання наданих законом повноважень, а тому прийняте Відповідачем рішення від 30.10.2105 року є протиправним.
Разом з тим, діючим законодавством встановлений порядок оформлення та видачі посвідки на постійне проживання, і суд не може підміняти суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено здійснення відповідної дії. Суд є правозастосовним органом, тобто не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою інші органи виконавчої та законодавчої влади, вирішує справи на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку.
Таким чином, позовна вимога щодо зобов'язання відповідача видати нову посвідку на постійне проживання Позивачу є формою втручання до повноважень та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи те, що рішення ГУ ДМС України в Одеської від 30.10.2105 року є протиправним, суд вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позову та задовольнити позов шляхом зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву про обмін посвідки на постійне проживання ОСОБА_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, за участю 3-ї особи без самостійних вимог на предмет спору Уповноваженого Верховної ради України з прав людини обґрунтовані, отже підлягають задоволенню частково.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 94, 159-163 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, за участю 3-ї особи без самостійних вимог на предмет спору Уповноважений Верховної ради України з прав людини - задовольнити частково.
2. Скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію від 30.10.2015 року № 224140.
3. Зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання.
Судові витрати у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 (НОМЕР_1, виданий 26.08.2014 року, ІНФОРМАЦІЯ_1).
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
.
Суддя Бутенко А.В.