ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
про визнання причин пропуску строку звернення
до адміністративного суду поважними
21 грудня 2015 року № 813/5825/15
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Сидор Н.Т.,
за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,
представника позивача ОСОБА_1,
представник відповідача не прибув,
розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в м. Львові клопотання позивача про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними по адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання бездіяльності протиправною, скасування арешту та зобов'язання до вчинення дій,
16.10.2015 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про:
- визнання бездіяльності Франківського ВДВС Львівського МУЮ неправомірною стосовно відмови в скасуванні арешту на належне позивачу майно, зокрема, на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1;
- скасування арешту, накладеного згідно з постановою відповідача №с-3 від 08.09.2000 року, на майно позивача, а саме 1/4 частку квартири АДРЕСА_1;
- виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 4339462 від 11.01.2007 року стосовно накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.
В позовній заяві позивач поряд з позовними вимоги клопоче визнати причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом поважними, обґрунтовуючи це наступними обставинами. Зокрема позивач зазначає, що є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1. В липні 2015 року ним отримано відмову нотаріуса зареєструвати будь-які правочини за його часткою, так як на неї накладено арешт на підставі постанови №с-3 від 08.09.2000 року ВДВС Франківського районного управління юстиції. Зазначає, що неодноразово звертався до Франківського ВДВС ЛМУЮ та ним отримано відповіді, що виконавче провадження, боржником по якому був позивач, закінчено та знищено за давністю строків. А тому позивач звернувся з скаргою на дії відповідача до Франківського районного суду м. Львова та просив визнати бездіяльність виконавчої служби неправомірною стосовно відмови у скасуванні арешту на належне заявнику майно, скасувати арешт та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна запис № 4339462 від 11.01.2007 року стосовно накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1. Під час розгляду Франківським районним судом м. Львова скарги позивача стало відомо, що арешт на спірне майно накладений у зв'язку з виконанням вироку Франківського районного суду м. Львова від травня 1999 року, котрим позивача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 141 КК України та засуджено до позбавлення волі строком на 3 роки з 2-х річним іспитовим терміном та конфіскацією майна. Зважаючи на дану інформацію ним відкликано скаргу у Франківському районному суді м. Львова, оскільки оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця по виконанню виконавчого листа, винесеного в межах кримінального провадження підлягає розгляду адміністративним судам, тому ним заявлено даний позов до Львівського окружного адміністративного суду. Відтак, зважаючи на наведене просить визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними.
Представник позивача в попередньому судовому засіданні клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними підтримав, просив таке клопотання задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення попереднього судового засідання, причини неявки суду не повідомив.
Вислухавши доводи позивача та дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлено наступне.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Стаття 181 КАС України регламентує особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.
Згідно з ч. 2 ст. 181 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 103 КАС України визначає порядок обчислення строків, зокрема частина 1 даної статті говорить, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як вбачається із вхідного штампу на позовній заяві, позивач звернувся із даним позовом до відповідача 16.10.2015 року.
Як встановлено в попередньому судовому засіданні про оскаржувану постанову державного виконавця позивач дізнався 20.07.2015 року, коли отримав відмову приватного нотаріуса ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії по відчуженню його частки у квартирі АДРЕСА_1 з причин накладеного арешту на вказане майно постановою державного виконавця ВДВС Франківського районного управління юстиції від 08.09.2000 року № с-3.
У зв'язку з наявним обтяженням належної йому на праві спільної власності квартири позивач 27.07.2015 року звернувся з листом до відповідача з проханням надати можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №4-208, виданого 12.05.1999 року Франківським районним судом м. Львова, та скасувати зазначений арешт майна.
10.09.2015 року позивач отримав відповідь на свій лист від 27.05.2015 року про те, що матеріали виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа Франківського районного суду м. Львова №4-208 від 12.05.1999 року є знищені та відсутні в Реєстрі, так як виконавчі дії проводились у 2000 році.
В подальшому позивач звернувся в Франківський районний суд м. Львова із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Франківського ВДВС ЛМУЮ та скасування арешту на майно.
Під час розгляду Франківським районним судом м. Львова скарги позивачу стало відомо про те, що спірне виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа №4-208 від 12.05.1999 року Франківського районного суду м. Львова, виданого на виконання вироку цього ж суду, котрим позивача визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 141 КК України та засуджено до позбавлення волі строком на 3 роки з 2-х річним іспитовим терміном та конфіскацією майна.
15.10.2015 року позивач подав в Франківський районний суд м. Львова заяву про відкликання скарги на дії та бездіяльність відповідача, оскільки йому стало відомо, що підставою відкриття виконавчого провадження слугував виконавчий лист, виданий в порядку кримінального провадження, що за таких умов скарги на рішення дії та/або бездіяльність державного виконавця розглядаються окружними адміністративними судами.
Отже, беручи до уваги, що про обставини накладення арешту позивач довідався лише під час розгляду Франківським районним судом м. Львова його скарги на дії та бездіяльність відповідача, суд приходить до висновку про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Відповідно до ст. 8 КАС України, адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що “у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення”.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права”.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Іліан проти Туреччини”, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, як свідчить позиція Європейського Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Відтак, суд враховує практику Європейського Суду, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права та вважає, що строк звернення позивача до суду з даним позовом слід розцінювати таким, що пропущений з поважних причин, оскільки позивач, спершу звернувся із скаргою на дії відповідача до Франківського районного суду м. Львова, сподіваючись на відновлення, на його думку, порушеного права, що у свою чергу не зумовлювало б у майбутньому звернення позивача до даного суду з означеним позовом.
За наведених обставин, суд дійшов переконання, що клопотання позивача про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 100, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
клопотання позивача про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, задовольнити.
Причини пропуску строку звернення ОСОБА_2 до адміністративного суду з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання бездіяльності протиправною, скасування арешту та зобов'язання до вчинення дій, визнати поважними.
Ухвала набирає законної сили негайно після постановлення та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено та підписано 28.12.2015 року.
Суддя Сидор Н.Т.