"22" грудня 2015 р.Справа № 916/3309/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
секретар судового засідання Земляк А.В. за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_4 довіреність
від відповідача:ОСОБА_5 керівник
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ», м. Одеса
на рішення господарського суду Одеської області
від23.09.2015року
у справі№ 916/3309/15 (суддя: Цісельський О.В.),
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ПРОДАКШН СТУДІЯ», м. Київ
до Приватного акціонерного товариства «ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ», м. Одеса
простягнення 428001,58 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ПРОДАКШН СТУДІЯ», м. Київ (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ», м. Одеса (далі - «Відповідач») 428001,58 грн., яка складається з сум: основного боргу у розмірі 195000,00 грн., пені у розмірі 103936,44 грн., інфляційних втрат у розмірі 118635,00грн. та 3% річних у розмірі 10430,14 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.09.2015 року у справі №916/3309/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ПРОДАКШН СТУДІЯ" 195000 грн. 00 коп. - основного боргу, 17508 грн. 09 коп. - пені, 10430 грн. 14 коп. - 3% річних, 118635 грн. 00 коп. - суму інфляційного збільшення та 6830 грн. 05 коп. - витрат на оплату судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.
Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості заявлених вимог, у розумінні ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані та досліджені обставини справи, які мають значення для справи, а наслідком є невірно зроблені висновки. Зазначає, що Кіностудія неодноразово здійснювала можливі дії, спрямовані на урегулювання спору, зокрема, шляхом продовження строку погашення фінансової допомоги. Також звертає увагу, що судом першої інстанції витрати щодо стягнення з відповідача (скаржника) оплати судового збору розраховані у невідповідності до Закону України «Про судовий збір». Наполягає, що судом першої інстанції, в порушення норм процесуального права, не залучено до участі Фонд державного майна України, який володіє 50 відсотками плюс одна акція корпоративних прав у статутному капіталі Кіностудії.
16.12.2015 року у судовому засіданні була оголошена перерва до 22.12.2015 року.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України, здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду залишенню без змін на підставі нижче наведеного.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22 листопада 2011року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ПРОДАКШН СТУДІЯ», м. Київ (Компанія) та Приватним акціонерним товариством «ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ», м. Одеса (Отримувач) було укладено договір № УПС-18 про надання поворотної фінансової допомоги, згідно умов п.п.1.1 п.1 якого вбачається, що за цим договором Компанія надає Отримувачу фінансову допомогу (грошові кошти), а Отримувач зобов'язується повернути її в порядку та на умовах, що передбачені цим договором.
Пунктом 4 договору встановлено, що Компанія зобов'язується надати Отримувачу грошову фінансову допомогу на протязі 10 банківських днів після підписання цього договору. Фінансова допомога надається у розмірі 135000,00грн., шляхом перерахування на поточний рахунок Отримувача, зазначений у цьому договорі.
Позичальник зобов'язується здійснити повернення Компанії отриманої ним фінансової допомоги на поточний рахунок Компанії, зазначений в цьому договорі, не пізніше 30 березня 2012року (п.п.5.1 п.5 договору).
Підпунктом 6.1 п.6 договору передбачено, що за порушення строків повернення фінансової допомоги, визначених у договорі, Отримувач зобов'язаний сплачувати Компанії неустойку (пеню) за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.
Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань Отримувача по договору (п.п.7.2 п.7 договору).
За умовами п.п.7.3 п.7, договір може бути пролонгований за взаємною згодою сторін.
На виконання умов договору № УПС-18 про надання поворотної фінансової допомоги від 22.11.2011року, позивачем було надано відповідачу позику на загальну суму 135000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 513 від 29.11.2011року на суму 135000,00 грн.
26 березня 2012року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ПРОДАКШН СТУДІЯ», м. Київ (Компанія) та Приватним акціонерним товариством «ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ», м. Одеса (Отримувач) було укладено договір № ФП-1/2012 про надання поворотної фінансової допомоги, згідно умов п.п. 1.1 п.1 якого вбачається, що за цим договором Компанія надає Отримувачу фінансову допомогу (грошові кошти), а Отримувач зобов'язується повернути її в порядку та на умовах, що передбачені цим договором.
Пунктом 4 договору встановлено, що Компанія зобов'язується надати Отримувачу грошову фінансову допомогу на протязі 10 банківських днів після підписання цього договору. Фінансова допомога надається у розмірі 60000,00грн., шляхом перерахування на поточний рахунок Отримувача, зазначений в цьому договорі.
Позичальник зобов'язується здійснити повернення Компанії отриманої ним фінансової допомоги на поточний рахунок Компанії, зазначений в цьому договорі, не пізніше 30 серпня 2012року (п.п.5.1 п.5 договору).
Підпунктом 6.1 п.6 договору передбачено, що за порушення строків повернення фінансової допомоги, визначених у договорі, Отримувач зобов'язаний сплачувати Компанії неустойку (пеню) за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.
Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань Отримувача по договору (п.п.7.2 п.7 договору).
За умовами п.п.7.3 п.7, договір може бути пролонгований за взаємною згодою сторін.
На виконання умов договору № ФП-1/2012 про надання поворотної фінансової допомоги від 26.03.2012року, позивачем було надано відповідачу позику на загальну суму 60000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 646 від 27.03.2012року на суму 60000,00 грн.
10 червня 2012 року та 30 серпня 2012 року між сторонами було укладено додаткові угоди до договорів № УПС-18 та № ФП-1/2012 про надання поворотної фінансової допомоги, згідно умов яких до п.п.5.1п.5 договорів було внесено зміни щодо строку повернення фінансової допомоги, за якими Отримувач зобов'язується здійснити повернення Компанії отриманої ним фінансової допомоги на поточний рахунок Компанії, зазначений в договорі, не пізніше 10 червня 2013року та 30 серпня 2014року, відповідно.
Інші умови договору залишилися без змін.
Позивач неодноразово листами від 08.04.2014 року та 05.06.2015 року звертався до відповідача з проханням повернути утворену заборгованість за договорами поворотної фінансової допомоги у розмірі 195000,00 грн. Листи залишені Кіностудією без відповіді.
Станом на 28.01.2015року сторонами здійснено звірку розрахунків, про що складено акт звірки за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, який свідчить, що на 31.12.2014 рік за відповідачем перед позивачем обліковується заборгованість у сумі 1615000,00 грн. Даний акт звірки підписаний та скріплений печатками обох сторін без зауважень (а.с.56).
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань призвело до звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних інтересів.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Приписи статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами були укладені договори, які за своєю правовою природою є договорами позики, тому спірні відносини регулюються главою 71 розділу 1 Цивільного кодексу України.
Приписи статті 1046 Цивільного кодексу України встановлюють, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частина 1 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що суми позики були перераховані на розрахунковий рахунок відповідача.
Оскільки між сторонами існували договірні зобов'язання, які відповідач не виконав, що підтверджується матеріалами справи, то цілком обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що за відповідачем існує заборгованість у розмірі 195000,00 грн.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості на момент пред'явлення позову, то є підстави для настання правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Виходячи з правовідносин за договорами поворотної фінансової допомоги, у відповідача перед позивачем виникли саме грошові зобов'язання, прострочення виконання яких тягне за собою відповідальність у вигляді застосування пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Положеннями ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За п.п.6.1 п.6 договорів, за порушення строків повернення фінансової допомоги, визначених у договорі, Отримувач зобов'язаний сплачувати Компанії неустойку (пеню) за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня.
Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням, зокрема, 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
Підпункт 1.12 п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначає, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Як зазначено у п.п.1.9 п.1 та п.3.2 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перевіривши нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає пеня у розмірі 17508,09 грн., 3% річних у розмірі 10430,14 грн. та інфляційні втрати у розмірі 118635,00грн.
Відносно твердження відповідача в апеляційній скарзі щодо невірно розрахованої, і як наслідок нарахованої до стягнення, судом першої інстанції суми судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
При зверненні з позовною заявою позивачем було сплачено суму судового збору у розмірі 8560,04 грн. (платіжне доручення №2436 від 07.08.2015 року), що відповідає приписам чинній на той час редакції Закону України «Про судовий збір».
Адже, зміни до Закону України «Про судовий збір» набрали своєї чинності 01.09.2015, у зв'язку прийняттям Верховною Радою України Закону України від 22.05.2015 №484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору».
Відносно не залучення судом першої інстанції до участі у справі Фонду державного майна України, права та законні інтереси якого, на думку відповідача, зачіплюються у даній справі, колегія суддів не вбачає підстав, як для залучення Фонду державного майна України до участі у справі, так і порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Адже, предмет спору виник не з корпоративних відносин, а у розумінні статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, відповідач є юридичною особою, організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок покладає на останнього нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності та відповідати за своїми зобов'язаннями самостійно.
Що стосується інших заперечень, викладених відповідачем в апеляційній скарзі, то вони відхиляються судом апеляційної інстанції, у зв'язку з безпідставністю.
Виходячи з викладеного, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції обґрунтованим та правомірним, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ», м. Одеса - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2015 року у справі № 916/3309/15 - залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.12.2015р.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3
Надруковано примірників: 1-позивачу; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСОО; 1-ОАГС